tbl 30x0,250 мг (бліс. ПВХ/Al)

Зміст короткого опису характеристик (SPC)

Додаток No 2 для повідомлення про зміну реєстрації, ev. №: 2012/05017

дигоксину плазмі

КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ

1. НАЗВА ЛІКУВАННЯ

Дигоксин 0,250 Препарати

2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД

Дигоксин 0,250 мг в 1 таблетці.

Допоміжні речовини з відомим ефектом: лактоза моногідрат.

Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.

3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА

Білі до майже білих, плоскі, таблетки з нарізаними штрихами Таблетку можна розділити на рівні дози.

4. КЛІНІЧНІ ДАНІ

4.1 Терапевтичні показання

Серцева недостатність у гіпертрофованих і розширених серцях при хронічному тиску та об'ємних перевантаженнях (артеріальна гіпертензія, аортальна або мітральна регургітація, хронічна ішемічна хвороба серця), особливо якщо присутній фібриляція передсердь із швидкою шлуночковою реакцією.

Тривале введення дигоксину показано при хронічній міокардіальній недостатності (при хорошій компенсації, яка триває кілька місяців, особливо при незрозумілих початкових показаннях дигоксину, можливе обережне припинення прийому дигоксину під ретельним клінічним та лабораторним контролем, особливо у пацієнтів із підвищеним ризиком інтоксикації).

Фібриляція передсердь із швидкою шлуночковою реакцією, особливо при супутній серцевій недостатності (якщо кардіоверсія не є прямою перевагою).

Препарат призначений для лікування дорослих та дітей з 3-річного віку.

4.2 Дозування та спосіб введення

Це суворо індивідуально.

Через вузький терапевтичний діапазон та високий ризик токсичності при дозуванні слід враховувати поточний стан міокарда, якість нирок, вагу пацієнта, інші захворювання пацієнтів та інші фактори, що впливають на сприйнятливість міокарда до серцевих глікозидів (лікарські взаємодії) та контроль сироватки крові. слід проводити за необхідності концентрації дигоксину.

Зазвичай проводять поступову оцифрування: доза знаходиться в межах 0,125 - 0,250 мг, рідше 0,500 мг на добу, пацієнтам похилого віку з самого початку дають меншу дозу 0,125 мг на добу.

У пацієнтів з нормальною функцією нирок стійкий стан досягається через 6-7 днів введення дигоксину.

Дуже рідко, якщо потрібен швидкий клінічний ефект, може бути проведена швидка оцифровка: у перший день навантажувальна доза 0,500 мг дається один раз - двічі на день, з другого по четвертий день 0,250 мг дається через 6- 8 годин.

Звичайна підтримуюча добова доза становить 0,125 - 0,250 мг перорально Раз на день.

Діти від 3 років

Дітям дають порівняно вищі дози, ніж дорослим. Початкова доза знаходиться в межах 10-25 мкг/кг маси тіла. Початкова доза знаходиться в межах 10 - 50 мкг/кг маси тіла. Завантажувальну дозу зазвичай вводять у 3 - 4 розділені дози з інтервалом у 6 - 8 годин з ретельним контролем клінічного стану в перший або другий день лікування.

Щоденна підтримуюча доза знаходиться в межах 10-25 мкг/кг маси тіла один раз на день залежно від віку та функції нирок.

Пацієнти з нирковою недостатністю

При нирковій недостатності підтримуючу добову дозу слід коригувати пропорційно зменшенню кліренсу ендогенного креатиніну (Clcr) або збільшенню рівня креатиніну в сироватці крові (Ccr). При Clcr нижче 0,83 мл/с, тобто нижче 50 мл/хв або при Ccr вище 150 мкмоль/л, щоденна підтримуюча доза зменшується приблизно до 1/2 - 1/3. При Clcr нижче 0,42 мл/с, тобто нижче 25 мл/хв, відповідно при Ccr вище 300 мкмоль/л добову підтримуючу дозу зменшують до 1/3 або менше, переважно під час контролю концентрації дигоксину в сироватці крові (абсолютна потреба в анурії або гемодіалізі).

Найвища разова доза - 1 мг перорально, найвища добова доза - 2 мг перорально...

Приймається перед їжею. Тільки у випадку розладу шлунка (дискомфорту) його можна приймати після їжі. Приймається з невеликою кількістю рідини. Рекомендується вводити регулярно в той самий час доби.

4.3 Протипоказання

Підвищена чутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин, перелічених у розділі 6.1.

Кардіотоксичність до інтоксикації.

Шлуночкова тахікардія при свіжому інфаркті міокарда.

Гіпертрофічна кардіоміопатія з обструкцією.

Недостатність міокарда з уповільненим синусовим або передсердним ритмом та AV-блокадою II. та III. ступінь (внутрішньошлуночкова блокада не є протипоказанням).

Синдром передзбудження (синдром WPW) через можливість прискорення провідності аномальними антероградними сполуками.

4.4 Особливі попередження та запобіжні заходи щодо використання

Слід ретельно продумати співвідношення ризик-користь лікування, коли:

серцева недостатність з накопиченням рідини внаслідок механічної обструкції без супутньої фібриляції передсердь (тугий мітральний стеноз із синусовою тахікардією, стеноз аортального клапана, аневризма, рецидивуюча емболія легенів, легенева серцевина при дихальній недостатності, перикардит),

гострий інфаркт міокарда,

гострий ревматичний кардит,

пацієнти похилого віку,

порушення електролітного та кислотно-лужного балансу (гіпокаліємія, гіперкаліємія, гіпомагніємія, гіперкальціємія, ацидоз),

синдром хворого синуса,

у пацієнтів з мікседемою,

у пацієнтів із шлуночковою тахікардією та шлуночковими екстрасистолами.

У пацієнтів з нирковою недостатністю дозування слід коригувати відповідно до кліренсу креатиніну (див. Розділ 4.2).

При гострій лівошлуночковій недостатності діуретики та судинорозширювальні засоби зазвичай передують дигоксину.

При гострій правошлуночкової недостатності дигоксин, як правило, не ефективний.

При гострому інфаркті міокарда дигоксин слід застосовувати лише у разі супутньої міокардіальної недостатності та фібриляції передсердь.

Слід бути обережними при призначенні препарату Дигоксин 0,250 пацієнтам із захворюваннями щитовидної залози. Якщо функція щитовидної залози знижена, слід зменшити початкову та підтримуючу дозу. При гіпертиреозі може знадобитися збільшити дози через відносну резистентність до дигоксину.

У пацієнтів з важкими порушеннями дихання сприйнятливість міокарда до кардіоглікозидів може бути підвищена.

Препарат містить лактозу. Його не слід застосовувати пацієнтам з рідкісними спадковими проблемами непереносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози-галактози.

4.5 Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодії

На дію дигоксину можуть впливати препарати, які можуть змінити його фармакокінетику або фармакодинаміку.

Активація дигоксину знижується за рахунок активованого вугілля, аніонних іонообмінників, холестираміну, колестиполу, клітковини, антацидів, протидіарейних засобів, метоклопраміду, неоміцину, сульфасалазину, парааміносаліцилової кислоти (ГАС), гліадинів, актинотерапії.

Фітофармацевтичні препарати, що містять звіробій або його екстракт, знижують рівень плазми та дію дигоксину.

Омепразол підвищує рівень дигоксину в плазмі крові, тим самим збільшуючи його токсичність.

Інгібітори АПФ та антагоністи рецепторів ангіотензину можуть спричиняти гіперкаліємію, зменшувати зв’язування дигоксину з тканинами та, отже, підвищувати рівень дигоксину в плазмі крові. Крім того, вони можуть зменшити ниркову екскрецію дигоксину.

НПЗЗ можуть пошкодити нирки і, отже, можуть підвищити рівень дигоксину в плазмі крові. Ця взаємодія може бути клінічно значущою у пацієнтів із порушеннями функції нирок.

Це подовжує всмоктування дигоксину, але кількісно не впливає на їжу.

Кортикостероїди та діуретики, що спричиняють виснаження калію, збільшують токсичність дигоксину. Слід уважно спостерігати за пацієнтами, які довго приймають кортикостероїди.

Надлишок калію в міокарді уповільнює проведення збудження через передсердя і субнодальну систему, знижує автоматичність; при гіпокаліємії частота та тяжкість токсичності зростають.

Гіпермагніємія, яка може бути спричинена внутрішньовенним введенням розчину магнію, також може супроводжуватися аритміями та порушеннями провідності. Внутрішньовенне введення кальцію збільшує ризик аритмій при одночасному застосуванні дигоксину. Якщо необхідне одночасне введення кальцію, необхідний ретельний контроль ЕКГ.

При одночасному застосуванні інших антиаритмічних засобів існує ризик аритмії.

Гіпохлоремічний метаболічний алкалоз (найчастіше через діуретичну терапію) збільшує токсичність дигоксину, респіраторний ацидоз може збільшити токсичність дигоксину та аритмії.

Хінідин, блокатори кальцієвих каналів (головним чином верапаміл та дилтіазем), аміодарон та спіронолактон підвищують концентрацію дигоксину в сироватці крові і, отже, його токсичність. Для зменшення дози дигоксину рекомендується одночасне застосування цих препаратів з дигоксином.

Одночасне застосування дигоксину та бета-адреноблокаторів може призвести до брадикардії.

Одночасне застосування деполяризуючих периферійних міорелаксантів (наприклад, суксаметонію) може призвести до збільшення токсичності дигоксину.

Одночасне застосування тетрациклінів, неоміцину, еритроміцину та кларитроміцину (можливо, інших макролідних антибіотиків) може призвести до підвищення концентрації дигоксину в плазмі крові.

4.6 Фертильність, вагітність та лактація

Дигоксин проникає через плацентарний бар’єр - рівень дигоксину в сироватці новонародженого настільки ж високий, як і в сироватці матері. Дослідження на експериментальних тваринах не проводились.

Через відсутність даних про потенційний ризик для плода рекомендується застосовувати дигоксин лише у суворо зазначених випадках.

Дигоксин виводиться з грудним молоком у концентраціях, подібних до плазми, ця кількість не має фармакологічного значення порівняно з терапевтичними дозами для дітей. Тому введення дигоксину під час годування груддю можливе, але лише у чітко вказаних випадках.

Дані відсутні.

4.7 Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами

Основне захворювання має вирішальне значення - дигоксин у терапевтичних дозах не збільшує ризик порушення здатності.

4.8 Небажані ефекти

Частота та тяжкість побічних реакцій після прийому дигоксину залежать від дози, стану пацієнта та супутньої фармакотерапії. При застосуванні дигоксину у рекомендованих дозах або терапевтичних концентраціях у сироватці крові та при врахуванні супутнього лікування та інших ризиків для пацієнтів частота побічних реакцій є мінімальною.

Наступна таблиця узагальнює побічні реакції дигоксину відповідно до термінології MedDRA із зазначенням частоти виникнення: дуже поширені (³1/10), загальні (³1/100 до +/K + - АТФаза в клітинній мембрані, інгібуючи її та збільшуючи внутрішньоклітинний вміст натрію та механізм обміну, в першу чергу, до збільшення внутрішньоклітинного вмісту кальцію та його зв'язування з скорочувальними білками міофібрили.

Покращений нирковий кровотік збільшує виділення сечі, полегшуючи видалення зайвої води (яка накопичується внаслідок серцевої недостатності). Спостерігається зменшення набряклості нижніх кінцівок, задишка і збільшення фізичної працездатності.

5.2 Фармакокінетичні властивості

Після перорального прийому таблеток дигоксину близько 70% введеної дози всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Приблизно 25% дигоксину зв’язується із сироватковим альбуміном. Об'єм розподілу дигоксину великий через велике зв'язування дигоксину з м'язовою тканиною, він практично не пов'язаний з жировою тканиною. Дигоксин проникає в спинномозкову спинномозкову рідину і проникає через плацентарний бар’єр у грудне молоко. Фаза розподілу закінчується через 6-8 годин після введення, рівноважна концентрація дигоксину в крові у терапевтичному діапазоні становить 0,5-2 нг/мл у більшості компенсованих пацієнтів, але існує велика мінлива індивідуальність. Ефект дигоксину після перорального прийому починається приблизно через 2 години, максимум - через 6 годин після прийому. Дигоксин виводиться переважно у незміненому вигляді нирками, 30-50% добової дози за 24 години, ентерогепатичний кровообіг незначний. Період напіввиведення біологічної елімінації становить 1,5 - 2 доби, у хворих з анурією - до 4 - 6 днів.

5.3 Доклінічні дані про безпеку

Гостра токсичність (LD50) у собак p.o. 0,3 мг/кг, у мишей i.p. 5,5 мг/кг.

Дані про мутагенність, канцерогенність, тератогенність та фертильність відсутні.

6. ФАРМАЦЕВТИЧНІ ДАНІ

6.1 Перелік допоміжних речовин

Лактоза моногідрат, кукурудзяний крохмаль, желатин, стеарат кальцію, полісорбат 80, кроскармелоза натрію.

6.2 Несумісність

6.3 Термін зберігання

6.4 Особливі заходи щодо зберігання

Зберігати при температурі не нижче 25 ºC в оригінальній упаковці для захисту від світла та вологи.

6.5 Вид та вміст контейнера

Тип упаковки: блістер з ПВХ/алюмінію, письмова інформація для користувачів, паперова коробка.

Розмір упаковки: 30 таблеток.

6.6 Спеціальні запобіжні заходи щодо утилізації та поводження з ними

Ніяких особливих вимог.

7. ВЛАСНИК РАЗРЕШЕННЯ НА МАРКЕТИНГ

Зентива, к. с., Прага, Чехія

8. РЕЄСТРАЦІЙНИЙ НОМЕР

9. ДАТА ПЕРШОГО РЕЄСТРУВАННЯ/ПОВНОВЛЕННЯ РЕЄСТРАЦІЇ