Вплив метформіну на глюкагоноподібний пептид 1 (GLP-1) та рівень лептину у пацієнтів із цукровим діабетом, що страждають ожирінням
(Вплив метформіну на глюкагоноподібний пептид 1 [GLP-1] та рівень лептину у пацієнтів з не ожирілим ожирінням)
Мануччі, Е., Огнібене, А., Кремаско, Ф., Бардіні, Г., Менкуччі, А., П'єрацуолі, Е., Сіані, С., Мессері, Г., Ротелла, С.
Догляд за діабетом 24: 489-494, 2001.
Добре відомо, що метформін у дослідженнях на тваринах та у хворих на цукровий діабет другого типу ожирінням як зменшує масу тіла, так і стримує збільшення маси тіла. Механізм дії метформіну на вагу не з’ясований. Вважається, що препарат збільшує споживання енергії за рахунок збільшення обороту глюкози і зменшує споживання як жирних, так і нежирних людей. Підвищення рівня GLP-1 (7-37) у плазмі спостерігалось у хворих на цукровий діабет 2 типу, які лікувались метформіном, та.
Глюкагоноподібний пептид 1 (GLP-1) - це інсулінотропний гормон, який, пригнічуючи засвоєння поживних речовин, викликає зменшення маси тіла у хворих на цукровий діабет 2 типу без діабету. Анорексигенний ефект глюкагоноподібного гормону є прямим («порожній - шлунок») і централізованим через центральну нервову систему. GLP-1 може бути потенційним засобом лікування діабетиків типу 2 із ожирінням, але активна форма гормону може швидко та швидко інактивуватися при внутрішньовенному або підшкірному застосуванні.
Метою дослідження було:
1. Оцінити вплив метформіну на циркулюючий рівень лептину та GLP-1 (7-36)/(7-37) у пацієнтів без діабету в умовах ізоглюкемії та ізоінсулінемії.
2. Дослідити вплив метформіну на деградацію GLP-1 (7-36).
Жировий жир (ІМТ> 30 кг/м 2) вивчали у пацієнтів віком від 18 до 45 років, які мали нормальний показник рівня глюкози в крові та OGTT на нормальних рівнях і яких лікували як амбулаторних пацієнтів з приводу підвищеної кислотності.
Виключені з дослідження: жінки з відомим гіпотиреозом, шлунково-кишковим трактом, захворюваннями печінки, нирок, 7 хвилин на хвилину, дихальною недостатністю, 6,3 ммоль/л, 6,3 ммоль/л, через коливання рівня статевих гормонів, що впливають на секрецію лептину. Вище 7 ммоль/л. Пацієнтів випадковим чином розподіляли на дві групи, активні та неліковані контролі. В активній групі пацієнти отримували 2550 мг метформіну (3x850 мг/день) щодня протягом 14 днів, тоді як члени контрольної групи не отримували жодних ліків та дієти. Пацієнти, які брали участь у дослідженні, суттєво не відрізнялись щодо віку, ІМТ, обхвату талії, голодування та післяопераційного контролю глікемії після ОГТТ. В обох групах рівень GLP-1 та лептину оцінювали на 0 та 15 день натщесерце та після ОГТТ. У дослідженні використовувались методики затискання евглікемії та гіперінсулінемії для усунення впливу метформіну на рівень глюкози в крові та рівень інсуліну в сироватці крові.
Співвідношення GLP-1 (7-36)/(7-37) після ОГТТ суттєво відрізнялося в двох групах. В активній групі рівні GLP-1 (7-36)/(7-37) на 30 та 60 хвилинах ОГТТ були значно вищими на 15 день, ніж на 0 день, тоді як у необробленої контрольної групи рівень базового рівня та пептидів після OGTT не відрізнявся ні на 0, ні на 15 день. Рівні лептину натще суттєво корелювали з ІМТ, а пероральне навантаження глюкози не спричиняло значної зміни рівня лептину ні в активній, ні в контрольній групах, які отримували метформін. Метформін значно пригнічує деградацію пептиду GLP-1 (7-36) після умов in vitro через 30 хвилин інкубації.
Попередні дослідження показали, що метформін здатний підвищувати рівень GLP-1 (7-37) у діабетиків типу 2 після перорального навантаження глюкозою, що є наявним у сучасної людини, що не хворіє на діабет. На пероральний рівень стимульованого глюкозою GLP-1 (7-36)/(7-37) впливає лікування метформіном як стимуляцією вироблення пептидів, так і пригніченням інактивації пептиду. Основним ферментом, що інактивує GLP-1, є дипептидилпептид IV (DPP IV), який присутній у плазмі людини та численних тканинах. Інгібування DPP IV може бути рекомендовано як можлива стратегія лікування як для діабетиків 2 типу, так і для пацієнтів без діабету. Під час лікування метформіном стимульоване підвищення рівня GLP-1 через пероральне навантаження глюкози може відбуватися через пряме інгібування DPP-IV, що може пояснити знижувальні властивості препарату.