Zypsilane тверді капсули

Додаток No 1 до повідомлення про зміну, ev. No .: 2017/04649-Z1B

КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ

1. НАЗВА ЛІКУВАННЯ

Zypsilane 20 мг тверді капсули

Zypsilane 40 мг тверді капсули

Zypsilane 60 мг тверді капсули

Zypsilane 80 мг тверді капсули

2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД

Zypsilane 20 мг тверді капсули

Кожна тверда капсула містить 20 мг зипразидону у вигляді гідросульфату зипразидонію.

Zypsilane 40 мг тверді капсули

Кожна тверда капсула містить 40 мг зипразидону у вигляді гідросульфату зипразидонію.

Zypsilane 60 мг тверді капсули

Кожна тверда капсула містить 60 мг зипразидону у вигляді гідросульфату зипразидонію.

Zypsilane 80 мг тверді капсули

Кожна тверда капсула містить 80 мг зипразидону у вигляді гідросульфату зипразидонію.

Допоміжні речовини з відомим ефектом:

Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.

3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА

Кришка капсули пастельно-зелена, корпус капсули білий. Капсули містять порошок від світло-рожевого до коричневого кольору.

Ковпачок капсули темно-зелений, корпус капсули пастельно-зелений. Капсули містять порошок від світло-рожевого до коричневого кольору.

Кришка капсули темно-зелена, корпус капсули білий. Капсули містять порошок від світло-рожевого до коричневого кольору.

Кришка капсули пастельно-зелена, корпус капсули білий. Капсули містять порошок від світло-рожевого до коричневого кольору.

4. КЛІНІЧНІ ДАНІ

4.1 Терапевтичні показання

Зіпразидон призначений для лікування шизофренії у дорослих.

Зіпразидон призначений для лікування маніакальних або змішаних подій середнього біполярного розладу у дорослих, дітей та підлітків у віці від 10 до 17 років (профілактика біполярного розладу не встановлена, див. Розділ 5.1).

4.2 Дозування та спосіб введення

Для гострого лікування шизофренії та біполярної манії рекомендована доза становить 40 мг двічі на день під час їжі. Потім добову дозу можна коригувати відповідно до індивідуального клінічного стану до максимальної дози 80 мг двічі на день. При необхідності рекомендовану максимальну дозу можна досягти на третій день лікування.

Особливо важливо не перевищувати максимальну дозу, оскільки профіль безпеки понад 160 мг/добу не встановлений, а зипразидон пов’язаний із дозозалежним подовженням інтервалу QT (див. Розділи 4.3 та 4.4).

При підтримуючому лікуванні шизофренії пацієнти повинні отримувати найнижчу ефективну дозу зипразидону; у багатьох випадках достатньо дози 20 мг двічі на день.

Більш низька початкова доза звичайно не вказується, але її слід враховувати у пацієнтів віком старше 65 років, якщо цього вимагає їхній клінічний стан.

Порушення функції нирок

У пацієнтів з нирковою недостатністю корекція дози не потрібна (див. Розділ 5.2).

Порушення функції печінки

Слід розглянути нижчі дози для пацієнтів з печінковою недостатністю (див. Розділи 4.4 та 5.2).

Рекомендована доза для гострого лікування біполярної манії у педіатричних пацієнтів (віком від 10 до 17 років) - це разова доза 20 мг зипразидону в перший день лікування їжею. Потім зипразидон слід вводити у два прийоми щодня з їжею, а дозу слід титрувати протягом 1-2 тижнів, поки у пацієнтів із масою тіла ≥ 45 кг або 40-80 мг/добу у пацієнтів не буде досягнутий цільовий діапазон 120-160 мг/день вагою 500 мс, тоді рекомендується припинити лікування (див. розділ 4.3).

Повідомлялося про рідкісні повідомлення про маркетингові аритмії у пацієнтів із множинними комбінованими факторами ризику, які отримували зипразидон.

Безпека та ефективність зипразидону при лікуванні шизофренії у дітей та підлітків не оцінювались.

Нейролептичний злоякісний синдром (НМС)

НМС - рідкісне, але потенційно летальне ускладнення, про яке повідомлялося при застосуванні нейролептиків, включаючи зипразидон. Лікування НМС повинно включати негайне припинення прийому всіх антипсихотичних препаратів.

Серйозні шкірні побічні реакції

Повідомлялося про лікарські реакції на еозинофілію та системні симптоми (DRESS) при застосуванні зипразидону. DRESS включає поєднання трьох або більше з наступних симптомів: шкірна реакція (наприклад, висип або ексфоліативний дерматит), еозинофілія, лихоманка, лімфаденопатія та одне або кілька системних ускладнень, таких як гепатит, нефрит, пневмоніт, міокардит та перикардит.

Про інші серйозні шкірні побічні ефекти, такі як синдром Стівенса-Джонсона, повідомлялося при застосуванні зипразидону. Серйозні побічні ефекти на шкірі іноді бувають летальними. Якщо виникають серйозні шкірні побічні реакції, лікування зипразидоном слід припинити.

Після тривалого лікування зипразидон може викликати пізню дискінезію та інші екстрапірамідні синдроми. Відомо, що пацієнти з біполярним розладом особливо чутливі до цієї категорії симптомів. Це частіше спостерігається із збільшенням тривалості лікування та збільшенням віку. Якщо виникають ознаки та симптоми пізньої дискінезії, слід розглянути питання про зменшення дози або припинення прийому зипразидону.

Рекомендується обережність при лікуванні пацієнтів з епілептичними нападами в анамнезі.

Порушення функції печінки

Немає досвіду лікування у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю, тому зипразидон слід застосовувати з обережністю у цій групі пацієнтів (див. Розділи 4.2 та 5.2).

Ліки, що містять лактозу

Оскільки капсула містить лактозу як допоміжну речовину (див. Розділ 6.1), пацієнти з рідкісними спадковими проблемами непереносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози-галактози не повинні приймати цей препарат.

Підвищений ризик цереброваскулярних подій у групи пацієнтів з деменцією

У рандомізованих плацебо-контрольованих клінічних випробуваннях у пацієнтів з деменцією, які отримували атипові антипсихотичні засоби, був приблизно в 3 рази підвищений ризик розвитку судинно-мозкових побічних явищ. Механізм цього підвищеного ризику невідомий. Не можна виключати підвищений ризик при застосуванні інших антипсихотичних препаратів або груп пацієнтів. Зіпразидон слід застосовувати з обережністю пацієнтам з факторами ризику розвитку інсульту.

Підвищена смертність у людей похилого віку з деменцією

Дані двох великих спостережних досліджень показали, що люди похилого віку з деменцією, які отримували антипсихотичні засоби, мають невеликий підвищений ризик смерті в порівнянні з тими, хто не отримував лікування. Недостатньо даних, щоб визначити точний ступінь ризику, а причина підвищеного ризику невідома.

Зіпразидон не призначений для лікування порушень поведінки, пов’язаних з деменцією.

Повідомлялося про випадки венозної тромбоемболії (ВТЕ) при застосуванні нейролептиків. Оскільки у пацієнтів, які отримують антипсихотичні засоби, часто набуваються фактори ризику розвитку ВТЕ, до і під час лікування зипразидоном необхідно визначити всі фактори ризику розвитку ВТЕ та вжити необхідних запобіжних заходів.

Повідомлялося про випадки приапізму при застосуванні нейролептиків, включаючи зипразидон. Ця побічна реакція, як і при застосуванні інших психотропних препаратів, не була дозозалежною і не була пов’язана з тривалістю лікування.

Як і інші препарати, які антагонізують рецептори дофаміну D2, зипразидон може підвищувати рівень пролактину. Повідомлялося про такі порушення, як галакторея, гінекомастія та імпотенція при застосуванні засобів, що підсилюють пролактин. Тривала гіперпролактинемія, пов’язана з гіпогонадизмом, може призвести до зниження щільності кісткової тканини.

4.5 Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодії

Фармакокінетичні та фармакодинамічні дослідження між зипразидоном та іншими препаратами, що подовжують інтервал QT, не проводились. Не можна виключати адитивний ефект зипразидону та цих препаратів, тому зипразидон не слід призначати разом із препаратами, що подовжують інтервал QT, такими як антиаритмічні препарати I.A та III. класи, триоксид миш'яку, галофантрин, левометадилацетат, мезоридазин, тіоридазин, пімозид, спарфлоксацин, гатифлоксацин, моксифлоксацин, дозилетроній мезилат, мефлохін, сертиндол або цизаприд (див. розділ 4.3).

Жодних досліджень щодо взаємодії зипразидону з іншими препаратами у дітей не проводилось.

Препарати ЦНС/алкоголь

Через первинний ефект зипразидону на ЦНС, його слід застосовувати з обережністю у поєднанні з іншими центрально діючими речовинами та алкоголем.

Вплив зипразидону на інші препарати

Дослідження in vivo з декстрометорфаном не виявило значного пригнічення CYP2D6 при плазмових концентраціях на 50% нижчих, ніж досягнуті при застосуванні зипразидону 40 мг двічі на день. Дані in vitro свідчать про те, що зипразидон може дещо інгібувати CYP2D6 та CYP3A4. Однак навряд чи зипразидон матиме клінічно значущий вплив на фармакокінетику препаратів, що метаболізуються цими ізоформами цитохрому Р450.

Пероральні контрацептиви - зипразидон не суттєво змінив фармакокінетику естрогену (етинілестрадіолу та субстрату CYP3A4) або прогестерону.

Літій - одночасне застосування зипразидону не впливало на фармакокінетику літію.

Оскільки зипразидон та літій були пов’язані зі змінами в системі серцевої провідності, їх поєднання може представляти ризик фармакодинамічних взаємодій, включаючи аритмії, але в контрольованих клінічних випробуваннях комбінація зипразидону та літію підтвердила підвищений клінічний ризик порівняно з лише літієм .

Дані про супутнє лікування стабілізатором настрою карбамазепіном обмежені.

Фармакокінетична взаємодія зипразидону з вальпроатом малоймовірна через відсутність загальних метаболічних шляхів для обох препаратів. У дослідженні пацієнта одночасне застосування зипразидону та вальпроату показало, що середні концентрації вальпроату знаходились у терапевтичному діапазоні порівняно з вальпроатом, даним з плацебо.

Вплив інших препаратів на зипразидон

Кетоконазол (400 мг/добу), інгібітор CYP3A4, який також інгібує p-gp, підвищував концентрацію зипразидону в сироватці крові на 60 мс і спостерігався у 1,6% (128/7941) пацієнтів, які отримували зипразидон при обстеженні 1,2% (12/975). у пацієнтів, які отримують плацебо. Загальна частота подовження інтервалу QTc вище 500 мс була у 3 із 3266 (0,1%) пацієнтів, які отримували зипразидон, та у 1 з 538 (0,2%) пацієнтів, які отримували плацебо. Порівнянні результати спостерігались у клінічних випробуваннях при біполярному розладі.

У клінічних випробуваннях довготривалого підтримуючого лікування шизофренії рівень пролактину іноді був підвищений у пацієнтів, які отримували зипразидон, але нормалізувався у більшості пацієнтів без припинення лікування. Крім того, потенційні клінічні прояви (наприклад, гінекомастія та збільшення грудей) були дуже рідкісними.

Педіатричне населення з біполярною манією та підлітки з шизофренією

У плацебо-контрольованому дослідженні біполярного розладу (віком 10-17 років) найпоширенішими побічними реакціями (із частотою> 10%) були седація, сонливість, головний біль, втома, нудота та запаморочення. У плацебо-контрольованому дослідженні шизофренії (віком 13-17 років) найпоширенішими побічними реакціями (про які повідомляли з частотою> 10%) були сонливість та екстрапірамідні розлади. Частота, тип та тяжкість побічних реакцій у цих пацієнтів, як правило, були подібними до частот у дорослих пацієнтів з біполярним розладом або шизофренією, які отримували зипразидон.

У клінічних випробуваннях біполярного розладу та шизофренії у педіатричних пацієнтів зипразидон асоціювався із подібним легким та середнім дозозалежним подовженням інтервалу QT, як у дорослого населення. У плацебо-контрольованих клінічних випробуваннях біполярного розладу у педіатричних пацієнтів не повідомлялося про тоніко-клонічні напади та гіпотонію.

Повідомлення про підозру на побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після отримання дозволу на продаж є важливим. Це дозволяє постійно контролювати співвідношення користь-ризик препарату. Медичні працівники повинні повідомляти про будь-які підозри на побічні реакції до національного центру звітування, перерахованого в Додатку V.

4.9 Передозування

Досвід передозування зипразидону обмежений. Найбільш підтверджене одноразове застосування зипразидону становить 12 800 мг. У цьому випадку повідомлялося про екстрапірамідні симптоми та інтервал QTc 446 мс (без серцевих наслідків). Загалом, найбільш часто повідомляються симптоми після передозування - це екстрапірамідні симптоми, сонливість, тремор та занепокоєння.

Можливість психічного оніміння, судом або дистонії голови та шиї після передозування створює ризик аспірації з індукованою блювотою. Слід негайно розпочати моніторинг серцево-судинної системи, включаючи постійний електрокардіографічний контроль для виявлення можливих аритмій. Специфічного антидоту для зипразидону не існує.

5. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ

5.1 Фармакодинамічні властивості

Фармакотерапевтична група: антипсихотик, похідні індолу, код АТС: N05AE04.

Зипразидон має високу спорідненість до рецепторів дофаміну типу 2 (D2) та значно вищу спорідненість до рецепторів серотоніну типу 2А (5HT2A). За допомогою позитронно-емісійної томографії (ПЕТ) блокада рецепторів становила більше 80% для серотоніну типу 2А та більше 50% для типу D2 через 12 годин після одноразової пероральної дози 40 мг. Зіпразидон також взаємодіє з рецепторами серотоніну 5HT2C, 5HT1D та 5HT1A, при цьому спорідненість до цих ділянок дорівнює або перевищує спорідненість до рецептора D2. Зипразидон має помірну спорідненість до нейрональних транспортерів серотоніну та норадреналіну. Зипразидон має помірну спорідненість до рецепторів гістаміну Н (1) - та альфа (1). Зипразидон виявляє незначну спорідненість до мускаринових рецепторів М (1).

Показано, що зипразидон є антагоністом рецепторів серотоніну типу 2А (5HT2A), а також рецепторів дофаміну типу 2 (D2). Вважається, що терапевтична активність опосередковується, принаймні частково, поєднанням двох антагоністичних ефектів. Зіпразидон також є потужним антагоністом рецепторів 5HT2C та 5HT1D, потужним агоністом рецептора 5HT1A та інгібує зворотне захоплення норадреналіну та серотоніну нейронами.

Клінічна ефективність та безпека

У 52-тижневому дослідженні зипразидон був ефективним у підтримці клінічного поліпшення під час безперервного лікування у пацієнтів, які продемонстрували відповідь на початковому рівні: між групами, які отримували зипразидон, не було чітких доказів реакції на дозу. У цьому дослідженні, яке включало пацієнтів як із позитивними, так і з негативними симптомами, ефективність зипразидону спостерігалася як при позитивних, так і при негативних симптомах.

Частота збільшення маси тіла, про яку повідомляли як про побічну подію в короткотермінових дослідженнях лікування шизофренії (4-6 тижнів), була низькою та однаковою у пацієнтів, які отримували зипразидон та плацебо (обидва 0,4%). Під час однорічного плацебо-контрольованого дослідження у пацієнтів, які отримували зипразидон, спостерігали групові медіани втрати ваги в межах 1-3 кг порівняно із середньою втратою ваги 3 кг у пацієнтів, які отримували плацебо.

У подвійному сліпому порівняльному дослідженні шизофренії вимірювали метаболічні параметри, включаючи вагу та рівні інсуліну натще, загальний рівень холестерину та триацилгліцеринів та індекс інсулінорезистентності (ІР). У пацієнтів, які отримували зипразидон з початку лікування, не спостерігалось значних змін на вихідному рівні («вихідний рівень»).

Результати великого дослідження безпеки після реєстрації:

Метою рандомізованого післяреєстраційного дослідження у 18 239 пацієнтів із шизофренією протягом 1 року було визначити, чи пов'язаний вплив зипразидону на інтервал QTc із підвищеним ризиком несуїцидальної смертності. Це дослідження, проведене за природною клінічною практикою, не показало різниці в загальному рівні несуїцидальної смертності між лікуванням зипразидоном та оланзапіном (первинна кінцева точка). Дослідження також не показало різниці у вторинних кінцевих точках смертності від усіх причин, смертності від самогубств, смертності від раптової смерті, але незначно чисельно більша частота серцево-судинної смертності спостерігалась у групі, яка отримувала зипразидон. Також спостерігалася статистично значуща більша частота госпіталізації з будь-яких причин у групі зіпразидону, головним чином через різницю в кількості психіатричних госпіталізацій.

Ефективність зипразидону при лікуванні біполярного розладу I у педіатричних пацієнтів (віком 10-17 років) оцінювали у 4-тижневому плацебо-контрольованому дослідженні (n = 237) у стаціонарних та амбулаторних пацієнтів, які відповідали критеріям DSM-IV для біполярний розлад I з маніакальними або змішаними епізодами з психотичними проявами або без них і мав вихідний показник Y - показник MRS ≥ 17. У цьому подвійному сліпому, плацебо-контрольованому дослідженні порівнювали гнучко дозований оральний зипразидон (80-160 мг/добу (40-80 мг двічі на день) у 2 розділених дози. у пацієнтів із масою тіла ≥ 45 кг, 40-80 мг/день (20-40 мг двічі на день) у пацієнтів із масою тіла 70 мл/хв) після перорального прийому 20 мг двічі на день протягом 7 днів. Невідомо, чи підвищені концентрації метаболітів у сироватці крові у цих пацієнтів.

При печінковій недостатності легкого та середнього ступеня (Child Pugh A або B) через цироз концентрації у сироватці крові після перорального прийому були на 30% вищими, а період напіввиведення був приблизно на 2 години довший, ніж у звичайних пацієнтів. Вплив печінкової недостатності на концентрацію метаболітів у сироватці крові невідомий.

5.3 Доклінічні дані про безпеку

Доклінічні дані про безпеку не виявляють особливої ​​небезпеки для людей на основі звичайних досліджень фармакології безпеки, генотоксичності та канцерогенного потенціалу. Зіпразидон не був тератогенним у дослідженнях репродукції на щурах та кроликах. Негативний вплив на фертильність та втрату ваги у цуценят спостерігався при дозах, які викликали токсичність для жіночих жінок, наприклад, втрата ваги. Збільшення перинатальної смертності та уповільнений функціональний розвиток нащадків мали місце при плазмових концентраціях у жінок-жінок, екстрапольованих до аналогічних максимальних концентрацій терапевтичних доз у людей.