Додаток № 1 до повідомлення про внесення змін, ev. No .: 2019/01081-Z1A
КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ
1. НАЗВА ЛІКУВАННЯ
Периндоприл Ксантис 4 мг
2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД
Периндоприлілерин 4000 мг (кількість, що відповідає 3,338 мг периндоприлу на таблетку).
Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.
3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА
Білі, сочевицеподібні таблетки із зубчиками, діаметром 8 мм.
Таблетку можна розділити на рівні дози.
4. КЛІНІЧНІ ДАНІ
4.1 Терапевтичні показання
Лікування симптоматичної серцевої недостатності.
Стійкі форми ішемічної хвороби серця
Зниження ризику серцево-судинних подій у пацієнтів зі стабільними формами ішемічної хвороби серця.
4.2 Дозування та спосіб введення
Дозу слід індивідуалізувати відповідно до профілю пацієнта (див. Розділ 4.4) та швидкості зниження артеріального тиску.
Периндоприл Ксантіс можна застосовувати окремо або в комбінації з іншими класами антигіпертензивних засобів (див. Розділи 4.3, 4.4, 4.5 та 5.1).
Початкова рекомендована доза становить 4 мг один раз на день вранці.
У пацієнтів із сильно активованою системою ренін-ангіотензин-альдостерон (особливо з реноваскулярною гіпертензією, виснаженням солі та/або об'єму, серцевою декомпенсацією або серйозною гіпертензією) може спостерігатися надмірне падіння артеріального тиску після початкової дози. Таким пацієнтам рекомендується початкова доза 2 мг, і лікування слід розпочинати під наглядом лікаря.
Після місячного лікування дозу можна збільшити до 8 мг один раз на день.
Після початку лікування периндоприлом може виникнути симптоматична гіпотензія; особливо у пацієнтів, які одночасно отримували діуретики. Тому рекомендується бути обережними, оскільки у цих пацієнтів може спостерігатися виснаження солі та/або об’єму.
Якщо можливо, діуретик слід припинити за 2-3 дні до початку лікування периндоприлом (див. Розділ 4.4).
У пацієнтів з гіпертонічною хворобою, у яких діуретик неможливо припинити, лікування периндоприлом слід розпочинати у дозі 2 мг. Слід контролювати функцію нирок та вміст калію в сироватці крові. Подальше дозування периндоприлу слід пристосувати до швидкості зниження артеріального тиску. При необхідності терапію діуретиками можна відновити.
У пацієнтів літнього віку лікування слід розпочинати у дозі 2 мг, яку можна поступово збільшувати до 4 мг через місяць, до 8 мг за необхідності залежно від функції нирок (див. Таблицю нижче).
Симптоматична серцева недостатність
Рекомендується розпочинати лікування периндоприлом, як правило, у поєднанні з калійзберігаючими діуретиками та/або дигоксином та/або бета-блокатором, під ретельним наглядом лікаря з рекомендованою початковою дозою 2 мг вранці. Цю дозу можна збільшити, додавши щонайменше 2 мг
з інтервалом у два тижні до 4 мг один раз на день, якщо ця доза добре переноситься. Корекція дозування повинна базуватися на клінічній реакції кожного пацієнта.
При тяжкій серцевій недостатності та у інших пацієнтів, які вважаються групами високого ризику (пацієнти з нирковою недостатністю та схильністю до порушення електролітного балансу, пацієнти, які одночасно приймають діуретики та/або судинорозширювальні засоби), лікування слід розпочинати під пильним наглядом (див. Розділ 4.4).
Пацієнти з високим ризиком симптоматичної гіпотензії, напр. пацієнтам із виснаженням солі з гіпонатріємією або без неї, пацієнтам з гіповолемією або пацієнтам, які отримують інтенсивну діуретичну терапію, слід стабілізувати, якщо це можливо, перед початком лікування периндоприлом. Перед та під час лікування периндоприлом слід ретельно контролювати артеріальний тиск, ниркову функцію та вміст калію в сироватці крові (див. Розділ 4.4).
Стійкі форми ішемічної хвороби серця
Периндоприл Xantis слід починати з 4 мг один раз на день протягом двох тижнів, потім збільшувати до 8 мг один раз на день залежно від функції нирок та за умови, що доза 4 мг добре переноситься.
Пацієнти літнього віку повинні отримувати 2 мг один раз на день протягом одного тижня, потім 4 мг один раз на день протягом іншого тижня, перш ніж збільшувати дозу до 8 мг один раз на день залежно від функції нирок (див. Таблицю 1 «Коригування дози при нирковій недостатності»). Дозу слід збільшувати, лише якщо попередня нижча доза добре переноситься.
Порушення функції нирок
У пацієнтів з нирковою недостатністю дозу слід коригувати відповідно до кліренсу креатиніну, як показано у наступній таблиці:
Таблиця 1: Коригування дози для ниркової недостатності
Кліренс креатиніну (мл/хв)
Рекомендована доза
30 2) (див. Розділи 4.5 та 5.1).
4.4 Особливі попередження та запобіжні заходи щодо використання
Стійка ішемічна хвороба серця
Якщо під час першого місяця лікування периндоприлом трапляється нестабільна стенокардія (тяжка чи не важка), перед продовженням лікування слід ретельно оцінити співвідношення користь/ризик.
Інгібітори АПФ можуть спричинити раптовий спад артеріального тиску. Симптоматична гіпотензія рідкісна у пацієнтів з неускладненою гіпертензією і частіше виникає у пацієнтів зі зменшеним обсягом, наприклад після лікування діуретиками, обмеження дієтичної солі, діалізу, діареї або блювоти або у пацієнтів з тяжкою ренін-залежною гіпертензією (див. розділи 4.5 та 4.8). Повідомлялося про симптоматичну гіпотензію у пацієнтів із симптоматичною серцевою недостатністю, із супутньою нирковою недостатністю або без неї. Найбільш імовірно, що це трапляється у пацієнтів з більш важкими ступенями серцевої недостатності, тобто які отримують високі дози петльових діуретиків, або у пацієнтів з гіпонатріємією або нирковою недостатністю. У пацієнтів із підвищеним ризиком розвитку симптоматичної гіпотензії слід уважно стежити за початком лікування та коригуванням дози (див. Розділи 4.2 та 4.8). Подібні запобіжні заходи застосовуються до пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярною хворобою, у яких помітне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.
Якщо виникає гіпотонія, пацієнта слід помістити в положення лежачи на спині та, якщо необхідно, зробити внутрішньовенну інфузію фізіологічного розчину (9 мг/мл (0,9%) розчину хлориду натрію для інфузій). Минуща гіпотензивна відповідь не є протипоказанням до введення додаткових доз, які зазвичай можна вводити без труднощів, коли кров’яний тиск підвищується після збільшення об’єму.
У деяких пацієнтів із застійною серцевою недостатністю, які мають нормальний або низький артеріальний тиск, під час лікування периндоприлом може спостерігатися подальше зниження загального артеріального тиску. Такий ефект очікується і зазвичай не є причиною для припинення лікування. Якщо гіпотонія набуває симптоматичного характеру, можливо, доведеться зменшити дозу або припинити прийом Периндоприлу Ксантис.
Аортальний та мітральний стенози/гіпертрофічна кардіоміопатія
Як і іншим інгібіторам АПФ, периндоприл слід застосовувати з обережністю пацієнтам із стенозом мітрального клапана та обструкцією лівого шлуночка, наприклад стенозом аорти або гіпертрофічною кардіоміопатією.
Порушення функції нирок
У разі ниркової недостатності (кліренс креатиніну 70 років), цукрового діабету, супутніх подій, особливо дегідратації, гострої серцевої декомпенсації, метаболічного ацидозу та одночасного застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид), добавки калію містять замінники солі, а також використання інших лікарських засобів, пов’язаних із підвищенням рівня калію в сироватці крові (наприклад, гепарину). Застосування препаратів калію, калійзберігаючих діуретиків або замінників солі, що містять калій, може призвести до значного підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів із порушеннями функції нирок. Гіперкаліємія може спричинити серйозні, іноді летальні випадки, аритмії. Якщо одночасне вживання вищевказаних речовин вважається необхідним, рекомендується регулярний контроль рівня калію в сироватці крові (див. Розділ 4.5).
За хворими на цукровий діабет, які отримують пероральні гіпоглікемічні засоби або інсулін, слід ретельно контролювати рівень глікемії протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ (див. Розділ 4.5).
Як правило, комбінація літію та периндоприлу не рекомендується (див. Розділ 4.5).
Калійзберігаючі діуретики, добавки калію або калієвмісні замінники солі
Як правило, комбінація периндоприлу та калійзберігаючих діуретиків, добавок калію або замінників солі, що містять калій, не рекомендується (див. Розділ 4.5).
Подвійне інгібування системи ренін-ангіотензин-альдостерон (RAAS)
Показано, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену збільшує ризик гіпотензії, гіперкаліємії та ниркової недостатності (включаючи гостру ниркову недостатність). Отже, подвійне інгібування РААС комбінованим застосуванням інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. Розділи 4.5 та 5.1).
Якщо лікування подвійного гальмування вважається абсолютно необхідним, його слід вводити лише під наглядом спеціаліста та слідкувати за частим і послідовним контролем пацієнта за функцією нирок, електролітів та артеріального тиску.
Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно пацієнтам із діабетичною нефропатією.
Інгібітори АПФ не слід приймати під час вагітності. Якщо продовження терапії інгібіторами АПФ не вважається необхідним, пацієнтам, які планують вагітність, слід перейти на альтернативне антигіпертензивне лікування, яке має встановлений профіль безпеки для використання під час вагітності. Після підтвердження вагітності лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити та, за необхідності, розпочати альтернативну терапію (див. Розділи 4.3 та 4.6).
4.5 Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодії
Подвійне інгібування системи ренін-ангіотензин-альдостерон (RAAS)
Дані клінічних випробувань показали, що подвійне пригнічення ренін-ангіотензин-альдостерону (РАСС) комбінованим застосуванням інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену асоціюється з більшою частотою побічних явищ, таких як гіпотонія, гіперкаліємія та ниркова недостатність ( ниркової недостатності).) порівняно із застосуванням модифікатора RAAS у монотерапії (див. розділи 4.3, 4.4 та 5.1).
Препарати, що індукують гіперкаліємію
Деякі ліки або терапевтичні групи можуть збільшити частоту гіперкаліємії: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), гепарини, імунодепресанти, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм. Комбінація цих ліків збільшує ризик гіперкаліємії.
Протипоказане одночасне застосування
У хворих на цукровий діабет або нирок існує підвищений ризик гіперкаліємії, погіршення функції нирок та серцево-судинної захворюваності та смертності.
Не рекомендується одночасне застосування (див. Розділ 4.4)
Інші пацієнти, такі як хворі на цукровий діабет та пацієнти з нирковою недостатністю, збільшують ризик гіперкаліємії, погіршують функцію нирок та серцево-судинну захворюваність та смертність.
Супутнє лікування інгібітором АПФ та блокатором рецепторів ангіотензину
У літературі супутнє лікування інгібітором АПФ та блокатором рецепторів ангіотензину асоціюється із збільшенням частоти гіпотонії, синкопе, гіперкаліємією та нирковою недостатністю (включаючи ниркову недостатність) у пацієнтів із встановленою атеросклеротичною хворобою, серцевою недостатністю або діабетом з органом-мішенню. пошкодження. порівняно із застосуванням лише системи ренін-ангіотензин-альдостерон. Подвійне гальмування (наприклад, комбінація інгібітора АПФ з антагоністом рецептора ангіотензину II) повинно обмежуватися індивідуально визначеними випадками з ретельним контролем функції нирок, рівня калію та артеріального тиску.
Ризик посилення побічних ефектів, таких як ангіоневротичний набряк (ангіоневротичний набряк).
Відомо, що інгібітори АПФ (наприклад, периндоприл) викликають набряк Квінке. Цей ризик може бути підвищений при застосуванні з рацекадотрилом (ліками, що застосовуються для лікування гострої діареї).
Інгібітори MTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус)
Пацієнти, які одночасно отримували інгібітори mTOR, можуть мати підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. Розділ 4.4).
Калійзберігаючі діуретики (наприклад, триамтерен, амілорид), солі калію
Гіперкаліємія (потенційно летальна), особливо у зв'язку з порушенням функції нирок (адитивні гіперкаліємічні ефекти). Не рекомендується поєднувати периндоприл із вищезазначеними лікарськими засобами (див. Розділ 4.4). Якщо також показано одночасне застосування, їх слід застосовувати з обережністю та з частим контролем рівня калію в сироватці крові.
Повідомлялося про оборотне збільшення концентрації літію в сироватці крові та його токсичності під час одночасного прийому літію та інгібіторів АПФ. Застосування периндоприлу з літієм не рекомендується, але якщо ця комбінація виявляється необхідною, слід проводити ретельний контроль рівня літію в сироватці крові (див. Розділ 4.4).
Одночасне застосування вимагає особливого догляду
Антидіабетики (інсуліни, пероральні гіпоглікемічні засоби)
Епідеміологічні дослідження показали, що одночасний прийом інгібіторів АПФ та антидіабетиків (інсулін, пероральні гіпоглікемічні засоби) може посилити ефект зниження рівня глюкози в крові з ризиком гіпоглікемії. Цей ефект виявляється більш вірогідним протягом перших тижнів комбінованої терапії та у пацієнтів з нирковою недостатністю.
Підвищений антигіпертензивний ефект. Моніторинг артеріального тиску та корекція дози антигіпертензивного препарату при необхідності.
Калійзберігаючі діуретики
У пацієнтів, які приймають діуретики, і особливо у тих, хто страждає від обсягу та/або солі, може початися надмірне падіння артеріального тиску після початку терапії інгібіторами АПФ. Потенціал гіпотензивного ефекту може бути зменшений шляхом припинення прийому діуретиків, збільшенням обсягу або споживання солі перед початком лікування низькими та поступово зростаючими дозами периндоприлу.
При артеріальній гіпертензії, де попередня терапія діуретиками може призвести до виснаження солі/об’єму, або діуретик слід припинити до початку терапії інгібіторами АПФ, у цьому випадку калійзберігаючий діуретик можна повторно застосувати, або можна розпочати терапію інгібіторами АПФ з низькою та поступовою швидкістю збільшення дози.
У разі застійної серцевої недостатності, яка лікується діуретиком, слід розпочати лікування дуже низькими дозами інгібітора АПФ або після зменшення дози доданого калійзберігаючого діуретику.
У всіх випадках протягом перших кількох тижнів терапії інгібіторами АПФ необхідно контролювати функцію нирок (рівень креатиніну).
Калійзберігаючі діуретики (еплеренон, спіронолактон)
Еплеренон та спіронолактон у дозах від 12,5 до 50 мг на добу та низькі дози інгібіторів АПФ: