RAFAEL CELAYA AGUIRRE. Область систем тваринництва. [email protected]
URCESINO GARCÍA PRIETO. Область систем тваринництва. [email protected]
ANTONIO MARTÍNEZ MARTÍNEZ. Консультування з питань розвитку села та природних ресурсів. [email protected]
КОЛДО ОСОРО ОТАДУЙ. Область систем тваринництва. [email protected]

протипаразитна

Фото 1: Верес має низьку харчову цінність, але завдяки дубильним речовинам, які вони містять, вони можуть бути корисними для зниження рівня шлунково-кишкових паразитів у кіз.

Здоров’я тварин має вирішальне значення для підтримання продуктивних стад та досягнення добробуту тварин та стійкості тваринницьких ферм. Паразитарні хвороби є одними з найважливіших, які можуть негативно вплинути на великі стада, спричиняючи втрати в стаді, великі витрати на ветеринарне лікування та зниження продуктивності. Зокрема, паразитоз шлунково-кишкових нематод (круглих черв’яків) є причиною великих втрат в екстенсивному тваринництві по всьому світу, особливо в регіонах з вологим кліматом, як тропічним, так і помірним, і особливо у випадку дрібних жуйних, овець та кіз.

Круглі черви належать до багатьох різних видів і можуть інфікувати різні органи тварини-господаря, хоча всі вони спричиняють шкідливі наслідки, які, як правило, включають втрату апетиту та зменшення прийому всередину, неправильне харчування, діарею, втрату ваги, зменшення виробничого молока, менше розвитку та зростання потомство і навіть смерть від голоду та зневоднення. Життєвий цикл цих хробаків, хоча він і відрізняється між різними видами, може бути узагальнений узагальнено. Домашня худоба поглинає личинки разом із травою, яка потрапляє в шлунково-кишковий тракт, заражаючи різні тканини, і де вони розвиваються в дорослому стані. Після розмноження яйця виводяться з калом, а після вилуплення вони проходять різні стадії личинок назовні, доки вони не потраплять знову в інфекційну стадію. Навколишнє середовище дуже важливо для виживання та розвитку личинок, яким сприяють теплі температури та вологі середовища.

Для боротьби з цими паразитами впродовж десятиліть використовувались різні протиглисні засоби, майже як єдиний варіант. Безладне використання цих хімічних продуктів призвело до кількох проблем, таких як поява стійких штамів нематод, а отже, втрата ефективності препаратів, забруднення екосистем, оскільки при їх виведенні вони переходять у рослинність та ґрунт, та нестача продовольства, оскільки в таких продуктах, як м’ясо або молоко, можуть бути залишки, що призведе до втрати якості та небезпеки для здоров’я споживача (Waller, 2006). Останніми роками було запропоновано інші альтернативні способи зменшення захворюваності на цих паразитів, зосереджені, зокрема, на управлінні годівлею та виборі ліній худоби, які розвивають більший імунітет проти цих глистів.

З дієтичної точки зору було помічено, що добавки з більш енергійною їжею та/або з більшим вмістом білка сприятливо впливають на велику рогату худобу, збільшуючи їх здатність протистояти хворобам (Coop and Kyriazakis, 2001). З іншого боку, використання біоактивних рослин представляється перспективним для зниження рівня зараження худоби. Біоактивні рослини - це рослини, які мають певні метаболіти або вторинні сполуки (дубильні речовини, терпени, алкалоїди та ін.), Які можуть виробляти різні метаболічні ефекти у травоїдної тварини, яка їх споживає. Таким чином, вони можуть бути токсичними та дуже шкідливими для тварини, яка їх їсть, більш-менш нейтральними, або можуть бути корисними з поживної або санітарної точки зору (лікарські). З початку цього століття вивчали різні види рослин, зокрема ті, що містять дубильні речовини, через їх глистогінну дію на різні види худоби (Хосте та ін., 2006).

Кози відомі своїм більшим апетитом до деревних рослин, оскільки вони переглядають більше видів, ніж велика рогата худоба чи вівці, а також своєю більшою чутливістю до шлунково-кишкових паразитів (Celaya et al., 2008; Hoste et al., 2008). Завдяки своїй харчовій поведінці він еволюційно не виробив такого високого імунітету проти шлунково-кишкових паразитів, як у інших видів жуйних, краще пристосований до випасу низькорослих трав’янистих спільнот і, отже, більш схильний до потрапляння в організм заражених личинок з травою. Тому кози частіше заражаються та хворіють під час випасу на луках та луках. У цій роботі ми збираємося представити результати кількох експериментів, проведених з козами для вивчення антигельмінтної дії вересу, та його наслідків для рівнів паразитозу, живлення та продуктивних урожаїв тварин.


Експерименти з вересом як біоактивними рослинами

В Астурії ми можемо нарахувати до 12 автохтонних видів вересу, кущів або чагарників, що належать до сімейства Ericaceae. Вереси - це чагарникові спільноти, де домінує один або кілька з цих видів, і вони займають 21% регіональної поверхні, будучи більш поширеними на заході. Верес у цілому має низьку харчову цінність для худоби, з низьким вмістом білка і дуже високим вмістом лігніну, тому вереск навряд чи задовольняє харчові потреби домашніх травоїдних тварин. На додаток до цих хроматологічних характеристик, вереск має помірні концентрації дубильних речовин у своїх листках, від 6% до 10% (у еквівалентах дубильної кислоти) сухої речовини (DM), тому вони потенційно біологічно активні для зменшення або контролю паразитарних інфекцій кіз ( Морено-Гонсало та ін., 2012).

Щоб перевірити це, було проведено кілька експериментів з козами (породи Бермея та Кахеміра) на дослідній фермі Карбаял (Ейлао-Іллано). У цій роботі ми зупинимось на експериментах з природними інфекціями на випасі, хоча експерименти з експериментальними інфекціями проводились і в більш контрольованих умовах. Кози та їх козенята паслися з весни до осені на луках англійського райграсу та білої конюшини, розділених на різні ділянки відповідно до обробок. На контрольних ділянках тварини не отримували ніяких добавок, тоді як на інших їм давали верес кожні три дні. У послідовних експериментах ці методи лікування (з або без вересу) поєднувались з іншими досліджуваними факторами, такими як періодичне введення антипаразитарних препаратів, навантаження худоби та прикорм енергетичним кормом (овес).

Фото 2: Кози, що пасуться на луках або луках, коли у них немає вересу, дуже схильні до захворювань через потрапляння в організм інфекційних личинок паразитичних черв’яків

Перед початком випасу на експериментальних ділянках тварин дегельмінтизували шляхом перорального прийому комерційного препарату на основі івермектину. У кожному з експериментів використовували від 40 до 48 кіз, що годували чи ні. Під час випасу збирали зразки стільця щомісяця, щоб проводити підрахунок яєць нематод під мікроскопом. Іноді проводили розтин для спостереження паразитарної інвазії в сичугу та кишечнику. Крім того, контролювали варіації ваги тварин, і у коз відбирали зразки рідини жуйних, щоб дізнатися їх харчовий статус, аналізуючи різні параметри, такі як рН, аміак та леткі жирні кислоти (VFA).

Загалом паразитарне зараження збільшується протягом пасовищного сезону, на що вказує поступове збільшення виведення фекальних яєць. Це відбувається при зменшенні висоти доступної трави, збільшуючи ризик проковтування інфекційних личинок. Практично у всіх експериментах кількість фекальних яєць було значно нижчим у коз, що отримували добавки вересу, порівняно з козами, які не отримували добавок. Відмінності були особливо помітними з серпня місяця, коли в кінці пасовищного сезону у коз, що отримували добавки, було від 30% до 75% (Малюнок 1). У коз, що не отримували добавок, спостерігалося максимальне середнє значення до 8 600 яєць на грам свіжого калу (hpg), хоча максимум, зафіксований у окремої кози, становив 20 500 hpg (Osoro et al., 2007b). Ці кількості помітно коливались у різні роки через кліматичні відмінності. У культурах калу було виявлено до п’яти різних видів нематод (Trichostrongylus spp., Teladorsagia circincincta, Haemonchus contortus, Oesophagostomum columbianum та Chabertia ovina), змінюючи їх відносні пропорції протягом пасовищного сезону.

Рисунок 1. Екскреція калом яєць шлунково-кишкової нематоди у коз, що випасаються на гірських пасовищах, у чотирьох випробуваннях з добавкою вересу чи ні (контроль), а також у поєднанні з антигельмінтною обробкою (івермектин) та вівсяною добавкою (a: Osoro et al., 2007a; b: Osoro et al., 2007b; c: Frutos et al., 2008; d: Celaya et al., 2010).

Великих відмінностей у осипанні яєць між двома породами кіз не спостерігалося. Хоча кашмірські кози показали більше HPG, ніж Бермея, у вересневій пробі (712 проти 337 HPG), ця різниця була тимчасовою. Також не було значущих відмінностей між дорослими та молодими козами (віком до року) (Osoro et al., 2007a).
Двомісячне введення комерційного перорального антигельмінтного засобу (івермектину) суттєво знижує кількість фекальних яєць. У необроблених кіз з серпня менша кількість hpg стала очевидною у кіз, які отримували верес, порівняно з козами, що не отримували добавки, при взаємодії між введенням антигельмінтного препарату та добавкою з верес на початку вересня (Osoro et al., 2007б). Рівень смертності був значно нижчим у кіз, які мали верес, ніж у тих, які не отримували, коли вони не отримували глистогінних засобів. Розтин коз без антигельмінтного препарату та без вересу виявив високу інвазію паразитів, особливо в тонкому кишечнику (44920 хробаків/коза).

В іншому експерименті вивчався ефект двох навантажень худоби, високих чи помірних (38 або 24 нелактуючі кози/га) у поєднанні з добавкою вересу чи ні (Osoro et al., 2009). Високе навантаження призвело до більшого осипання фекальних яєць протягом пасовищного сезону (рис. 2). Це пов’язано з меншою висотою отриманої трави при великому навантаженні, завдяки чому кози змушені пастись ближче до землі і поглинати більше заражаючих личинок, ніж ті, з якими обробляють при меншому навантаженні. З іншого боку, кількість фекалій, що виділяється на одиницю площі, тим вище, чим вище навантаження, отже забруднення трави тим більше. Добавки вересу зменшили кількість фекальних яєць, хоча цього разу відмінності були незначними. У кіз, що отримували великі навантаження, було виявлено більшу кількість паразитів в сичугах коз, що не отримували прикорму, порівняно з козами, доповненими вересом (7000 проти 3700 хробаків/коза).

Рисунок 2. Вплив навантаження худоби (низька: 24 кози/га; висока: 38 кіз/га) та добавки вересу на випадання фекалій яєць шлунково-кишкової нематоди.

Коли ефекти добавок до вересу вивчали в поєднанні з ефектом вівса (0,5 кг зеленого на тварину на день із серпня), два типи годування зменшили кількість калових яєць (45% з вересом і 61% з вівсом). Взаємодія між двома добавками не була значною, що вказує на те, що корисний ефект дубильних речовин вересу був додатковим до ефекту додаткової енергії, яку забезпечують злаки (Celaya et al., 2010).

У всіх експериментах кількість яєць у козячих фекаліях було набагато вищим, ніж у коз, що паслися на пасовищах із сусідніми вересами, де навіть пізньої осені вони не перевищували 200 к.с. (Celaya et al., 2008). Кількість калових мас у корів та овець була набагато нижчою - піки становили 40 і 90 к.с. відповідно. Отже, наявність вересу приносить користь козі як за рахунок глистогінного ефекту, так і для харчової дії (внесок клітковини та мікроелементів).

У всіх експериментах варіації живої ваги та стану тіла були більш сприятливими у кіз із добавками вересу порівняно з недоповнюваними. Відмінності були відзначені, перш за все, у другій половині випасу худоби, коли кози, які не отримували їжу, мали помітні втрати у вазі та стані. Наявність вересу не впливала на збільшення ваги телят. Дітей відлучують до кінця липня і до цього часу вони сильно залежать від материнського молока. Отже, результати, схоже, вказують на те, що не було помітних відмінностей у виробництві молока у кіз, які отримували ветеринар або не отримували його у першій половині пасовищного сезону, коли рівень паразитів ще не дуже високий.