Найважливішими факторами ризику є вік та генетична схильність. Ризик захворіти в 2 рази вищий у випадку анамнезу у родича першого ступеня та в 5-11 разів більший у випадку анамнезу у ≥2 родичів першого ступеня. Частота появи вродженої форми в Латинській Америці невідома, тоді як у західноєвропейських країнах вона оцінюється як клінічна картина Вгору

простати

Місцевий або регіонально поширений рак передміхурової залози зазвичай протікає безсимптомно або викликає ті ж симптоми, що і доброякісна гіпертрофія передміхурової залози (частота, ніктурія, терміновість, печіння під час сечовипускання, відчуття нездатності спорожнити сечовий міхур, ослаблення струменя сечі). Мікроскопічна гематурія виникає епізодично. На більш запущеній стадії можуть з’являтися симптоми, пов’язані з наявністю метастазів (найчастішими є болі в кістках). Під час ректального дослідження можна виявити пухлини, розташовані в задній і бічній частині передміхурової залози (25-35% пухлин неможливо виявити пальпацією). Асиметричні ділянки ущільнення або вузлики зазвичай пальпуються (на відміну від симетричного збільшення доброякісної гіпертрофії з гладкою поверхнею).

У 70% випадків карцинома розвивається в периферійних областях передміхурової залози, часто у множинних вогнищах. На початковій стадії захворювання, яка може тривати кілька років, новоутворення обмежується простатою і залишається клінічно безшумним. На інвазивній стадії захворювання новоутворення інфільтрує сусідні тканини та органи, поширюючись по периневральних просторах. Метастази поширюються лімфатичним та кровоносним шляхами. Відбувається ураження регіонарних лімфовузлів. Далекі метастази зазвичай вражають кістки і рідше печінку, легені та мозок.

1. Лабораторні дослідження: спостерігається збільшення концентрації простатоспецифічного антигену (PSA) у крові (у 83% випадків ≥4 нг/мл) та більший відсоток вільного PSA (у 95% випадків ≥25 % від загальної суми PSA). Слід враховувати інші причини підвищення рівня PSA.

2. Трансректальне УЗД (трансректальна УЗД: ТРУС). TRUS дозволяє візуалізувати межі та внутрішню структуру простати. Характерною особливістю злоякісної пухлини є наявність одного або декількох периферичних гіпоехогенних вогнищ, хоча вони присутні не у всіх випадках. Основне застосування TRUS полягає у виявленні підозрілих злоякісних утворень та покращенні точності біопсії.

3. Багатопараметричний ЯМР: дозволяє локальну стадію захворювання (стадія Т) і може бути корисним при плануванні хірургічного лікування та керівництві при біопсії простати .

4. Мікроскопічне дослідження: до 95% випадків - це аденокарциноми, в

4% випадків - це перехідні новоутворення епітеліальних клітин передміхурової залози, а нейроендокринні новоутворення рідко є новоутвореннями. Мікроскопічно зазвичай оцінюються неоднорідні ділянки, що відрізняються цитологічними та архітектурними характеристиками тканини передміхурової залози. Ступінь гістологічної злоякісності визначають за шкалою Глісона. Він складається з оцінки 2-х домінантних гістологічних типів і присвоєння оцінки між 1 (найнижчий ступінь злоякісності) та 5 балів (найвищий ступінь). Бали підсумовуються (2-10), так що результат ≤6 дорівнює низькій злоякісності, 7 помірній злоякісності та 8-10 дорівнює високій злоякісності. У 2014 році Міжнародне товариство урологічної патології (ISUP) встановило розподіл пухлин передміхурової залози на 5 груп залежно від їх гістологічних характеристик, що дозволило кращу стратифікацію: група Глісона 1, бал ≤6, група Глісона 2 бал 7 = 3 + 4, група Глісона 3 оцінка 7 = 4 + 3, група Глісона 4 оцінка 8 = 4 + 4 або 8 = 3 + 5 або 8 = 5 + 3, група Глісона 5 оцінка 9-10.

Діагноз заснований на результатах цитологічного або гістологічного дослідження. Золотим стандартом є гістологічне дослідження матеріалу, вилученого за допомогою біопсії, під впливом візуалізаційних тестів, зазвичай застосовується TRUS, хоча може використовуватися і багатопараметрична МРТ. ≥10 зразків слід взяти з периферійної зони та підозрілих уражень, щоб збільшити урожайність діагностики та визначити ступінь злоякісності. Рідше застосовується хірургічна біопсія. Гістологічне дослідження також дозволяє встановити ступінь злоякісності за шкалою Глісона. На безсимптомній стадії виявлення підвищеного рівня ПСА в сироватці крові або аномальне ректальне дослідження зазвичай є показанням для мікроскопічного дослідження.

Оцінка продовження

Місцеве розширення слід оцінити за допомогою цифрового ректального дослідження. Багатопараметрична МРТ з оцінкою простати забезпечує більш детальні дані про стадію Т, що дозволяє оцінити місцеве розширення та позапростатичну участь. Спрощена клінічна класифікація місцевого розширення згідно TNM → Таблиця 7-1 та Таблиця 7-2. Пацієнти з середньо-високим ризиком повинні пройти дослідження, щоб виключити наявність віддалених метастазів за допомогою КТ або МРТ живота та тазу, а також сканування кісток.

При визначенні клінічної стадії з урахуванням результатів додаткових тестів можна виділити наступні групи:

1) високий ризик: PSA> 20 нг/мл, шкала за шкалою Глісона> 8 балів, клінічна стадія ≥T2c (ураження обох часток передміхурової залози або більше)

2) низький ризик: ПСА проміжний ризик: інші пацієнти.

Вибір методу лікування залежить від стадії захворювання та загального стану. Спостереження з уповільненим гормональним лікуванням у разі прогресування симптомів є варіантом у пацієнтів, які не є кандидатами або не в змозі пройти курс лікування з допомогою лікувальної терапії (операція, променева терапія, брахітерапія). Активне спостереження - це стратегія подальшого спостереження, яка може бути запропонована пацієнтам з низьким ризиком; зазвичай це проводиться з використанням вимірювання рівня PSA в сироватці крові, цифрового ректального дослідження та повторення ректальних біопсій та/або багатопараметричної МРТ, що забезпечує лікувальне лікування у разі докази прогресування захворювання.

1. Хірургічне лікування. Радикальна простатектомія складається з повної резекції передміхурової залози насінними бульбашками і лімфатичними вузлами, розташованими нижче відділу в загальних клубових артеріях. Показником онкологічної радикальності є зниження концентрації ПСА до невизначуваних рівнів (2. Радіотерапія. Застосовується:

1) Зовнішня променева терапія методами 3D та SBRT: дозволяє вводити більш високі дози опромінення, не піддаючи пацієнта більшому ризику ускладнень

2) брахітерапія: може застосовуватися пацієнтам з малими та низькоякісними пухлинами.

Ускладненнями променевої терапії є еректильна дисфункція, нетримання сечі та променевий проктит.

Послідовність, яку слід дотримуватися в цій клінічній ситуації, не є чіткою. Альтернативи для використання такі

1) Абіратерон: вибірково пригнічує активність ферменту CYP 17 і знижує рівень андрогену до рівня нижче рівня хірургічної кастрації або при застосуванні аналогів LHRH

2) ензалутамід: конкурентно блокує зв'язування андрогенів з їх рецептором, інгібуючи ядерну транслокацію активованого рецептора та асоціацію активованого рецептора андрогенів з ДНК, навіть у разі надмірної експресії рецепторів андрогенів, а також у разі стійкості пухлин до антиандрогенне лікування

3) доцетаксел: це хіміотерапевтичний препарат, механізмом дії якого є пригнічення внутрішньоцитоплазматичних мікротрубочок, це перший препарат, який продемонстрував підвищену виживаність у пацієнтів із стійким до кастрації раком передміхурової залози

4) кабацитаксел: це хіміотерапевтичний препарат, який, як і доцетаксел, пригнічує внутрішньоцитоплазматичні мікротрубочки; має інший сайт зв’язування, ніж доцетаксел, тому його використовують як другий рядок у пацієнтів з доцетакселом, у якого захворювання прогресувало

5) радіус 223: радій - елемент, дуже молекулярно подібний до кальцію. Цей препарат є радіоізотопом, який випромінює невелику кількість альфа-випромінювання. Він показаний пацієнтам з резистентним до кастрації раком передміхурової залози, захворювання яких знаходиться виключно в кістці. Показано, що це збільшує загальну виживаність як до, так і після використання доцетакселу. У випадку кісткових метастазів вводять бісфосфонати, оскільки показано, що золендронова кислота зменшує біль і частоту ускладнень у кістках. Опромінення вогнищ кістковими метастазами може досягти хорошого паліативного ефекту.

1. Затримка сечі або обструкція: це показання до трансуретральної простатектомії (TURP: трансуретральна резекція простати, або TURP: трансуретральна резекція простати: TURP) або, якщо це неможливо, надлобкової цистостомії.

2. Нетримання сечі.

3. Синдром компресії хребта: через патологічні переломи хребців або інші кісткові ускладнення внаслідок метастазів.

4. Цитопенія: це, як правило, прояв дуже запущених стадій карциноми з масивним ураженням кісток (іноді вона є ятрогенною в результаті радіаційно-індукованих змін у кістковому мозку). Анемія зазвичай носить нормохромний і нормоцитарний характер.

5. Позакісткова локальна метастатична інфільтрація: вона відносно часта. Це призводить до неврологічного дефіциту та невропатичного болю, спричиненого ураженнями, які можуть стати відчутними, наприклад. напр. в ребрах. Застосовується паліативна променева терапія, яка може призвести до клінічного поліпшення.

6. Порушення коагуляції: синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання → Розд. 15.21.2 та важкий фібриноліз в результаті збільшення активатора плазміногену плазми та вивільнення плазміну із зміненої тканини передміхурової залози.

Пацієнти, які проходять гормональну терапію, потребують суворого спостереження, щоб мати можливість виявити можливий розвиток захворювання, контролюючи кожні 2-3 місяці. Це проводиться, крім анамнезу та фізичного обстеження, яке завжди включатиме ректальне обстеження, визначення концентрації ПСА, активності лужної фосфатази та рівня креатиніну в сироватці крові та загальний аналіз крові. Сцинтиграфія кісток, рентген грудної клітки та УЗД черевної порожнини проводяться у випадку, якщо для кожного пацієнта є конкретні показання.

Виживання залежить від стадії захворювання та застосовуваного лікування. Після радикального лікування 70-85% пацієнтів виживають 5 років, а 10-річна виживаність становить 50-75%. У пацієнтів, непридатних для радикального лікування, прогресування захворювання підтверджується в різний час після початку гормональної терапії, але зазвичай через 18-36 місяців. Пацієнти з локально поширеним раком, які лікуються консервативно, мають середню виживаність 4,5 роки, тоді як пацієнти з поширенням 3-5 років і більше.

Первинна пухлина: Т ознака, клінічна оцінка