КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ
1. НАЗВА ЛІКУВАННЯ
Зіаген 300 мг, вкриті плівковою оболонкою
2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД
Кожна таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 300 мг абакавіру (у вигляді сульфату). Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.
3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою
Забиті таблетки жовті, двоопуклі, довгасті та з рельєфним написом “GX 623” з обох сторін.
Таблетку можна розділити на рівні половинки.
4. КЛІНІЧНІ ДАНІ
4.1 Терапевтичні показання
Ziagen призначається у комбінованій антиретровірусної терапії для лікування вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) у дорослих, підлітків та дітей (див. Розділи 4.4 та 5.1).
Перевага Ziagen в основному демонструється результатами досліджень, проведених із режимом дозування двічі на день у дорослих пацієнтів, які не отримували антиретровірусні препарати на комбінованій терапії (див. Розділ 5.1).
Усім ВІЛ-інфікованим пацієнтам, незалежно від расового походження, перед початком терапії абакавіром слід пройти тестування на алель HLA-B * 5701 (див. Розділ 4.4). Абакавір не слід застосовувати пацієнтам із підтвердженим алелем HLA-B * 5701.
4.2 Дозування та спосіб введення
Зіаген повинен призначати лікар, який має досвід лікування ВІЛ-інфекції. Зіаген можна приймати з їжею або без їжі.
Щоб забезпечити введення повної дози, найкраще проковтнути таблетку (таблетки), не подрібнюючи.
Ziagen також доступний у вигляді розчину для прийому всередину дітям віком від трьох місяців і вагою менше 14 кг, а також пацієнтам, яким таблетка не підходить.
Пацієнти, які не можуть ковтати таблетки, також можуть подрібнити таблетку (таблетки) і додати її до невеликої кількості напівтвердої їжі або рідини, яку слід негайно вживати (див. Розділ 5.2).
Дорослі, підлітки та діти (вагою не менше 25 кг):
Рекомендована доза Ziagen становить 600 мг на добу. Цю дозу можна вводити у вигляді 300 мг (одна таблетка) двічі на день або у вигляді 600 мг (дві таблетки) один раз на день (див. Розділи 4.4 та 5.1).
Діти (з вагою менше 25 кг):
Для таблеток Зіаген рекомендується дозування за групою маси тіла.
Діти з вагою ≥ 20 кг до 100 000 копій/мл) вимагають особливого розгляду при виборі потрійної терапії абакавіром, ламівудином та зидовудином (див. Розділ 5.1).
Повідомлялося про високі показники вірусологічної недостатності та ранній початок резистентності при поєднанні абакавіру з тенофовіру дизопроксилом фумаратом та ламівудином у режимі дозування один раз на день.
Безпека та ефективність препарату Зіаген не встановлені у пацієнтів зі значними основними розладами печінки. Ziagen не рекомендується застосовувати пацієнтам з помірною або тяжкою печінковою недостатністю (див. Розділи 4.2 та 5.2).
Пацієнти з уже наявними порушеннями функції печінки, включаючи хронічний активний гепатит, мають підвищену частоту порушень функції печінки під час комбінованої антиретровірусної терапії, і їх слід контролювати відповідно до стандартної практики. Якщо є дані про погіршення захворювання печінки у таких пацієнтів, слід розглянути питання про перерву або припинення лікування.
Пацієнти, одночасно хронічно інфіковані вірусом гепатиту В або С
Пацієнти з хронічним гепатитом В або С, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію, мають підвищений ризик серйозних та потенційно летальних побічних реакцій з боку печінки. У разі супутньої противірусної терапії гепатиту В або С, будь-ласка, зверніться також до відповідної інформації про ці лікарські засоби.
Слід бути обережними при одночасному застосуванні абакавіру та рибавірину (див. Розділ 4.5).
Ziagen не слід застосовувати пацієнтам із термінальною стадією захворювання нирок. (див. розділ 5.2).
Синдром імунної реактивації
ВІЛ-Заражені пацієнти з важким імунодефіцитом можуть відчувати запальну реакцію на безсимптомні або залишкові умовно-патогенні мікроорганізми під час комбінованої антиретровірусної терапії (КАРТ) та спричиняти важкі клінічні стани або погіршення симптомів. Такі реакції спостерігаються протягом перших кількох тижнів або місяців після початку прийому КАРТ. Відповідними прикладами є цитомегаловірусний ретиніт, генералізовані та/або вогнищеві мікобактеріальні інфекції та пневмонія Pneumocystis carinii. Будь-які запальні симптоми повинні бути оцінені та призначені для лікування, якщо це необхідно.
Також повідомлялося про аутоімунні розлади (такі як хвороба Грейвса) в контексті імунної реактивації; однак повідомлений час до початку є більш різним, і ці побічні явища можуть виникати через багато місяців після початку лікування.
Хоча етіологія вважається багатофакторною (включаючи вживання кортикостероїдів, вживання алкоголю, сильну імуносупресію, вищий індекс маси тіла), повідомлялося про випадки остеонекрозу, особливо у пацієнтів із запущеною хворобою ВІЛ та/або тривалим впливом КАРТ. Пацієнтам слід порадити звернутися до лікаря, якщо вони відчувають біль у суглобах, скутість суглобів або утруднення руху.
Опортуністичні інфекції та інші ускладнення ВІЛ-інфекції можуть продовжувати спостерігатися у пацієнтів, які отримують препарат Зіаген або іншу антиретровірусну терапію. Тому пацієнти повинні залишатися під пильним медичним наглядом лікаря, який має досвід лікування цих захворювань, пов’язаних з ВІЛ.
Хоча показано, що ефективне придушення вірусів, досягнуте за допомогою антиретровірусної терапії, значно знижує ризик передачі ВІЛ статевим шляхом, залишковий ризик не можна виключати. Потрібно вжити заходів для запобігання передачі ВІЛ відповідно до національних рекомендацій.
Спостережні дослідження показали зв'язок між інфарктом міокарда та застосуванням абакавіру. Дослідження включали переважно пацієнтів після попереднього антиретровірусного лікування. Дані клінічних випробувань показали обмежену кількість випадків інфаркту міокарда і не могли виключити незначне збільшення ризику. Загалом, дані спостережуваних груп пацієнтів та рандомізованих досліджень показують деякі невідповідності, і, отже, причинно-наслідковий зв'язок між лікуванням абакавіром та ризиком інфаркту міокарда не може бути підтверджений або спростований. На сьогоднішній день не встановлено жодного біологічного механізму, який би пояснив можливе збільшення ризику. При призначенні Зіагену слід вживати заходів для мінімізації всіх модифікуваних факторів ризику (наприклад, куріння, гіпертонія та гіперліпідемія).
4.5 Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодії
Згідно з результатами експериментів in vitro та відомими основними шляхами метаболізму абакавіру, абакавір має низький потенціал для взаємодії препаратів, опосередкованих цитохромом Р450. Цитохром P450 не відіграє великої ролі в метаболізмі абакавіру, а абакавір не пригнічує метаболізм, що опосередковується P450 3A4. Також було показано, що абакавір in vitro не інгібує ізоферменти CYP3A4, CYP2C9 або CYP2D6 у клінічно значущих концентраціях. Індукція печінкового метаболізму в клінічних випробуваннях не спостерігалась. З огляду на ці факти, потенціал лікарських взаємодій з антиретровірусними інгібіторами протеази (ІП) та іншими препаратами, що метаболізуються основними ферментами цитохрому Р450, є низьким. Клінічні дослідження продемонстрували відсутність клінічно значущих взаємодій між абакавіром, зидовудином та ламівудином.
Сильні індуктори ферментів, такі як напр. Рифампіцин, фенобарбітал і фенітоїн можуть незначно знижувати концентрацію абакавіру в плазмі крові завдяки своїй дії на UDP-глюкуронілтрансферази.
Етанол: Метаболізм абакавіру змінюється у присутності етанолу, що призводить до збільшення AUC абакавіру приблизно на 41%. Ці дані не вважаються клінічно значущими. Абакавір не впливає на метаболізм етанолу.
Метадон: У фармакокінетичному дослідженні одночасне введення 600 мг абакавіру двічі на день з метадоном призвело до зменшення Cmax абакавіру на 35% та 1-годинного подовження рівня абакавіру тм, але AUC не змінився. Зміни у фармакокінетиці абакавіру не вважаються клінічно значущими. У цьому дослідженні абакавір збільшував середній системний кліренс метадону на 22%. Тому не можна виключати індукцію ферментів, що метаболізують ліки. У пацієнтів, які отримують метадон та абакавір, слід спостерігати за симптомами відміни, що свідчать про недостатню дозу, оскільки іноді може знадобитися повторне титрування метадону.
Ретиноїди: ретиноїдні сполуки елімінуються алкоголемдегідрогеназою. Взаємодії з абакавіром можливі, але не вивчені.
Рибавірин: Оскільки абакавір та рибавірин мають однакові шляхи фосфорилювання, передбачається, що між цими препаратами може бути внутрішньоклітинна взаємодія, що може призвести до зменшення вироблення внутрішньоклітинних фосфорильованих метаболітів рибавірину та призведе до нижчих шансів стійкої вірусологічної відповіді.) вірусу гепатиту С (ВГС) у пацієнтів, коінфікованих ВГС, які отримували пегільований інтерферон та рибавірин. У літературі повідомлялося про суперечливі клінічні результати щодо одночасного прийому абакавіру та рибавірину. Деякі дані свідчать про те, що пацієнти, котрі заражені ВІЛ та ВГС, які отримують антиретровірусну терапію, що містить абакавір, можуть мати ризик нижчої реакції на терапію пегільованим інтерфероном/рибавірином. Слід бути обережними при одночасному застосуванні двох препаратів.
4.6 Фертильність, вагітність та лактація
Дані про тварин, а також клінічний досвід вагітних жінок, як правило, слід брати до уваги при прийнятті рішення про використання антиретровірусних препаратів для лікування ВІЛ-інфекції у вагітних жінок і згодом для зменшення ризику вертикальної передачі ВІЛ новонародженому.
Дослідження на тваринах показали токсичність для ембріонів та плодів, що розвиваються у щурів, але не у кроликів (див. Розділ 5.3). Показано, що абакавір є канцерогенним на моделях тварин (див. Розділ 5.3). Клінічне значення цих даних для людини невідоме. Показано, що абакавір та/або його метаболіти проникають через плаценту.
Дані про понад 800 вагітностей, що перервались у першому триместрі, та понад 1000 вагітностей, що перервались у другому та третьому триместрі вагітних, не вказують на вади розвитку та токсичність абакавіру для плода та новонароджених. Виходячи з цих даних, ризик вад розвитку у людей малоймовірний.
Доведено, що аналізи нуклеозидів та нуклеотидів in vitro та in vivo викликають різний ступінь ураження мітохондрій. Повідомлялося про дисфункцію мітохондрій у ВІЛ-негативних немовлят, які зазнали дії нуклеозидного аналога внутрішньоутробно та/або після пологів (див. Розділ 4.4).
Абакавір та його метаболіти виводяться з молоком самки щурів. Абакавір також виводиться з грудним молоком. Немає даних про безпеку застосування абакавіру у дітей віком до 3 місяців. Рекомендується, щоб ВІЛ-інфіковані жінки не годували грудьми своїх немовлят, щоб уникнути передачі ВІЛ.
Дослідження на тваринах показали, що абакавір не впливає на фертильність (див. Розділ 5.3).
4.7 Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами
Жодних досліджень щодо впливу на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами не проводилось.
4.8 Небажані ефекти
Для багатьох повідомлених побічних реакцій незрозуміло, пов’язані вони із Зіагеном, із широким спектром лікарських засобів, що використовуються для лікування ВІЛ-інфекції, чи вони пов’язані з основним процесом захворювання.
Багато з перелічених нижче побічних реакцій часто виникають (нудота, блювота, діарея, лихоманка, млявість, висип) у пацієнтів з підвищеною чутливістю до абакавіру. Тому наявність цієї гіперчутливості слід ретельно оцінювати у пацієнтів з будь-яким із цих симптомів (див. Розділ 4.4).
У випадках, коли не можна виключити гіперчутливість до абакавіру, дуже рідко повідомлялося про мультиформну еритему, синдром Стівенса-Джонсона або токсичний епідермальний некроліз. У таких випадках лікування назавжди містять препарати слід назавжди припинити.
Багато побічні ефекти не обмежували лікування. Для їх класифікації було використано наступне правило: дуже поширені (> 1/10), загальні (> 1/100 до 1/1000 до 1/10000 до 100000 копій/мл); в аналізі ІТТ 46% пацієнтів, яким призначена комбінація, що містить абакавір, порівняно з 55% пацієнтів, яким призначена комбінація, що містить індинавір; в аналізі AT 84% пацієнтів, які отримували абакавір, проти 93% пацієнтів, які отримували індинавір).
У багатоцентровому, подвійному сліпому, контрольованому дослідженні (CNA30024) 654 хворих на ВІЛ-інфіковані антиретровірусні препарати були рандомізовані для прийому або абакавіру 300 мг двічі на день, або зидовудину 300 мг два рази на день, як у поєднанні з ламівудином 150 мг двічі на день, так і ефавіренцом . мг один раз на день. Тривалість подвійного сліпого лікування становила щонайменше 48 тижнів. У популяції для всіх рандомізованих досліджень (ITT) 70% пацієнтів у групі абакавіру проти 69% у групі зидовудину досягли вірусологічної відповіді на РНК ВІЛ-1 РНК ≤ 50 копій/мл до 48 тижня (бальна оцінка для лікування різниця: 0, 8, 95% ДІ -6,3, 7,9). В аналізі справді лікуваних суб'єктів (АТ) різниця між двома групами лікування була більш вираженою (88% пацієнтів у групі абакавіру проти 95% пацієнтів у групі зидовудину (бальна оцінка різниці в лікуванні: -6,8, 95 % ДІ -11,8. Однак обидва аналізи були сумісні з висновком про відсутність ефективності між двома групами лікування.
ACTG5095 було рандомізованим (1: 1: 1), подвійним сліпим, плацебо-контрольованим дослідженням, проведеним у 1147 дорослих до ВІЛ-інфікованих антиретровірусних препаратів, порівнюючи 3 режими: зидовудин (ZDV), ламівудин (3TC), абакавір (ABC), ефавіренц (EFV).) проти ZDV/3TC/EFV проти ZDV/3TC/ABC. Після медіанного спостереження у 32 тижні було показано, що потрійна терапія трьома нуклеозидами ZDV/3TC/ABC виявляється вірусологічно менш ефективною, ніж інші дві групи, незалежно від вихідного вірусного навантаження (100 000 копій/мл), при 26% пацієнтів з вірусологічною недостатністю (РНК ВІЛ> 200 копій/мл) було виявлено у групі ZDV/3TC/ABC, 16% у групі ZDV/3TC/EFV та 13% у групі 4-препаратів. На 48 тижні частка суб'єктів з РНК ВІЛ становила 200 копій/мл)