ДОДАТОК № 2 ДО РІШЕННЯ ДОЗВІЛУ НА РИНКУ, ЗВ. Ні. 2107/2288
КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ
1. НАЗВА ЛІКУВАННЯ
Цефтріаксон Кабі 1 г, порошок для розчину для ін’єкцій
2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД
Один флакон порошку для розчину для ін’єкцій містить цефтріаксон натрію, еквівалентно 1 г цефтріаксону.
Вміст натрію: 83 мг (еквівалентно 3,6 ммоль).
Продукт не містить допоміжних речовин та консервантів.
3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА
Порошок для розчину для ін’єкцій
Флакони містять білий або злегка жовтий порошок.
4. КЛІНІЧНІ ДАНІ
4.1 Терапевтичні показання
Цефтріаксон Кабі 1 г призначений для лікування наступних інфекцій, спричинених чутливими до цефтріаксону мікроорганізмами (див. Розділ 5.1), якщо необхідне парентеральне лікування:
- Інфекції вуха, носа та горла
- Інфекції нижніх дихальних шляхів
- Інфекції нирок та сечовивідних шляхів
- Інфекції шкіри та м’яких тканин, включаючи інфекції ран
- Інфекції статевих органів, включаючи гонорею
- Абдомінальні інфекції (перитоніт)
- Інфекції кісток і суглобів
- Періопераційна профілактика у пацієнтів із підвищеним ризиком зараження
- Лаймський бореліоз (II і III стадії)
- Лікування нейтропенічної лихоманки
Слід враховувати офіційні рекомендації щодо використання відповідних антибактеріальних засобів на сайті.
4.2 Дозування та спосіб введення
Цефтріаксон Кабі 1 г порошку для розчину для ін’єкцій вводять шляхом повільної внутрішньовенної болюсної ін’єкції або глибокої внутрішньом’язової ін’єкції після розведення розчину відповідно до інструкцій нижче (див. Також розділ 6.6).
Дозування та шлях введення слід визначати за ступенем тяжкості та локалізації інфекції, сприйнятливості мікробного агента, віку пацієнта та загального стану.
Дорослі та підлітки від 12 років? 50 кг:
Звичайна доза - від 1 до 2 г цефтріаксону один раз на день (кожні 24 години). При важких інфекціях або інфекціях, спричинених менш сприйнятливими мікроорганізмами, дозу можна збільшити до 4 г один раз на день внутрішньовенно.
Новонароджені (вік 0-14 днів):
20 - 50 мг на кг маси тіла внутрішньовенно один раз на день (інтервали 24 години).
Навіть при важких інфекціях, добова доза не повинна перевищувати 50 мг на кг маси тіла.
Діти віком від 15 днів до 12 років з масою тіла 50 кг) 1 - 2 г.
максимум: 4 г один раз на день
Дорослі (> 17 років) 1 - 2 г.
максимум: 4 г один раз на день
максимум: 4 г один раз на день
Спеціальні рекомендовані дози:
Лікування починають із 100 мг на кг маси тіла один раз на день - не перевищувати 4 г на день. Після визначення сприйнятливості збудника дозу можна відповідно зменшити.
У новонароджених у віці 0-14 днів доза не повинна перевищувати 50 мг/кг/24 год.
Звичайну добову дозу цефтріаксону слід вводити за 30-90 хвилин до операції. Зазвичай достатньо одноразової дози.
У неускладнених випадках дорослим пацієнтам та підліткам старше 12 років або вагою понад 50 кг слід вводити разову дозу 250 мг цефтріаксону внутрішньом’язово. У разі низької чутливості мікроорганізмів може знадобитися збільшення дози. Інші лікарські форми доступні для цих рекомендацій щодо дозування. Перед початком лікування цефтриаксоном слід виключити випадкове зараження Treponema pallidum (lues).
Хвороба Лайма (II і III стадії):
У дорослих та підлітків старше 12 років терапевтична доза становить 2 г/день цефтриаксону, і лікування має тривати щонайменше 14 днів. У важких випадках дані про використання доз до 4 г на добу.
У дітей віком до 12 років доза становить від 50 до 100 мг/кг маси тіла один раз на день до максимальної дози 2 г принаймні 14 днів.
У пацієнтів з нирковою недостатністю з кліренсом креатиніну> 10 мл/хв корекція добової дози цефтріаксону не потрібна за умови нормальної роботи печінки. При нирковій недостатності з кліренсом креатиніну 10 мл/хв добова доза у дорослих пацієнтів не повинна перевищувати 2 г.
У пацієнтів із захворюваннями печінки добова доза цефтріаксону може не змінюватися за умови нормальної функції нирок (див. Розділ 4.8).
Ниркова та печінкова недостатність:
При тяжкій нирковій та супутній печінковій недостатності слід регулярно контролювати сироваткові концентрації цефтріаксону та відповідно коригувати дозу для дітей та дорослих (див. Розділи 4.4 та 5.2).
Гемодіаліз або перитонеальний діаліз:
Оскільки через діалізну мембрану проходить лише дуже невеликий об’єм цефтріаксону, додаткова доза цефтріаксону після діалізу не потрібна. Оскільки швидкість виведення у цих пацієнтів може бути знижена, слід контролювати сироваткові концентрації цефтріаксону, щоб визначити, чи потрібна корекція дози.
Пацієнтам, які перебувають на безперервному амбулаторному перитонеальному діалізі (CAPD), цефтріаксон можна вводити або внутрішньовенно, або, у разі інфекцій, асоційованих з CAPD, його можна додавати безпосередньо в розчин для діалізу (наприклад, 1-2 г цефтріаксону в першому розчині для діалізу). відповідного дня) (див. розділ 6.6).
Зазвичай цефтріаксон вводять внутрішньовенно. Внутрішньовенну ін’єкцію слід вводити принаймні за 2-4 хвилини безпосередньо у вену або через внутрішньовенну інфузійну лінію, що містить 0,9% розчин натрію хлориду для інфузій або 5% розчин глюкози для інфузій.
Внутрішньом’язовий шлях введення цефтріаксону призначений для ізольованих втручань та виняткових клінічних ситуацій і повинен підлягати оцінці співвідношення користь/ризик. Не призначається при хворобі Лайма та важких станах, таких як сепсис або менінгіт, а також у дітей віком до 12 років. (див. також розділ 4.3).
Через необхідність розведення лідокаїном внутрішньом’язово ін’єкція Цефтріаксону Кабі 1 г не показана під час вагітності та лактації (див. Також розділ 4.6).
Для приготування внутрішньовенної ін’єкції Цефтріаксон Кабі 1 г розчиняють у 10 мл води для ін’єкцій. Тривалість ін’єкції повинна становити від 2 до 4 хвилин. Якщо Цефтріаксон Кабі вводити занадто швидко (менш ніж за 1 хвилину) через центральний венозний катетер, може виникнути сильна аритмія.
Розведений розчин для ін’єкцій блідо-жовтий і не впливає на ефективність або переносимість Цефтриаксону Кабі 1г.
Розведений розчин слід оглянути візуально. Слід використовувати лише прозорий розчин без видимих частинок.
Розведений продукт призначений лише для одноразового використання, і будь-яку кількість невикористаного розчину потрібно викинути.
Для внутрішньом’язового введення порошок Цефтріаксону Кабі 1г для розчину для ін’єкцій слід розчинити у 3,5 мл 1% розчину лідокаїну гідрохлориду (див. Також розділ 6.6) і глибоко ввести в сідничний м’яз. В одну сторону тіла слід вводити не більше 1 г цефтріаксону. Максимальна добова доза, що вводиться внутрішньом’язово, не повинна перевищувати 2 г.
Слід суворо уникати внутрішньосудинних ін’єкцій, оскільки внутрішньосудинний лідокаїн може спричинити серйозні побічні реакції. Слід враховувати короткий опис характеристик препарату для 1% розчину лідокаїну гідрохлориду.
Нормальна тривалість терапії залежить від характеру інфекції. Як правило, цефтріаксон слід продовжувати протягом принаймні 48-72 годин після нормалізації температури тіла та ознак ерадикації бактерій. Слід враховувати рекомендовані дозування для особливих показань.
4.3 Протипоказання
Підвищена чутливість до препарату, до інших цефалоспоринів.
У минулому повідомлялося про негайну або важку реакцію гіперчутливості на пеніцилін або будь-який інший лікарський засіб бета-лактаму (див. Розділ 4.4).
Недоношені новонароджені
- внаслідок гіпербілірубінемії та витіснення білірубіну із зв'язування з білками сироватки з ризиком білірубінової енцефалопатії та пошкодження мозку
Новонароджені (до 28-денного віку) на випадок
- гіпербілірубінемія через ризик витіснення білірубіну цефтріаксоном із зв'язування з білками сироватки крові та ризику пошкодження мозку
- супутні парентеральні добавки кальцію через ризик можливого летального ураження нирок та легенів (канальці та паренхіма) після подальшого осадження солей кальцію цефтріаксону (див. також розділи 4.4, 4.8 та 6.2)
Внутрішньом’язово введення Цефтріаксону Кабі 1 г протипоказано при лікуванні хвороби Лайма (II та III стадії), при лікуванні важких інфекцій та дітям до 12 років. (див. розділ 4.2)
Всі протипоказання, пов’язані з лідокаїном, включаючи протипоказання під час вагітності та лактації, стосуються також внутрішньом’язового введення цефтріаксону, розведеного лідокаїном (див. Розділи 4.6 та 5.3).
4.4 Особливі попередження та запобіжні заходи щодо використання
Можуть виникнути реакції гіперчутливості будь-якої тяжкості до анафілактичного шоку (див. Розділ 4.8).
Особливу увагу слід приділяти розпізнаванню будь-яких типів реакцій гіперчутливості до пеніциліну або інших препаратів бета-лактаму в минулому через можливу перехресну алергію.
Реакції гіперчутливості до цефтріаксону частіше спостерігаються у пацієнтів з будь-яким іншим типом гіперчутливості або бронхіальною астмою.
Особливо обережно слід застосовувати ін’єкції цефтріаксону пацієнтам з алергічним діатезом, оскільки реакції гіперчутливості виникають швидше і ускладнюються після внутрішньовенних ін’єкцій (див. Розділ 4.8).
Важкі гострі реакції гіперчутливості та анафілактичний шок вимагають негайного припинення прийому цефтріаксону та початку відповідних екстрених процедур.
При важкій нирковій недостатності, що супроводжується порушенням функції печінки, рекомендується зменшення дози, як описано у розділі 4.2.
У разі супутнього порушення функції нирок та печінки слід регулярно контролювати рівень цефтріаксону в сироватці крові.
Кожне введення антибіотиків може призвести до збільшення стійких до наркотиків збудників. Слід зазначити ознаки подальшого зараження такими патогенами (включаючи дріжджі та грибки). Вторинні інфекції слід лікувати належним чином (див. Також розділ 5.1).
Пацієнтам, у яких розвивається тяжка та стійка геморагічна діарея під час або після лікування цефтриаксоном, слід розглянути потенційно небезпечний для життя псевдомембранозний коліт, спричинений здебільшого Clostridium difficile (див. Розділ 4.8).
Залежно від вихідних показань слід розглянути можливість припинення терапії цефтриаксоном та зробити відповідні терапевтичні втручання: прийом специфічних антибіотиків/хіміотерапевтичних препаратів з клінічно доведеним ефектом. Антиперистальтики протипоказані.
Цефтріаксон не можна розводити та одночасно вводити з кальційвмісними розчинами, навіть окремими інфузійними лініями
Під час одночасного прийому кальцієвої терапії повідомлялося про тяжкі побічні реакції у недоношених та недоношених дітей через осадження кальцію-цефтріаксоном в легенях та нирках через низький об’єм крові та більш тривалий період напіввиведення цефтриаксону, ніж у дорослих. Ці реакції в деяких випадках спричиняли смерть, хоча цефтріаксон та кальцій вводили у різний час та різними внутрішньовенними лініями (див. Також розділи 4.3, 4.8 та 5.2).
Через ризик фізичної або хімічної несумісності цефтріаксон слід розбавляти та змішувати лише з розчинами, зазначеними в розділі 4.2.
Цефтріаксон може випадати в осад у жовчному міхурі та нирках, а потім виявляється у вигляді ультразвукових тіней (див. Розділ 4.8). Це може траплятися у пацієнтів будь-якого віку, але частіше у немовлят та маленьких дітей, які зазвичай отримують вищу дозу цефтріаксону залежно від маси тіла.
Слід уникати доз, що перевищують 80 мг/кг маси тіла, дітям - за винятком показань до менінгіту - через підвищений ризик утворення жовчних осадів. Хоча насправді немає чітких доказів розвитку жовчнокам’яної хвороби або гострого холециститу у дітей або новонароджених, які отримували цефтріаксон, рекомендується застосовувати консервативний підхід, коли в жовчному міхурі виникають осади цефтріаксону (див. Також розділ 4.8).
Пацієнти з факторами ризику застою жовчі/жовчного мулу, напр. у них підвищений ризик розвитку панкреатиту перед початком основної терапії, важким перебігом захворювання та повноцінним парентеральним харчуванням (див. також розділ 4.8). Роль цефтріаксону як пускового механізму осадження жовчі не може бути підтверджена.
Цефалоспорини як група, як правило, адсорбуються на поверхні мембран еритроцитів і реагують з антитілами, спрямованими проти препарату, викликаючи тим самим позитивний тест Кумбса та іноді досить легку гемолітичну анемію. У цьому відношенні може виникнути перехресна реактивність з пеніцилінами.
Слід враховувати високий рівень резистентності до цефтріаксону (> 60%) у деяких європейських країнах при підозрі на зараження чи доведення інфекції синьогнійною паличкою (див. Розділ 5.1). При інфекціях, викликаних синьогнійною паличкою з доведеною сприйнятливістю до цефтріаксону, комбінація з аміноглікозидами забезпечує запобігання вторинної резистентності.
При інфекціях, спричинених іншими бактеріями у пацієнтів з нейтропенічною лихоманкою, інтервенційне лікування цефтриаксоном слід поєднувати з аміноглікозидами.
У разі одночасного прийому цефалоспоринів та аміноглікозидів слід враховувати фізичну та хімічну несумісність та підвищений ризик ото- та нефротоксичності.
Під час тривалого лікування показаний регулярний моніторинг функції нирок та печінки та гематологічних показників (див. Розділ 4.8).
Цей лікарський засіб містить 3,6 ммоль (або 83 мг) натрію на дозу, що слід враховувати пацієнтам на дієті з контрольованим натрієм.
При внутрішньом’язовому введенні цефтріаксону слід враховувати короткий опис характеристик препарату, що містить лідокаїн, для розведення.
4.5 Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодії
Бактеріостатичні антибіотики, такі як левоміцетин та тетрациклін, можуть протидіяти активності бактерицидних антибіотиків, таких як цефтріаксон, особливо при гострих інфекціях, що супроводжуються швидким розмноженням мікроорганізмів.
Тому одночасне застосування цефтріаксону та бактеріостатичних антибіотиків не рекомендується.
На відміну від інших цефалоспоринів, пробенецид не перешкоджає канальцевій секреції цефтріаксону.
Цефтріаксон може негативно впливати на ефективність гормональних контрацептивів. Тому доречно використовувати додаткові негормональні контрацептиви.
Тест Кумбса може бути хибнопозитивним під час лікування цефтриаксоном (див. Розділ 4.4).
Неферментативні методи визначення глюкози в сечі можуть призвести до хибнопозитивних результатів. Тому визначення глюкози в сечі під час терапії цефтриаксоном слід проводити ферментативно.
Цефтриаксон може призвести до хибнопозитивних результатів у визначенні галактози в крові.
4.6 Вагітність та лактація
Цефтріаксон проникає через плаценту до ембріона/плоду. Недостатньо досвіду застосування цефтріаксону у людей: дані експериментів на тваринах не виявили жодних негативних наслідків для репродукції (див. Розділ 5.3 доклінічні дані).
Як запобіжний захід цефтріаксон слід застосовувати під час вагітності після оцінки співвідношення користь/ризик, особливо протягом першого триместру.
Цефтріаксон виводиться з грудним молоком у низьких концентраціях. Цефтриаксон слід застосовувати лише після встановлення співвідношення користь/ризик.
У немовлят, які годують груддю, може розвинутися діарея та грибкові інфекції слизових оболонок, тому годування груддю слід припинити. Слід враховувати можливість гіперчутливості.
Додатково для порошку та розчину для ін’єкцій - внутрішньом’язове введення:
Цефтріаксон та лідокаїн не можна застосовувати під час вагітності (див. Розділ 4.3). Контрольовані клінічні випробування та дані у вагітних жінок відсутні. Дані про цефтріаксон в експериментах на тваринах не виявили несприятливого впливу на розмноження. Експерименти на тваринах, які отримували лідокаїн, виявили деякі докази нейробіхевіорістських змін, але ніяких ембріотоксичних чи тератогенних ефектів.
Лідокаїн виводиться з грудним молоком у низьких концентраціях. Цефтріаксон з лідокаїном не можна застосовувати під час лактації (див. Розділ 4.3).
4.7 Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами
Цефтріаксон не впливає або має незначний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Однак слід враховувати такі побічні реакції, як гіпотонія або запаморочення (див. Розділ 4.8).
4.8 Небажані ефекти
Передчасні пологи та новонароджені
Повідомлялося про важкі побічні ефекти, навіть смерть, у недоношених та недоношених новонароджених, які отримували внутрішньовенно цефтріаксон та кальцій через осадження солей кальцію цефтріаксону у легенях та нирках. (див. також розділи 4.3 та 4.4).
Наступні побічні ефекти спостерігались при застосуванні цефтріаксону:
У цьому розділі побічні реакції визначаються наступним чином:
Дуже часто (> 1/10)
Загальні (від 1/100 до 2 мг/л
Стрептокок (серолог. Гр. А, В, С, Г)? 0,5 мг/л> 0,5 мг/л
Streptococcus pneumoniae? 0,5 мг/л> 2 мг/л
Haemophilus influenzae? 0,12 мг/л> 0,12 мг/л
Мораксела катараліс? 0,12 мг/л> 0,12 мг/л
Neisseria gonorrhoeae? 0,12 мг/л> 0,12 мг/л
Neisseria meningitidis? 0,12 мг/л> 0,12 мг/л
Неспецифічні - конкретні точки зупинки **? 1 мг/л> 2 мг/л
* Для стафілокока використовуються результати тестів на оксацилін. Стійкий до оксациліну стафілокок оцінюється як стійкий до цефалоспоринів.
** як правило, базується на фармакокінетиці сироватки крові
Поширеність набутої резистентності у вибраних штамів може змінюватись географічно та з часом, і бажана місцева інформація про резистентність, особливо при лікуванні важких інфекцій. Слід звернутися за порадою до фахівця, якщо місцева поширеність резистентності така, що використання препарату принаймні для деяких типів інфекцій є сумнівним. Зокрема, у разі важких інфекцій або відмови терапії слід шукати мікробіологічний діагноз, включаючи перевірку мікроба та його сприйнятливості.