Цей веб-сайт використовує файли cookie для отримання статистичних даних навігації своїх користувачів. Якщо ви продовжуєте перегляд, ми вважаємо, що ви приймаєте його використання. Докладніше X Закрити
Акарбоза - це псевдотетрамальтоза мікробного походження, яка використовується при цукровому діабеті для затримки всмоктування вуглеводів та запобігання пікам глюкози після їжі.
Механізм дії: Механізм дії акарбози заснований на пригніченні ферментів, що знаходяться в слизовій оболонці тонкої кишки (альфа-глюкозидази), що беруть участь у деградації дисахаридів, олігосахаридів та полісахаридів у їжі. Це призводить до затримки перетравлення вуглеводів, завжди залежно від дози. Отже, глюкоза з цих вуглеводів вивільняється повільніше і повільніше переходить у кров. Таким чином, акарбоза зменшує або пригнічує підвищення рівня глюкози в крові та ендогенного інсуліну після їжі. Завдяки уповільненому всмоктуванню цукру коливання рівня глюкози в крові зменшуються, а середній рівень глюкози в крові знижується протягом дня.
Фармакокінетика: Після перорального прийому 200 мг у добровольців приблизно 2% введеної дози всмоктується у незміненому стані із шлунково-кишкового тракту, не даючи жодного системного ефекту. Поглинені продукти деградації після ферментативної деградації травними ферментами та кишковими бактеріями в цілому становлять 35% введеної дози. Як акарбоза, так і поглинаються продукти розпаду швидко і повністю виводяться нирками. Через 96 годин 51% введеної дози відновлюється в калі.
ПОКАЗАННЯ І ПОЗОЛОГІЯ
Дорослий діабет, при якому дієтичне лікування недостатнє або як доповнення до лікування сульфонілсечовинами або інсуліном:
- Дорослим: рекомендується починати з 25 мг акарбози 3 рази на день зі сніданком, обідом та вечерею. Деякі пацієнти можуть отримати користь від більш поетапної терапії для мінімізації шлунково-кишкових ефектів, починаючи з 25 мг один раз на день і збільшуючи дози на 25 мг на день до 3 доз 25 мг. Після цього дози можна регулювати з інтервалом від 4 до 8 тижнів до максимум 100 мг тричі на день. Однак слід враховувати, що ці дози збільшують ризик підвищення рівня трансаміназ.
Максимально рекомендовані дози для пацієнтів з
ПРОТИПОКАЗАННЯ ТА ЗАСТЕРЕЖЕННЯ
Акарбоза протипоказана у наступних ситуаціях:
- Підвищена чутливість до акарбози та/або допоміжних речовин.
- Хронічні кишкові розлади, пов’язані з порушеннями травлення та всмоктування.
- Патології, які можуть погіршуватися в результаті посиленого газоутворення в кишечнику (наприклад, синдром Ремхельда, великі грижі, кишкова непрохідність та виразка кишечника).
- Важка ниркова недостатність (кліренс креатиніну
У поодиноких випадках можуть спостерігатися безсимптомні підвищення рівня печінкових ферментів, особливо при застосуванні високих доз. Тому за необхідності контроль первинних ферментів буде розглядатися протягом перших 6-12 місяців лікування. У досліджуваних випадках ці зміни були оборотними, коли терапію акарбозою було припинено.
ВЗАЄМОДІЇ
Акарбоза може посилити гіпоглікемічний ефект протидіабетичних препаратів. Якщо акарбозу вводять як другий препарат, слід спостерігати за пацієнтами, щоб уникнути розвитку гіпоглікемічних епізодів, зменшуючи дозу протидіабетичного засобу та/або акарбози.
При застосуванні в комбінації з метформіном або у вигляді монотерапії акарбоза не викликає гіпоглікемії. Хоча акарбоза знижує пікові концентрації метформіну в плазмі, а також його біодоступність на 35%, це зниження не є клінічно значущим.
Препарати з травними ферментами (наприклад, амілазою, панкреатином та панкреаліпазою) можуть зменшити фармакологічний ефект акарбози, тому їх не слід застосовувати одночасно. Сукрозидаза, антагонізує ефекти акарбози, гідролізуючи цукор до глюкози та фруктози. Активне вугілля є абсорбентом кишечника і може зменшити дію інгібіторів α-глюкозидази.
Існує постулат, що одночасне введення акарбози з секвестрантами жовчних кислот, такими як холестирамін або колестипол, може зменшити фармакологічні ефекти акарбози.
Пероральний неоміцин, усуваючи флору шлунково-кишкового тракту, відповідального за вуглеводний обмін, може зменшити постпрандіальне всмоктування глюкози та посилити шлунково-кишковий дискомфорт від акарбози. Однак клінічної документації, що підтверджує ці постулати, немає.
Антациди не впливають на дію акарбози.
Акарбоза та інші інгібітори α-глюкозидази можуть інгібувати всмоктування дигоксину, спричинюючи досягнення субтерапевтичних рівнів цього препарату у пацієнтів із серцевою недостатністю. Випадки цієї взаємодії були опубліковані, але точний механізм її виникнення невідомий. З цієї причини рекомендується вводити дозу дигоксину за 6 годин до акарбози, щоб забезпечити повне всмоктування серцевого тоніка. Крім того, за пацієнтами слід проводити моніторинг на предмет втрати ефективності серцевих ліків, визначаючи при необхідності рівні дигоксину в плазмі крові.
Відомий щонайменше один випадок взаємодії між акарбозою та варфарином у пацієнта, стабілізованого на антикоагулянті з INR (міжнародним нормалізованим співвідношенням) від 2,5 до 3,1 протягом 10 місяців, який збільшився до 4,85 при лікуванні акарбозою у дозі 25 мг три рази на день. Пацієнт залишався з високим значенням INR через два тижні після припинення прийому акарбози, без кровотечі. Механізм цієї взаємодії невідомий, але, враховуючи важливість INR у пацієнтів із згортанням крові, рекомендується визначати протромбіновий час та INR протягом першого місяця після початку лікування акарбозою.
Зміни в дієтичних звичках та втрата ваги, пов’язані з лікуванням орлістатом, можуть поліпшити метаболічний контроль у хворих на цукровий діабет із ожирінням, що може бути додатковим до протидіабетичного ефекту акарбози та інших протидіабетичних препаратів, тому може знадобитися коригування дози. І орлістат, і акарбоза здійснюють свої фармакологічні ефекти локально в кишечнику, але невідомо, чи існує якийсь вплив між цими двома ефектами. Збільшення побічних ефектів з боку шлунково-кишкового тракту внаслідок прийому обох препаратів може бути обмежуючим фактором при одночасному застосуванні обох препаратів.
Загалом, адренергічні агенти збільшують засвоєння глюкози клітинами м’язів. З цієї причини амфетамін, декстроамфетамін, дексфленфлурамін або фенфлурамін можуть посилити дію деяких протидіабетичних засобів. Однак ці ліки можна застосовувати при цукровому діабеті за умови пильного контролю рівня глюкози в крові.
Бета-адреноблокатори здійснюють складну серію ефектів на регуляцію глюкози, виявляючи фармакодинамічні втручання з усіма протидіабетичними препаратами. Бета-адреноблокатори можуть продовжувати гіпоглікемію, перешкоджаючи мобілізації запасів глікогену або гіперглікемії, пригнічуючи секрецію інсуліну та знижуючи чутливість тканин до інсуліну. Бета-блокатори також можуть маскувати деякі симптоми гіпоглікемії, такі як тахікардія та тремор. Пацієнтів, які одночасно приймають бета-адреноблокатори та антидіабетики, слід контролювати на предмет невідповідної реакції. Кардіоселективні бета-адреноблокатори, такі як ацебутолол, атенолол або метопролол, викликають менше проблем, ніж інші бета-блокатори, хоча вони можуть маскувати симптоми гіпоглікемії.
З досліджень in vivo та in vitro на лабораторних тваринах було висловлено припущення, що акарбоза підвищує активність печінкового ізоферменту CYP2E1, який відповідає за метаболізм парацетамолу до його токсичного метаболіту N-ацетил-пара-бензохіноніміну (NAPQI). З цієї причини існує підозра, що акарбоза, як і алкоголь, може посилити гепатотоксичність парацетамолу. Слід зазначити, що гострий або хронічний прийом великої кількості алкоголю може збільшити ризик гепатотоксичності парацетамолу. Слід уникати комбінації парацетамолу, акарбози та алкоголю, доки клінічні наслідки цієї взаємодії для ізоферменту CYP2E1 не будуть краще зрозумілі. Природно, що алкоголь слід вживати з обережністю усім пацієнтам, які отримують протидіабетичні препарати через здатність алкоголю виробляти гіпоглікемію та той факт, що він має високу калорійність.
Саліцилати, пригнічуючи синтез простагландину Е2, можуть побічно посилити секрецію інсуліну. Таким чином, саліцилати можуть знижувати рівень глюкози в крові. У великих дозах саліцилати роз’єднують окисне фосфорилювання, викликаючи виснаження печінкового та м’язового глікогену та спричиняючи гіперглікемію та глікозурію. Після передозування аспірин може спричинити гіпо або гіперглікемію. Слід уникати прийому великих доз аспірину пацієнтам, які отримують протидіабетичні препарати.
Тіазидні діуретики підвищують рівень глюкози натще і зменшують дію сульфонілсечовин та інших протидіабетичних препаратів. Інгібітори Α-глюкозидази не впливають на рівень глюкози перед їжею, однак вплив тіазидів на глюкозу може бути важливим при оцінці глікемічного контролю та встановленні доз.
Гормони щитовидної залози відіграють дуже важливу роль у регуляції вуглеводного обміну, у глюконеогенезі, мобілізації запасів вуглеводів та синтезі білка. Якщо додати або припинити терапію гормонами щитовидної залози, може знадобитися коригування дози протидіабетичних засобів. .
Системні кортикостероїди підвищують рівень глюкози в крові, і тому існує фармакодинамічна взаємодія між кортикостероїдами та усіма протидіабетичними препаратами. Діабетики, які повинні лікуватися кортикостероїдами, повинні пройти корекцію дози пероральних протидіабетичних препаратів або інсуліну.
Естрогени та гестагени, включаючи оральні контрацептиви, знижують толерантність до глюкози. Слід ретельно спостерігати за діабетиками, які перебувають на контрацептивному засобі, щоб переконатися, що підтримується належний глікемічний контроль.
Ніацин перешкоджає метаболізму глюкози і може спричинити гіперглікемію. Пацієнти з діабетом, у яких розпочато лікування ніацином, повинні контролюватися на предмет втрати рівня глікемічного контролю.
Введення октреотиду пацієнтам, які отримують пероральні антидіабетики або інсулін, може спричинити гіпоглікемію через зменшення моторики кишечника, що спричиняє зниження рівня глюкози після прийому їжі.
Фенотіазини, особливо хлорпромазин, можуть підвищувати рівень цукру в крові. Слід спостерігати за пацієнтами, які отримують протидіабетичні препарати, щоб побачити, чи не введення лікування цими психотропними препаратами втрачає контроль діабету. Рівні глюкози слід визначати, якщо лікування хворих на цукровий діабет розпочинають лікування МАОС, оскільки дослідження на тваринах свідчать, що МАОС може стимулювати секрецію інсуліну. Показано, що інгібітори моноаміноксидази типу А подовжують гіпоглікемічну реакцію на інсулін та сульфонілсечовини.
Помічено порушення рівня глюкози в крові. включаючи гіпоглікемію та гіперглікемію у пацієнтів, які одночасно отримували хінолони та протидіабетичні препарати. Рекомендується контроль глікемії, якщо хінолони вводять хворим на цукровий діабет.
Пентамідин може бути токсичним для клітин підшлункової залози. Лікування пентамідином може призвести до гіпоглікемії, а потім до гіперглікемії, якщо лікування триває. Пацієнтам, які перебувають на антидіабетичному лікуванні, може знадобитися коригування дози, якщо розпочинається лікування пентамідином.
Хром, який є частиною молекули фактора толерантності до глюкози (GTF), схоже, сприяє зв’язуванню інсуліну з тканинними рецепторами інсуліну та сприяє метаболізму глюкози. Оскільки вживання хрому може спричинити зниження рівня глюкози в крові, пацієнтам, які отримують протидіабетичні препарати (інсулін, метформін, сульфонілсечовини, тіазолідинони тощо), може знадобитися корекція дози. Рекомендується ретельний контроль рівня глюкози в крові.
Листя брюнетки альби містять іміноцукор, 1-дезоксиджіриміцин, який є інгібітором сахарози, ферменту, що розщеплює звичайний цукор. Введення цієї рослини разом з акарбозою може викликати адитивні ефекти.
ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ
Часто метеоризм і звуки кишечника. Іноді діарея та здуття живота, рідше болі в животі. Ці шлунково-кишкові симптоми можуть бути серйозними і їх можна сплутати з симптомами ілеусу або кишковим кишечником. Недотримання призначеної дієти може призвести до посилення негативних наслідків для кишечника. У випадку, якщо незважаючи на дотримання дієти з’являється інтенсивний хворобливий дискомфорт, проконсультуйтеся з лікарем і тимчасово або назавжди зменште дозу.
В окремих випадках можуть виникати реакції гіперчутливості шкіри, такі як еритема, висип та кропив'янка. Дуже рідко повідомлялося про випадки гепатиту та/або жовтяниці.