Радянський Союз був не єдиною країною, де провідні політики намагалися приховати проблеми новою та новою брехнею.
Автор - американський історик та журналіст
Стаття опублікована з дозволу The Washington Post
Влітку 1991 року, через п’ять років після Чорнобильської катастрофи та незадовго до розпаду Радянського Союзу, я відвідав Україну. Моєю метою була захисна зона діаметром близько тридцяти кілометрів, звідки вони евакуювали всіх людей після аварії. Як і деякі місцеві екологічні активісти, я мав при собі лічильник Гейгера, який насправді звучав тим інтенсивніше, чим ближче ми наближались до зруйнованого реактора. Ну, це нас не так переконало. Серед іншого ми поспілкувались із місцевим лікарем, котрого я пам’ятаю як не дуже розкутого. Деякі люди розповідали нам про двоголових свиней та мутованих корів, але інші називали ці чутки чутками.
Мовчання і брехня
Насправді більше дізнатись про Чорнобиль було неможливо, коли чоловік був там через п’ять років після вибуху. Тоді було незрозуміло, скільки жертв зазнала катастрофа, і це не було відомо в наступні десятиліття. Як я тоді писав, офіційною кількістю жертв було 31, але науковий керівник охоронної зони вважав, що їх кількість ближче до семи тисяч.