Затверджений текст рішення про зміни, ев. No: 2017/01574-ZME
Додаток No 1 до повідомлення про зміну, ev. No .: 2017/02440-Z1B
КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ
1. НАЗВА ЛІКУВАННЯ
2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД
Амілорію хлорид, 5,68 мг дигідрату (що відповідає 5 мг амілориду) та гідрохлоротіазид 50 мг в 1 таблетці.
Допоміжні речовини з відомими ефектами: 1 таблетка містить 78,83 мг лактози моногідрату.
Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.
3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА
Жовтувато-білі плоскі круглі таблетки зі скошеними краями та рядковою лінією на одному боці.
Таблетку можна розділити на рівні дози.
4. КЛІНІЧНІ ДАНІ
4.1 Терапевтичні показання
Знижуючи артеріальний тиск, рефлюїн запобігає надмірній втраті калію у тих пацієнтів, які довго приймають це ліки.
Набряки серцевого походження
Позитивний вплив рефлюїну на баланс калію може бути особливо значущим для оцифрованих серцевих пацієнтів.
Цироз печінки з асцитом та набряками
Рефлюїн зазвичай забезпечує задовільний діурез із зменшенням втрат калію та зниженням ризику метаболічного алкалозу завдяки підтримці кращого балансу електролітів у сироватці крові.
4.2 Дозування та спосіб введення
Звичайна доза - одна таблетка на день. Рефлюїн можна використовувати окремо або як допоміжну терапію до інших антигіпертензивних засобів, таких як засоби центральної дії або бета-блокатори. Якщо рефлюїн застосовувати одночасно з іншими антигіпертензивними засобами, дозування інших антигіпертензивних засобів буде зменшено. Потім обидва режими дозування коригуються.
Набряки серцевого походження
Початкова доза: 1 таблетка один раз на день. При необхідності дозу можна збільшити, але не повинна перевищувати 2 таблеток на день. Як тільки досягається початковий діурез, слід зробити спробу зменшити дозу для підтримуючої терапії. Підтримуюча терапія може бути періодичною.
Цироз печінки при асциті
Лікування слід розпочинати з невеликої дози рефлюїну (1 таблетка один раз на день). За необхідності дозу можна поступово збільшувати до досягнення ефективного діурезу. Дозування не повинна перевищувати 2 таблетки на день.
Підтримуючі дози можуть бути нижчими за дози, необхідні для індукування діурезу; тому слід намагатися зменшити добову дозу, коли вага пацієнта стабілізується.
Поступова втрата ваги у пацієнтів з цирозом печінки особливо необхідна для зменшення ймовірності виникнення побічних реакцій, пов’язаних із терапією діуретиками.
4.3 Протипоказання
· Підвищена чутливість до активної речовини або будь-якої допоміжної речовини, переліченої в розділі 6.1, або до будь-якого іншого похідного сульфонаміду.
· Гіперкаліємія (визначається як> 5,5 ммоль/л).
· Інша антикваліуретична терапія.
· Добавки калію (див. Розділ 4.4).
· Ниркова недостатність (анурія, гостра ниркова недостатність, важке прогресуюче захворювання нирок та діабетична нефропатія) (див. Також розділ 4.4.
(Див. Також розділ 4.6 та Використання для дітей у розділі 4.4.).
4.4 Особливі попередження та запобіжні заходи щодо використання
Гіперкаліємія (калій у сироватці крові> 5,5 ммоль/л) спостерігалась у пацієнтів, які приймали амілорид як окремо, так і в комбінації з іншими діуретиками. Гіперкаліємія спостерігалася переважно у літніх людей та у госпіталізованих хворих на цироз печінки або серцеві набряки, які мають ниркові порушення, важко хворі або проходять інтенсивну діуретичну терапію. У цих пацієнтів слід ретельно контролювати клінічні, лабораторні та електрокардіографічні (ЕКГ) ознаки гіперкаліємії. У цій групі пацієнтів було кілька смертей.
Добавки калію у вигляді ліків або багатої калієм дієти не слід поєднувати з рефлюїном, за винятком важких та/або рефрактерних випадків гіпокаліємії. У разі доповнення калію калієм рекомендується ретельний контроль вмісту калію в сироватці крові.
Якщо у пацієнтів, які отримують рефлюїн, розвивається гіперкаліємія, слід негайно припинити прийом препарату та, за необхідності, вжити ефективних заходів для зниження рівня калію в плазмі крові.
Порушення функції нирок
Тіазидні діуретики неефективні, коли кліренс креатиніну опускається нижче 0,5 мл/с (30 мл/хв).
Пацієнти з підвищеним вмістом азоту сечовини в крові вище 10 ммоль/л (30 мг/100 мл), креатиніну в сироватці крові понад 130 мкмоль/л (1,5 мг/100 мл) або загальною сечовиною крові понад 20 ммоль/л (60 мг/100 мл) та пацієнти з діабетом не повинні приймати рефлюїн без ретельного і частого контролю рівня електролітів у сироватці крові та азоту сечовини в крові. Затримка калію при нирковій недостатності посилюється додаванням антицеруретичного засобу і може призвести до швидкого розвитку гіперкаліємії.
Хоча ймовірність розвитку електролітного дисбалансу з рефлюїном знижується, слід уважно стежити за ознаками рідинного та електролітного балансу, особливо за ознаками: гіпонатріємії, гіпохлоремічного алкалозу, гіпокаліємії та гіпомагніємії. Особливо важливо визначати електроліти в сироватці та сечі, якщо пацієнт повертається або надмірно отримує парентеральну рідину. Попереджувальні ознаки або симптоми дисбалансу рідини та електролітів включають: сухість у роті, спрагу, слабкість, млявість, сонливість, неспокій, епілептичні напади, сплутаність свідомості, м’язові болі або судоми, м’язову втому, гіпотонію, олігурію, тахікардію та шлунково-кишкові розлади, такі як нудота. блювота.
Гіпокаліємія може розвинутися при застосуванні гідрохлоротіазиду, а також при застосуванні інших сильних діуретиків, особливо при швидкому діурезі після тривалої терапії або при наявності важкого цирозу. Гіпокаліємія може збільшити чутливість або реакцію серця на токсичні ефекти дигоксину (наприклад, підвищена дратівливість шлуночків).
Індукована діуретиками гіпонатріємія зазвичай протікає слабо і безсимптомно. У невеликої кількості пацієнтів може розвинутися важка і симптоматична гіпонатріємія. Ці пацієнти потребують негайної допомоги та відповідного лікування.
Тіазиди можуть зменшити виведення кальцію з сечею. Тіазиди можуть спричиняти періодичне та незначне підвищення рівня кальцію в сироватці крові без наявності метаболізму кальцію. Тіазиди слід припинити, перш ніж досліджувати функцію паращитовидної залози.
Гідрохлоротіазид може спровокувати або посилити азотемію. У пацієнтів з нирковою недостатністю може спостерігатися кумулятивний ефект препарату. Якщо азотемія та олігурія зростають під час лікування ниркової хвороби, діуретики слід припинити.
Порушення функції печінки
Тіазиди слід застосовувати з обережністю пацієнтам із порушеннями функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки незначні зміни рідинного та електролітного балансу можуть спричинити печінкову кому.
У деяких пацієнтів, які отримують тіазиди, може розвинутися гіперурикемія або напад подагри.
Терапія тіазидами може погіршити толерантність до глюкози. Може знадобитися коригування дози протидіабетичних засобів, включаючи інсулін.
Підвищення рівня холестерину та тригліцеридів може бути пов’язане з терапією тіазидними діуретиками.
Щоб мінімізувати ризик гіперкаліємії у хворих на цукровий діабет або у пацієнтів із підозрою на діабет, перед початком терапії рефлюїном слід знати стан функції нирок. Терапію рефлюїном слід припинити принаймні за 3 дні до тесту на толерантність до глюкози.
Антиквалуретичну терапію слід застосовувати з великою обережністю лише у важкохворих пацієнтів, у яких може розвинутися респіраторний або метаболічний ацидоз, таких як хворі на серцево-легеневу хворобу та пацієнти з погано компенсованим діабетом. Зміни кислотно-лужного балансу змінюють баланс між позаклітинним/внутрішньоклітинним калієм, і розвиток ацидозу може бути пов'язаний із швидким підвищенням рівня калію в сироватці крові.
Реакції гіперчутливості
Повідомлялося про можливість загострення або активації системного червоного вовчака після застосування тіазидів.
Вторинна гостра закритокутова глаукома та/або гостра короткозорість
Гідрохлоротіазид - це сульфаніламід. Препарати сульфаніламіду або похідних сульфаніламіду можуть викликати ідіосинкратичну реакцію, яка може призвести до вторинної гострої глаукоми із закритим кутом та/або гострої короткозорості. Симптоми включають гострий початок погіршення гостроти зору або очний біль і зазвичай виникають від декількох годин до тижнів після початку прийому ліків. Нелікована гостра закрита кут глаукома може призвести до постійної втрати зору. Основне лікування полягає у якнайшвидшій зупинці прийому ліків. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, слід розглянути питання про своєчасне медичне або хірургічне лікування. Фактори ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми можуть стосуватися сульфаніламідів в анамнезі або алергії на пеніцилін (див. Розділ 4.8).
Використання в педіатрії
Застосування амілориду не вивчалось у дітей. Тому застосування рефлюїну дітям не рекомендується.
Препарат містить лактозу.
Пацієнти з рідкісними спадковими проблемами непереносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози-галактози не повинні приймати цей препарат.
4.5 Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодії
Наступні ліки можуть викликати взаємодію при одночасному застосуванні:
Амілорид та гідрохлоротіазид
Літій - як правило, не застосовується з діуретиками. Діуретики зменшують нирковий кліренс літію та збільшують ризик токсичності. Перед використанням літієвих ліків прочитайте повну інформацію про рецепти.
Нестероїдні протизапальні засоби, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази 2 (ЦОГ-2)
Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази 2 (ЦОГ-2), можуть зменшити дію антигіпертензивних засобів, включаючи діуретичну, натрійуретичну та гіпотензивну дію діуретиків.
У деяких пацієнтів з порушеною функцією нирок (наприклад, пацієнти літнього віку або пацієнти з виснаженням об’єму, включаючи хворих на діуретики), які отримують НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, одночасне введення антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). ) призвело до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність. Ці ефекти, як правило, оборотні. Тому цю комбінацію слід застосовувати з обережністю пацієнтам із порушеннями функції нирок.
Одночасне застосування нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗЗ) та калійзберігаючих препаратів, включаючи амілоридію хлорид, може спричинити гіперкаліємію, особливо у літніх людей. Тому при одночасному введенні амілорідію хлориду з НПЗЗ слід ретельно контролювати рівень калію в сироватці крові.
Добавки калію у вигляді лікарських засобів або збагачених калієм дієт або калієвмісних замінників солі не слід застосовувати разом з рефлюїном, за винятком важких та/або рефрактерних станів гіпокаліємії.
Рефлюїн не можна давати разом з іншими калійзберігаючими діуретиками.
Якщо амілорид вводити одночасно з інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту, антагоністом рецептора ангіотензину II, циклоспорином або такролімусом, ризик гіперкаліємії може бути збільшений. Тому, коли одночасне застосування цих препаратів показано при встановленій гіпокаліємії, їх слід застосовувати з обережністю та з частим контролем рівня калію в сироватці крові.
Через вплив амілориду на кліренс дигоксину може бути можлива уповільнена реакція на дигоксин.
Алкоголь, барбітурати або наркотики - може посилитися ортостатична гіпотензія.
Антидіабетики - (пероральні антидіабетики та інсулін) - може знадобитися коригування дози протидіабетичного засобу.
Інші гіпотензивні засоби - адитивний ефект. Діуретичну терапію слід припинити за 2-3 дні до початку терапії інгібіторами АПФ, щоб зменшити ймовірність гіпотензії після першої дози.
Кортикостероїди, АКТГ - посилене виснаження електролітів, особливо гіпокаліємія.
Катехоламіни (наприклад, норадреналін) - можна зменшити реакцію на катехоламіни, але не в тій мірі, в якій їх використання виключається.
Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарин) - можливість підвищеної реакції на міорелаксанти.
Серцеві глікозиди - тіазидні діуретики можуть збільшити токсичність серцевих глікозидів, виснажуючи вміст калію в сироватці крові.
Пероральні антикоагулянти - тіазиди можуть протидіяти дії пероральних антикоагулянтів.
Пробенецид - швидкість виведення гідрохлоротіазиду дещо знижується при одночасному застосуванні пробенециду, хоча діурез не зменшується.
Холестирамін та холестипольні смоли - абсорбція гідрохлортіазиду зменшується в присутності аніонних іонообмінних смол. Одноразові дози як холестирамінових, так і холестипольних смол пов'язують гідрохлоротіазид і зменшують його абсорбцію з шлунково-кишкового тракту до 85 та 85% відповідно. 43 відсотки.
Взаємодія лікарських засобів з лабораторними дослідженнями - через вплив на метаболізм кальцію тіазиди можуть впливати на тести на функцію паращитовидної залози (див. Розділ 4.4).
4.6 Фертильність, вагітність та лактація
Застосування діуретиків здоровим вагітним жінкам з легким набряком або без нього протипоказане, оскільки це піддає матері та плід непотрібній небезпеці. Діуретики не запобігають розвитку токсикозу вагітності, і немає надійних доказів того, що вони корисні при лікуванні токсемії.
Тіазиди перетинають плацентарний бар’єр і з’являються в пуповинній крові. Отже, використання рефлюїну під час вагітності або при підозрі на вагітність вимагає оцінки користі щодо потенційних ризиків для плода. Ці ризики включають жовтяницю плода або новонароджених, тромбоцитопенію та інші можливі побічні ефекти, які мали місце у дорослих.
Тіазиди переходять у грудне молоко. Невідомо, чи виводиться амілорид у грудне молоко, тому, якщо вважається необхідним вводити рефлюїн, пацієнтці слід припинити годування груддю.
4.7 Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами
У разі запаморочення, сонливості, зниження концентрації уваги слід уникати керування автотранспортом та експлуатації машин, проте у більшості пацієнтів рефлюїн мало заважає фізичній чи розумовій діяльності.
4.8 Небажані ефекти
Зазвичай рефлюїн добре переноситься. Хоча спостерігались відносно часті несерйозні побічні ефекти, про серйозні побічні реакції повідомлялося лише рідко.
Побічні ефекти, про які повідомляли при застосуванні рефлюїну, як правило, такі, які, як відомо, виникають при діурезі, терапії тіазидами або лікуванні основного захворювання. Клінічні дослідження не показали, що комбінація амілориду та гідрохлоротіазиду збільшує ризик побічних реакцій порівняно з цими препаратами.
Оскільки більшість побічних реакцій залежать від дози, вони виникають спочатку, якщо не дотримуються умови, перелічені в розділах 4.2, 4.3 та 4.4.
Наступна таблиця підсумовує побічні реакції комбінації амілориду та гідрохлоротіазиду та згрупована відповідно до термінології MedDRA з частотою: дуже часто (≥1/10); загальні (≥1/100 до 5,5 ммоль/л)