tbl flm 25x25 мг (бліс. ПВХ/Al)
Зміст короткого опису характеристик (SPC)
ДОДАТОК № 1 ДО РІШЕННЯ ЗМІНИТИ РАЗРЕШЕННЯ НА РИНКУ, EV. №: 2009/0759
Короткий опис характеристик продукту
1. НАЗВА ЛІКУВАННЯ
2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД
Кожна таблетка Atarax, вкрита плівковою оболонкою, містить 25 мг гідроксисинію дихлориду.
Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.
3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА
Таблетка, вкрита плівковою оболонкою
Білі довгасті таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
4. КЛІНІЧНІ ДАНІ
4.1 Терапевтичні показання
Атаракс призначений для:
- для симптоматичного лікування тривоги у дорослих;
- для симптоматичного лікування свербежу;
- для премедикації перед операцією.
4.2 Дозування та спосіб введення
Дорослі
Для симптоматичного лікування тривоги: 50 мг на день, розділених на 3 разові дози по 12,5-12,5-25 мг; у більш важких випадках можуть застосовуватися дози до 300 мг на день.
Для симптоматичного лікування свербежу: Початкова доза 25 мг перед сном, за якою можуть слідувати дози до 25 мг 3-4 рази на день, якщо це необхідно.
Для премедикації перед операцією: Від 50 до 200 мг щодня в 1 або 2 прийоми: разова доза за 1 годину до операції, перед цим 1 доза може бути дана ввечері перед анестезією.
Максимальна разова доза у дорослих не повинна перевищувати 200 мг, тоді як максимальна добова доза не повинна перевищувати 300 мг.
Діти (від 12 місяців)
Для симптоматичного лікування свербежу:
- від 12 місяців до 6 років: 1 мг/кг/добу до 2,5 мг/кг/добу в розділених дозах,
- протягом 6 років 1 мг/кг/добу до 2 мг/кг/добу в розділених дозах.
Для премедикації перед операцією: Одноразове введення 1 мг/кг за 1 годину до операції, перед яким можна ввести 1 мг/кг ввечері перед анестезією.
Регулювання дозування
Дозу слід регулювати в межах рекомендованого діапазону дозування залежно від реакції пацієнта на лікування.
Пацієнтам літнього віку рекомендується починати з половини рекомендованої дози через тривалий вплив.
Пацієнтам із порушеннями функції печінки рекомендується зменшити добову дозу на 33%.
У пацієнтів з помірною або важкою нирковою недостатністю дозу слід зменшити через зменшення виведення його метаболіту цетиризину.
4.3 Протипоказання
Історія гіперчутливості до гідроксисинію дихлориду або до будь-якої допоміжної речовини Атаракса, до цетиризину або інших похідних піперазину, до амінофіліну або етилендіаміну.
Пацієнти, які страждають порфірією.
Вагітність та лактація (див. Розділ 4.6).
Таблетки Атаракс містять лактозу. Пацієнти з рідкісними спадковими проблемами непереносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози-галактози не повинні приймати цей препарат.
4.4 Особливі попередження та запобіжні заходи щодо використання
Атаракс слід застосовувати з обережністю пацієнтам із підвищеним потенціалом судом.
Маленькі діти більш схильні до побічних ефектів з боку центральної нервової системи (див. Розділ 4.8). Судоми частіше реєструвались у дітей, ніж у дорослих.
Через можливі антихолінергічні ефекти, Атаракс слід застосовувати з обережністю пацієнтам з глаукомою, перешкодою відтоку сечового міхура, зниженою перистальтикою шлунку та кишечника, міастенією або деменцією.
Може знадобитися коригування дози, коли Атаракс застосовується одночасно з іншими депресантами центральної нервової системи або ліками, що мають антихолінергічні властивості (див. Розділ 4.5).
Слід уникати одночасного вживання алкоголю та Атараксу (див. Розділ 4.5).
Слід бути обережними у пацієнтів з відомим фактором, що схильний до серцевої аритмії, або які одночасно лікуються потенційно аритмогенними препаратами. Слід розглянути альтернативне лікування у пацієнтів із раніше існуючим подовженням інтервалу QT.
Пацієнтам літнього віку рекомендується починати з половини рекомендованої дози через тривалий вплив.
Атаракс слід зменшувати у пацієнтів із порушеннями функції печінки та у пацієнтів з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (див. Розділ 4.2).
Лікування слід припинити принаймні за 5 днів до тестів на алергію або до стимуляції дихальних шляхів метахоліном, щоб уникнути впливу на результати тесту.
4.5 Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодії
Необхідно враховувати посилення ефекту Атараксу при одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, що володіють властивостями, що гальмують центральну нервову систему, або антихолінергічними властивостями, і дозу потрібно коригувати індивідуально. Алкоголь також посилює дію Атараксу.
Атаракс протидіє дії бетагістину та інгібіторів холінестерази.
Лікування слід припинити принаймні за 5 днів до алергологічних досліджень або стимуляції дихальних шляхів метахоліном, щоб уникнути впливу на результати тесту.
Слід уникати одночасного прийому препарату Атаракс з інгібіторами моноаміноксидази.
Атаракс зменшує вплив адреналіну на артеріальний тиск.
У щурів гідроксизин протидіяв протисудомній дії фенітоїну.
Показано, що циметидин у дозі 600 мг двічі на день підвищує концентрацію гідроксизину в сироватці крові на 36% та знижує пікові концентрації метаболіту цетиризину на 20%.
Атаракс є інгібітором CYP2D6 (Ki: 3,9 мкмоль/л; 1,7 мкг/мл) і у високих дозах може спричинити взаємодію ліків із субстратами CYP2D6.
Атаракс не має інгібуючої дії на мікросоми печінки людини UDP-глюкуронілтрансферази 1A1 та 1A6 при 100 мкмоль/л. Він інгібує ізоформи 2C9, 2C19 та 3A4 цитохрому P450 у концентраціях (IC50: 103-140 мкмоль/л; 46-52 мкг/мл) набагато вищих, ніж максимальні концентрації у плазмі крові. Тому Атаракс навряд чи буде перешкоджати метаболізму ліків, що є субстратами цих ферментів.
Метаболіт цетиризину при 100 мкмоль/л не має інгібуючої дії на печінковий цитохром Р450 (1A2, 2A6, 2C9, 2C19, 2D6, 2E1 та 3A4) та ізоформу UDP-глюкуронілтрансферази.
Оскільки гідроксизин метаболізується алкоголем дегідрогеназою та CYP3A4/5, можна очікувати збільшення концентрації гідроксизину в крові при одночасному застосуванні гідроксизину з препаратами, які, як відомо, є потужними інгібіторами цих ферментів. Однак, якщо інгібується лише один метаболічний шлях, він може бути частково компенсований іншим метаболічним шляхом.
4.6 Вагітність та лактація
Дослідження на тваринах підтвердили репродуктивну токсичність.
Гідроксизин проникає через плацентарний бар’єр, що призводить до вищих концентрацій у плоді, ніж у матері. На сьогодні відсутні відповідні епідеміологічні дані щодо впливу Атараксу під час вагітності.
У новонароджених, матері яких отримували Атаракс під час пізньої вагітності та/або породіллі, відразу або лише через кілька годин після народження спостерігались такі наслідки: гіпотонія, рухові розлади, включаючи екстрапірамідні розлади, ривкові рухи, депресія ЦНС, гіпоксичні стани новонароджених або затримка сечі.
Тому Атаракс не слід застосовувати під час вагітності.
Атаракс протипоказаний під час лактації. Якщо необхідне лікування препаратом Атаракс, годування груддю слід припинити.
4.7 Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами
Атаракс може погіршити реакцію та концентрацію. Пацієнтів слід попередити про цю можливість та обережність при керуванні автотранспортом або роботі з механізмами. Слід уникати одночасного застосування Атараксу з алкоголем або іншими заспокійливими засобами, оскільки це може посилити ці ефекти.
4.8 Небажані ефекти
Побічні реакції в основному пов'язані з депресантами ЦНС або парадоксальними стимулюючими ефектами ЦНС, антихолінергічною активністю або реакціями гіперчутливості.
І клінічні випробування
Пероральне введення гідроксизину: У наступній таблиці перелічені побічні реакції, про які повідомлялося в плацебо-контрольованих клінічних випробуваннях із частотою не менше 1% після гідроксизину, та включали 735 суб'єктів, які піддавались дії гідроксизину в дозі 50 мг на день, та 630 суб'єктів, які зазнавали плацебо.
B Постмаркетинговий досвід
У наступному розділі перелічені побічні ефекти препарату під час його застосування на практиці за категоріями системних органів та частотою. Частоту визначали, використовуючи наступні визначення: дуже поширена (³1/10), загальна (³1/100 до
Гідроксизин швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Пікові рівні в плазмі крові (Cmax) досягаються приблизно через дві години після перорального прийому. Після одноразових пероральних доз 25 мг та 50 мг концентрація Cmax у дорослих зазвичай становить 30 та 30 мг відповідно. 70 нг/мл. Ступінь та ступінь впливу гідроксизину дуже схожі, якщо його вводити у формі таблеток або сиропу. Після повторного прийому один раз на день концентрації збільшуються на 30%. Пероральна біодоступність гідроксизину порівняно з внутрішньом’язовим введенням (i.m.) становить приблизно 80%. Після одноразового прийому 50 мг в/м. зазвичай становлять концентрації Cmax 65 нг/мл.
Поширення
Гідроксизин добре розподіляється в організмі і, як правило, більше концентрується в тканинах, ніж у плазмі. Очевидний об'єм розподілу у дорослих становить 7-16 л/кг. Гідроксизин проникає в шкіру після перорального прийому. Концентрації гідроксизину в шкірі перевищують концентрації в сироватці після одноразового та багаторазового прийому.
Гідроксизин перетинає гематоенцефалічний та плацентарний бар’єри з вищими концентраціями у плода, ніж у матері.
Біотрансформація
Гідроксизин широко метаболізується. Утворення основного метаболіту цетиризину, метаболіту карбонової кислоти (приблизно 45% пероральної дози), опосередковується алкогольдегідрогеназою. Цей метаболіт має значні периферичні H1-антагоністичні властивості. Інші виявлені метаболіти включають N-деалкільовані метаболіти та O-деалкільовані метаболіти з періодом напіввиведення з плазми 59 годин. Ці метаболічні шляхи в основному опосередковані CYP3A4/5.
Ліквідація
Період напіввиведення гідроксизину у дорослих становить приблизно 14 годин (діапазон: 7 - 20 годин). Очевидний загальний кліренс, розрахований з досліджень, становить 13 мл/хв/кг. Лише 0,8% дози виводиться у незміненому вигляді із сечею. Основний метаболіт, цетиризин, в основному виводиться у незміненому вигляді з сечею (25% та 16% гідроксизину після перорального прийому та внутрішньовенного введення відповідно).
Спеціальні групи пацієнтів
Літні пацієнти
Фармакокінетику гідроксизину вивчали у 9 здорових людей похилого віку (69,5 ± 3,7 року) після одноразової пероральної дози 0,7 мг/кг. Період напіввиведення гідроксизину було продовжено до 29 годин, а видимий об'єм розподілу збільшено до 22,5 л/кг. Пацієнтам похилого віку рекомендується зменшити добову дозу гідроксизину (див. Розділ 4.2).
Дитячі пацієнти
Фармакокінетику гідроксизину оцінювали у 12 педіатричних пацієнтів (6,1 ± 4,6 року; 22,0 ± 12,0 кг) після одноразової пероральної дози 0,7 мг/кг. Очевидний плазмовий кліренс був приблизно в 2,5 рази порівняно з дорослими. Порівняно з дорослими, період напіввиведення був скорочений. Це становило приблизно 4 години у пацієнтів 1 року та 11 годин у пацієнтів віком 14 років. У педіатричних пацієнтів дозу слід коригувати (див. Розділ 4.2).
Порушення функції печінки
У суб'єктів із порушеннями функції печінки від вторинного до первинного біліарного цирозу загальний кліренс становив приблизно 66% порівняно зі здоровими суб'єктами. Період напіввиведення був збільшений до 37 годин, а концентрації карбоксиметаболіту цетиризину в сироватці були вищими, ніж у молодих пацієнтів з нормальною функцією печінки. У пацієнтів з печінковою недостатністю добову дозу або частоту прийому слід зменшити (див. Розділ 4.2).
Порушення функції нирок
Фармакокінетику гідроксизину оцінювали у 8 пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну: 24 ± 7 мл/хв). Ступінь впливу (AUC) гідроксизину не змінювався належним чином, тоді як карбокси-метаболіт цетиризину збільшувався. Цей метаболіт не може бути ефективно виведений гемодіалізом. Щоб уникнути значного накопичення метаболіту цетиризину після багаторазових доз гідроксизину, добову дозу гідроксизину слід зменшити у пацієнтів із порушеннями функції нирок (див. Розділ 4.2).
5.3 Доклінічні дані про безпеку
Дослідження фармакологічної безпеки, гострої, підгострої та хронічної токсичності не суттєво збільшили дані щодо безпеки у гризунів, собак та мавп. Смертельні дози 50 (LD50) у щурів та мишей становлять 690 та 550 мг/кг відповідно після перорального прийому, тоді як після внутрішньовенного введення. введення становить 81 та 56 мг/кг.
Одноразові пероральні дози 100 мг/кг викликали у собак ознаки депресії, атаксії, судом і тремтіння. У мавп блювота виникала при пероральних дозах, що перевищували 50 мг/кг, при внутрішньовенному введенні. дози 15 мг/кг викликали судоми. Внутрішньоартеріальні ін’єкції призвели до значних уражень тканин у кроликів.
На ізольованих волокнах собак Пуркіньє гідроксизин продовжував тривалість потенціалу дії в 3 рази 10-6 моль/л, вказуючи на наявність взаємодії з калієвими каналами, що беруть участь у фазі реполяризації. При більш високих концентраціях, в 3 рази по 10 -5 моль/л, відбулося значне скорочення тривалості потенціалу дії, що вказує на можливу взаємодію з кальцієвими та/або іонними струмами. Гідроксизин спричиняє пригнічення струму K + до (vr)> у клітинах нейробластоми людини та трансфікованих ооцитах Xenopus при IC50 10,7 мкмоль/л, концентрація значно перевищує терапевтичні концентрації. Однак концентрації гідроксизину, необхідні для впливу на електрофізіологію серця, у 10-100 разів вищі, ніж концентрації, необхідні для блокування рецепторів Н1 та 5-НТ2. У собак зі свідомістю без фіксованого спостереження, що піддаються телеметричному спостереженню, гідроксизин та його енантіомери викликали подібні серцево-судинні профілі, хоча були незначні відмінності. У дослідженні з використанням телеметрії гідроксизин (21 мг/кг перорально) дещо підвищував артеріальний АД, частоту серцевих скорочень та скорочував
Інтервали PR та QT. Впливу на QRS та інтервал QTc не спостерігалося, і тому при незначних терапевтичних дозах ці незначні зміни є клінічно малоймовірними.
Підгостра токсичність оцінювалась у собак у дозі 50 мг/кг, що спричиняло нудоту, озноб та судоми. Щури виживали протягом 30 днів при пероральній дозі 200 мг/кг/добу гідроксизину.
Хронічну токсичність оцінювали у щурів у пероральних дозах до 50 мг/кг без симптомів або гістопатологічних відхилень. Дози 10 мг/кг знижують концентрацію та життєздатність сперматоцитів. У собак пероральні дози до 20 мг/кг/добу протягом 6 місяців не асоціювались з будь-якими симптомами чи біологічними або гістопатологічними відхиленнями.
Тератогенність оцінювали у вагітних гризунів: вади розвитку плоду та аборти були пов’язані з дозами понад 50 мг/кг гідроксизину через накопичення метаболіту норхлорциклізину. Тератогенні дози набагато вищі, ніж ті, що застосовуються у людини в терапевтичних цілях. Тест Еймса не показав жодної мутагенної активності. Дослідження лімфоми на мишах показало незначне збільшення мутацій з низьким ступенем присутності S9 при ³ 15 мг/мл. Це було зроблено як максимальний рівень токсичності в цьому дослідженні. Мікроядерні дослідження на щурах були негативними. Оскільки в дослідженні in vitro спостерігались лише дуже незначні ефекти, а дослідження in vivo було негативним, гідроксизин вважається немутагенним.
Дослідження канцерогенності для тварин з гідроксизином не проводились. Препарати не є мутагенними та не були пов’язані з явним збільшенням ризику пухлинних захворювань протягом багатьох десятиліть клінічного застосування.
6. ФАРМАЦЕВТИЧНІ ДАНІ
6.1 Перелік допоміжних речовин
Колоїдний безводний діоксид кремнію
Система упаковки Opadry Y-1-7000 для білого кольору, що складається з:
діоксид титану E 171
6.2 Несумісність
6.3 Термін зберігання
6.4 Особливі заходи щодо зберігання
Зберігати в сухому місці при температурі 15-25 ° C, захищати від світла.
6.5 Вид та вміст контейнера
Блістер з ПВХ/алюмінію, письмова інформація для користувачів, паперова коробка.
Розмір упаковки: 25 таблеток, вкритих плівковою оболонкою
6.6 Особливі запобіжні заходи щодо утилізації
Ніяких особливих вимог.
7. ВЛАСНИК РАЗРЕШЕННЯ НА МАРКЕТИНГ
UCB s.r.o., Прага, Чехія
8. РЕЄСТРАЦІЙНИЙ НОМЕР
9. ДАТА ПЕРШОГО РЕЄСТРУВАННЯ/ПОВНОВЛЕННЯ РЕЄСТРАЦІЇ