Затверджений текст рішення про зміни, ев. No .: 2018/07644-ZME
Додаток № 1 до повідомлення про внесення змін, ev. №: 2018/05493-Z1B, 2019/00496-Z1B, 2019/01992-Z1A
КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ
1. НАЗВА ЛІКУВАННЯ
Периндоприл Мілан 4 мг
Периндоприл Мілан 8 мг
2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД
Периндоприл Мілан 4 мг: кожна таблетка містить 4 мг периндоприлу альбуміну, що еквівалентно 3,338 мг периндоприлу.
Допоміжна речовина з відомим ефектом
Кожна таблетка також містить 54,050 мг лактози.
Периндоприл Мілан 8 мг: кожна таблетка містить 8 мг периндоприлу-альбуміну, що еквівалентно 6,676 мг периндоприлу.
Допоміжна речовина з відомим ефектом
Кожна таблетка по 8 мг також містить 108 100 мг лактози.
Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.
3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА
Периндоприл Мілан 4 мг - це капсульно-зелені, зелені таблетки з виїмкою, з тисненням «PT4» на одній стороні та «M» на іншій стороні. Таблетку можна розділити на рівні дози.
Периндоприл Мілан 8 мг - це плямисті зелені круглі таблетки, на яких на одній стороні вибито “PT8”, а на іншій - “М”.
4. КЛІНІЧНІ ДАНІ
4.1 Терапевтичні показання
Лікування симптоматичної серцевої недостатності. (Тільки периндоприл Мілан 4 мг)
Стійка ішемічна хвороба серця:
Зниження ризику серцевих подій у пацієнтів з інфарктом міокарда та/або реваскуляризацією в анамнезі.
4.2 Дозування та спосіб введення
Дозу слід індивідуалізувати відповідно до профілю пацієнта (див. Розділ 4.4) та реакції артеріального тиску на лікування.
Периндоприлербумін можна застосовувати окремо або в комбінації з гіпотензивними засобами в інших групах (див. Розділи 4.3, 4.4, 4.5 та 5.1).
Рекомендована початкова доза - 4 мг, що дається один раз на день вранці.
Пацієнти з сильно активованою системою ренін-ангіотензин-альдостерону (головним чином з реноваскулярною гіпертензією, виснаженням солі та/або об'єму, серцевою декомпенсацією або важкою гіпертензією) можуть відчувати надмірне падіння артеріального тиску після початкової дози. Таким пацієнтам рекомендується початкова доза 2 мг, і лікування слід розпочинати під наглядом лікаря. Після місячного лікування дозу можна збільшити до 8 мг один раз на день.
Симптоматична гіпотензія може виникнути після початку терапії периндоприлербуміном і частіше виникає у пацієнтів, які одночасно отримують діуретики. Тому рекомендується бути обережними, оскільки ці пацієнти можуть страждати від виснаження об’єму та/або солі.
Якщо можливо, діуретик слід припинити за 2-3 дні до початку лікування периндоприлербуміном (див. Розділ 4.4).
У пацієнтів з гіпертонічною хворобою, у яких діуретики неможливо припинити, лікування периндоприлербуміном слід розпочинати у дозі 2 мг. Слід контролювати функцію нирок та вміст калію в сироватці крові. Подальшу дозу периндоприлербуміну слід регулювати відповідно до реакції артеріального тиску на лікування. За необхідності лікування діуретиками можна продовжувати.
У пацієнтів літнього віку лікування слід розпочинати у дозі 2 мг, яку можна поступово збільшувати до 4 мг через місяць, а потім, за необхідності, до 8 мг залежно від функції нирок (Таблиця 1 «Корекція дозування у разі порушення функції нирок функція "). нирки", див. нижче).
Симптоматична серцева недостатність (лише периндоприл Мілан 4 мг)
Рекомендується розпочинати лікування периндоприлербуміном, як правило, у поєднанні з некалієзберігаючим діуретиком та/або дигоксином та/або бета-блокатором, під суворим наглядом лікаря з рекомендованої початкової дози 2 мг, прийнятої вранці. Ця доза може бути збільшена через 2 тижні до дози 4 мг один раз на день, якщо ця доза переноситься.
Дозу слід коригувати відповідно до клінічної відповіді окремого пацієнта. (Тільки периндоприл Мілан 4 мг)
У пацієнтів з важкою серцевою недостатністю та інших пацієнтів, які вважаються групами високого ризику (пацієнти з нирковою недостатністю та схильні до електролітних порушень, пацієнти, які одночасно отримували діуретики та/або судинорозширювальні засоби), лікування слід розпочинати під пильним наглядом (див. Розділ 4.4). (Лише периндоприл Мілан 4 мг)
У пацієнтів з високим ризиком розвитку симптоматичної гіпотензії, напр. пацієнтам із виснаженням солі з гіпонатріємією або без неї, пацієнтам з гіповолемією або пацієнтам, які отримують інтенсивну діуретичну терапію, слід, якщо це можливо, скорегувати ці стани перед початком лікування периндоприлербутаміном. До і під час лікування периндоприлербуміном слід ретельно контролювати артеріальний тиск, ниркову функцію та вміст калію в сироватці крові (див. Розділ 4.4). (Лише периндоприл Мілан 4 мг)
Стійка ішемічна хвороба серця
Лікування периндоприлербуміном слід розпочинати у дозі 4 мг 1 раз на день і збільшувати до 8 мг 1 раз на день через два тижні, залежно від функції нирок, за умови, що доза 4 мг добре переноситься.
Пацієнтам похилого віку слід приймати 2 мг один раз на день протягом одного тижня, потім 4 мг один раз на день протягом іншого тижня, перш ніж дозу збільшувати до 8 мг один раз на день залежно від функції нирок (див. Таблицю 1 нижче) “Корекція дози при нирковій недостатності.”).
Дозу слід збільшувати, лише якщо попередня нижча доза добре переноситься.
Спеціальні групи пацієнтів
Порушення функції нирок
Дозування у пацієнтів з нирковою недостатністю повинно базуватися на кліренсі креатиніну, як показано в таблиці 1 нижче:
Таблиця 1: Коригування дози для ниркової недостатності
4.4 Особливі попередження та запобіжні заходи щодо використання
Стійка ішемічна хвороба серця
Якщо протягом першого місяця лікування периндоприлом виникає епізод нестабільної стенокардії (незалежно від того, чи важка вона), перед продовженням лікування слід провести ретельну оцінку ризику та вигоди.
Інгібітори АПФ можуть спричинити падіння артеріального тиску. Симптоматична гіпотензія рідкісна у пацієнтів з неускладненою гіпертензією і частіше у пацієнтів з гіповолемією через, наприклад, діуретичну терапію, дієтичне обмеження солі, діаліз, діарею або блювоту, або у пацієнтів з важкою ренінозалежною гіпертензією (див. Розділи 4.5 та 4.8). Симптоматична гіпотензія спостерігалась у пацієнтів із симптоматичною серцевою недостатністю, із супутньою нирковою недостатністю або без неї. Це найімовірніше у пацієнтів з більш серйозною серцевою недостатністю, що потребує високих доз петльових діуретиків, у пацієнтів з гіпонатріємією або нирковою недостатністю. У пацієнтів із підвищеним ризиком розвитку симптоматичної гіпотензії слід уважно стежити за початком лікування та коригуванням дози (див. Розділи 4.2 та 4.8). Подібні запобіжні заходи також застосовуються до пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярною патологією, у яких надмірне падіння артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або цереброваскулярної катастрофи.
Якщо виникає гіпотонія, пацієнта слід помістити в положення лежачи на спині та, якщо необхідно, зробити внутрішньовенну інфузію розчину хлориду натрію 9 мг/мл (0,9%). Тимчасові гіпотензивні реакції не є протипоказанням до введення додаткових доз, які зазвичай можна вводити без труднощів, коли артеріальний тиск підвищується після збільшення обсягу.
У деяких пацієнтів із застійною серцевою недостатністю, які мають нормальний або низький артеріальний тиск, може спостерігатися подальше зниження системного артеріального тиску після введення периндоприлербуміну. Такий ефект очікується і зазвичай не є причиною для припинення лікування. Якщо гіпотонія стає симптоматичною, може знадобитися зменшення дози або припинення прийому периндоприлербуміну.
Стеноз аортального та мітрального клапанів/гіпертрофічна кардіоміопатія
Як і іншим інгібіторам АПФ, периндоприлербумін слід застосовувати з обережністю пацієнтам зі стенозом мітрального клапана та перешкодою відтоку лівого шлуночка, наприклад, аортальним стенозом або гіпертрофічною кардіоміопатією.
Подвійне інгібування системи ренін-ангіотензин-альдостерон (RAAS)
Показано, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену збільшує ризик гіпотензії, гіперкаліємії та ниркової недостатності (включаючи гостру ниркову недостатність). Отже, подвійне інгібування РААС комбінованим застосуванням інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. Розділи 4.5 та 5.1). Якщо лікування подвійного гальмування вважається абсолютно необхідним, його слід вводити лише під наглядом спеціаліста та слідкувати за частим і послідовним контролем пацієнта за функцією нирок, електролітів та артеріального тиску.
Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно пацієнтам із діабетичною нефропатією.
Порушення функції нирок
При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну 30 мл/хв/1,73 м 2, пацієнти отримували периндоприл із середньою дозою 0,07 мг/кг. Дозу індивідуально коригували відповідно до профілю пацієнта та реакції артеріального тиску до максимальної дози 0,135 мг/кг). кг/добу.
П'ятьдесят дев'ять пацієнтів закінчили тримісячний період, а 36 пацієнтів закінчили період продовження дослідження, тобто. спостерігали протягом принаймні 24 місяців (середня тривалість дослідження: 44 місяці).
У пацієнтів, які вже отримували інші антигіпертензивні засоби, систолічний та діастолічний артеріальний тиск не змінювався від вступу в дослідження до останньої оцінки, тоді як у пацієнтів, які не отримували лікування, він знижувався.
Більше 75% дітей мали систолічний та діастолічний артеріальний тиск нижче 95-го процентиля від останньої оцінки.
Безпека відповідала відомому профілю безпеки периндоприлу.
5.2 Фармакокінетичні властивості
Після перорального прийому периндоприл швидко всмоктується і пікові концентрації досягаються протягом 1 години.
Периндоприл - проліки. 27% введеного периндоприлу надходить у кров у вигляді периндоприлату, активного метаболіту. На додаток до активного периндоприлату, периндоприл має ще п’ять неактивних метаболітів. Максимальна концентрація периндоприлату в плазмі досягається протягом 3-4 годин.
Оскільки прийом їжі уповільнює перетворення периндоприлу в периндоприлат і, отже, його біодоступність, периндоприл слід приймати всередину в одній добовій дозі вранці перед їжею.
Продемонстровано лінійну залежність між дозою периндоприлу та експозицією у плазмі крові.
Об'єм розподілу незв'язаного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв'язування периндоприлату з білками плазми крові становить 20%, головним чином, до ферменту, що перетворює ангіотензин, але залежить від концентрації.
Периндоприлат виводиться із сечею, а кінцевий період напіввиведення незв’язаної фракції становить приблизно 17 годин, що призводить до стійкого стану протягом 4 днів.
Спеціальні групи пацієнтів
Виведення периндоприлату знижується у пацієнтів літнього віку, а також у пацієнтів із серцевою або нирковою недостатністю. При нирковій недостатності дозу коригують відповідно до ступеня ниркової недостатності (кліренс креатиніну).
Кліренс для діалізу периндоприлату становить 70 мл/хв.
У пацієнтів з цирозом кінетика периндоприлу змінена: печінковий кліренс батьківської молекули зменшується вдвічі. Однак кількість утвореного периндоприлату не зменшується, і тому коригування дози не потрібно (див. Розділи 4.2 та 4.4).
5.3 Доклінічні дані про безпеку
В ході досліджень хронічної пероральної токсичності (щури та мавпи) орган-мішень виявляв ниркову токсичність із оборотними наслідками.
У дослідженнях in vitro та in vivo не спостерігалось мутагенності.
Дослідження репродуктивної токсичності (щури, миші, кролики та мавпи) не показали жодних доказів ембріотоксичності або тератогенності. Однак було показано, що інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, як група, мають негативний вплив на пізній розвиток плода у гризунів та кроликів, що призводить до загибелі плода та вроджених вад розвитку. Спостерігались ураження нирок та збільшення перинатальної та постнатальної смертності. Плодючість не погіршувалась у самців та самок щурів.
У довготривалих дослідженнях на щурах та мишах канцерогенності не спостерігалося.
6. ФАРМАЦЕВТИЧНІ ДАНІ
6.1 Перелік допоміжних речовин
колоїдний діоксид кремнію
алюмінієвий лак натрієвої солі мідного комплексу хлорофіліну (E141)