Новини збережені у вашому профілі

44-я

У 1994 році Андрію Чикатило було 57 років, коли він був страчений за вбивство 55 дітей та жінок за 13 років, протягом яких він був абсолютно невидимий для режиму, рішучого відмовити "декадентському та буржуазному напасті" злочину.

Це було натхненням Сміта. Для того, щоб написати свій роман, він широко задокументував сумнозвісний випадок Чікатіло, про який уже відгукувався в 1995 році телефільм "Громадянин Х", але потім він переніс історію назад у часі, щоб вписати її в жахи післявоєнного сталінізму і історія взяла свій політ.

Отже, читачі не знайдуть розваг у цій справі, але, якщо це можливо, з іншим ще більш охолоджуючим. Головний герой - детектив Лео Демидов, нагороджений герой Другої світової війни, який згодом приєднується до органу державної безпеки, МГБ, пізніше КДБ.

Демідов найкращий у своїй справі, тобто звільнення країни від "антирадянської агітації, контрреволюційної діяльності та шпигунства".

Кредо доброзичливих виконавців догми сталінської таємної поліції було дуже чітким: "краще дозволити десяти невинним постраждати, перш ніж один шпигун втече", і в цій жорстокій динаміці будь-яке почуття справедливості динамізувалось.

Але на своєму шляху він перетинає смерть дитини, сина колеги, арешт передбачуваного шпигуна та ворожнечу підлеглого, який уособлює дволикість і жорстокість сталінського режиму.

З усіма цими елементами Лео переходить від героя до лиходія і повинен жити в умовах абсолютної беззахисності та незахищеності режиму, який стверджує, що "говорити, що хтось вчиняє злочин, є злочином проти самої держави".

"Це книга, - пояснює Сміт в інтерв'ю EFE, - яка роздумує про те, як поводитися в умовах тоталітарного режиму".

Певною мірою, зазначає він, все залежить від того, хто визначає ці терміни, тому що в сталінській Росії "не було злочином застосовувати жахливе насильство як форму допиту - включаючи ін'єкції камфори - але сама ідея не хотіти відвідати травневий парад ".

"El Niño 44" (Espasa Calpe) був проданий 30 країнам, але не може знайти видавця в Росії, оскільки, припускає автор, "можливо, хтось думає, що він був написаний із прихованою метою, але в той момент, коли я прочитав справу Чикатило що я повинен був розповісти власну версію, і мені не спало на думку знайти історію де-небудь ще ".

Сміт повинен був "дізнатись усе" про Радянський Союз, щоб зібрати історію, і саме там він зрозумів, що це матиме "ще більшу силу" для перенесення історії з 80-х до 50-х років.

"Режим досяг своєї крайньої точки за часів Сталіна. У 1980-х ніхто б не втратив життя, зіткнувшись з офіційною тезою", - підкреслює він.

Книга "скоріше пригода, ніж детектив", а також історія кохання: "історія чоловіка з режимом, який він колись ідеалізував, і з жінкою, яку він ніколи не розумів".

Сміт був присвячений письменництву для телебачення і, досліджуючи сценарій, адаптацію новели Джеффа Полудня, він випадково натрапив на справжній випадок Чікатіло.

Він думав, що міг би з цього зробити "велику історію", але, зізнається, він ніколи не міг би зробити її без свідчень Януша Бардаха, Олександра Солженіцина, Енн Епплбаум і Варлама Шаламова і читання Роберта Конквеста "яскравим і безтурботним" книга "Урожай від болю".