КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ
Цей препарат підлягає подальшому моніторингу. Це дозволить швидко отримати нову інформацію про безпеку. Медичні працівники повинні повідомляти про будь-які підозри на побічні реакції. Інформацію про те, як повідомляти про побічні реакції, див. У розділі 4.8.
1. НАЗВА ЛІКУВАННЯ
Генвоя 150 мг/150 мг/200 мг/10 мг таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД
Кожна таблетка містить 150 мг ельвітегравіру, 150 мг кобіцистату, 200 мг емтрицитабіну та тенофовіру алафенаміду фумарату, що еквівалентно 10 мг алафенаміду тенофовіру. Допоміжні речовини з відомим ефектом
Кожна таблетка містить 60 мг лактози (у вигляді моногідрату). Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.
3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА
Таблетка, вкрита плівковою оболонкою (таблетка).
Зелена, вкрита плівковою оболонкою таблетка у формі капсули розміром 19 мм х 8,5 мм, з написом на одному боці написом "GSI" та таблетками "510" на іншому боці.
4. КЛІНІЧНІ ДАНІ
4.1 Терапевтичні показання
Genvoya призначений для лікування дорослих та підлітків (віком від 12 років і старше з вагою не менше 35 кг), які інфіковані вірусом імунодефіциту людини 1 типу (ВІЛ-1) без відомих мутацій, пов'язаних з резистентністю до класу інгібіторів інтегрази., емтрицитабін або тенофовір (див. розділи 4.2 та 5.1).
4.2 Дозування та спосіб введення
Терапію повинен розпочинати лікар, який має досвід лікування ВІЛ-інфекції.
Дорослі та підлітки від 12 років і старше, вагою не менше 35 кг
Приймайте по одній таблетці один раз на день під час їжі.
Якщо пацієнт затримується з прийомом дози препарату Генвой протягом 18 годин після свого звичного часу, їм слід якомога швидше приймати його разом з їжею та продовжувати звичний графік дозування. Якщо пацієнт запізнився з прийомом дози Генвой на 18 годин, пацієнт не повинен приймати пропущену дозу, а повинен просто продовжувати звичний графік дозування.
Якщо пацієнт повернеться протягом 1 години після прийому препарату Генвой, йому слід прийняти ще одну таблетку.
У пацієнтів літнього віку корекція дози препарату Генвой не потрібна (див. Розділи 5.1 та 5.2).
Для дорослих та підлітків (віком від 12 років і вагою не менше 35 кг) з розрахунковим кліренсом креатиніну (CrCl) ≥ 30 мл/хв корекція дози Genvoye не потрібна.
Лікування Genvoyou не слід розпочинати у пацієнтів із оціненим CrCl 400 копій/мл із підтвердженою вірусологічною недостатністю на 96 тижні або на момент передчасного припинення досліджуваного препарату. До 96 тижня розвиток 10 або 19 первинних мутацій, пов'язаних з резистентністю до ельвітегравіру, емтрицитабіну або телафовіру алафенаміду, спостерігався в ізолятах ВІЛ-1 у 10 з 19 пацієнтів з корисними генотиповими даними парних ізолятів на вихідному рівні та недостатності Генвойї (10 з 866 пацієнтів [1,2%]) порівняно з 8 з 16 ізолятів у разі невдалого лікування у пацієнтів групи лікування E/C/F/TDF (8 з 867 пацієнтів [0,9%]). Мутації M184V/I (n = 9) та K65R/N (n = 2) у RT та T66T/A/I/V (n) мали місце в ізолятах ВІЛ-1 у 10 пацієнтів групи Genvoya, у яких розвинулася резистентність. = 2 ), E92Q (n = 4), Q148Q/R (n = 1) та N155H (n = 2) в інтегразі. Для ізолятів ВІЛ-1 від 8 пацієнтів групи E/C/F/TDF, у яких розвинулася стійкість, мутації M184V/I (n = 6) та K65R/N (n = 3) мали місце при RT та E92E/Q (n = 2), Q148R (n = 2) та N155H/S (n = 2) в інтегразі. Усі ізоляти ВІЛ-1 від пацієнтів обох груп лікування, у яких розвинулися мутації, що надають стійкість до ельвітегравіру, також розвинули мутації, що надають стійкість як до емтрицитабіну, так і ельвітегравіру.
У фенотипових аналізах пацієнтів у популяції, що аналізується на резистентність, 7 із 19 пацієнтів (37%) у групі Genvoy мали ізоляти ВІЛ-1 зі зниженою сприйнятливістю до ельвітегравіру порівняно з 4 з 16 пацієнтів (25%) у групі E. C/F/TDF, ізоляти ВІЛ-1 у 8 пацієнтів (42%) у групі Genvoya мали знижену сприйнятливість до емтрицитабіну порівняно з ізолятами ВІЛ-1 у 4 пацієнтів (25%) у групі E/C/F/TDF. Один пацієнт у групі Genvoy (1 з 19 [5,2%]) та 1 пацієнт у групі E/C/F/TDF (1 з 16 [6,2%]) мали знижену сприйнятливість до тенофовіру.
У пацієнтів з вірусологічним пригніченням
В клінічному дослідженні вірусологічно пригнічених пацієнтів, які перейшли з емтрицитабіну/тенофовіру дизопроксилу фумарату та третього препарату (GS-US-292 -0109, n = 959), було виявлено одного пацієнта, у якого розвинулася стійкість до ВІЛ-1 до Genvoyi (M184M/I).
Перехресна резистентність у раніше нелікованих або вірусологічно пригнічених ВІЛ-1 хворих
Віруси, стійкі до ельвітегравіру, мають різну ступінь перехресної стійкості до ралтегравіру, який є INSTI, залежно від типу та кількості мутацій. Віруси, що експресують мутації T66I/A, зберігають чутливість до ралтегравіру, тоді як більшість інших моделей мутацій демонструють знижену сприйнятливість до ралтегравіру. Віруси, що виражають мутації, що надають стійкість до ельвітегравіру або ралтегравіру, зберігають сприйнятливість до лютегравіру.
Емтріцитабінорезистентні віруси із заміною M184V/I були перехресно стійкими до ламівудину, але зберігали сприйнятливість до диданозину, ставудину, тенофовіру та зидовудину.
Мутації K65R і K70E спричиняють знижену сприйнятливість до абакавіру, диданозину, ламівудину, емтрицитабіну та тенофовіру, але зберігають сприйнятливість до зидовудину.
Раніше неліковані пацієнти, інфіковані ВІЛ-1
У дослідженнях GS-US-292-0104 та GS-US-292-0111 пацієнтів рандомізували 1: 1, щоб отримувати або Genvoye (n = 866) один раз на день, або ельвітегравір 150 мг/кобіцистат 150 мг/емтрицитабін 200 мг/тенофовір. -дизопроксил (у вигляді фумарату) 245 мг (E/C/F/TDF) (n = 867) один раз на день. Середній вік становив 36 років (діапазон 18-76), 85% - чоловіки, 57% - білі, 25% - чорні та 10% - азіати. Дев'ятнадцять відсотків пацієнтів були ідентифіковані як іспаномовні/латиноамериканські. Середній початковий рівень РНК ВІЛ-1 у плазмі крові становив 4,5 log10 копій/мл (діапазон 1,3-7,0), а 23% мали початкові вірусні навантаження> 100000 копій/мл. Середня вихідна кількість CD4 + клітин становила 427 клітин/мм3 (діапазон 0-160), а 13% мали кількість CD4 + клітин 100000 копій/мл