Doña Rosita la soltera - остання з драм Лорки, яку її автор побачив прем’єрною і, мабуть, найдосконалішою. Тринадцять Кішок перевишивають монтаж Федеріко Гарсіа Лорки.

донья

Тринадцять котів перевишити твір Федеріко Гарсія Лорка (1899-1936). Якщо рік тому перша прем’єра Федеріко «Метелик-шестигранник» (яка була отримана в 1920 році з «прекрасним ударом» [1]) замикає коло останньою роботою, прем’єрною в житті її автора, Doña Rosita la soltera або Мова квітів, що компанія Маргарити Сіргу вийшла на сцену 13 грудня 1935 року в театрі "Принципал Палац" у Барселоні.

Doña Rosita la soltera була набагато менше представлена, ніж інші великі твори Лорки (особливо його трагедії: Yerma, Bodas de sangre і La casa de Bernarda Alba), і, тим не менше, більшість критиків вважає його найдосконалішим з його драматичних творів . Вже після прем'єри в 1935 році Марія Луз Моралес написала в "Ла Вангуардія":

У цьому творі поет Гарсія Лорка резонансно відходить від курсу, який дотримувався в попередній сценічній роботі. […] Цим твором він певним чином підтверджує своє покликання та шлях театрального автора. Ну, у «Кровному весіллі», бо в Єрмі поет перемагав понад усе, і - можливо - на сторінках книги ці вірші справили б на нас таке саме враження. Не так, Донья Росіта, яка має свою точну і єдину рамку в театрі, на сцені, і в її горизонтальному розумінні - а не вертикальному - необмежено розширює можливості цього поета-автора. Твір прекрасної літературної якості, його суть - повторюю - театральна, вона може долучитися до найкращих постановок сучасного європейського театру[два].

Федеріко хотів просту і доброзичливу комедію, але вийшов вірш "з більшою кількістю сліз, ніж дві мої попередні роботи" [3] (а його дві попередні роботи - Єрма та Бодас де сангре). За словами її автора, донья Росіта, спандерс відображає "лагідне життя зовні і обпалене зсередини діви з Гранади, яка потроху перетворюється на ту гротескну та зворушливу річ, яка є спанстером в Іспанії".

Ракель Леон (Господиня) та Анхелес Лагуна (Тіа), у синглі Doña Rosita. Фото: Карлос Манзанарес

Сюжет Doña Rosita la soltera розміщений за десятки років до його прем’єри. Перший акт датується 1885 роком, коли головному герою виповнюється двадцять років. У другому, у 1900 році, Розиті виповнюється тридцять п’ять. А в 1910 році, в третьому акті, головний герой вже отримує ім’я Донья Росіта і йому сорок п’ять років. За цей час персонажі постаріли чверть століття, одні зникли, а інші увійшли у світ і стали дорослими.

Цей проміжок часу (який з’являється не лише у зморшках на обличчі, але й у зміні моди та соціального використання) є центральною темою Doña Rosita la soltera. Це супроводжується обставиною, що її головний герой, молода жінка з Гранади, яку прийняли до будинку своїх дядьків, марно чекає повернення свого нареченого з Аргентини, щоб одружитися на ній. Мабуть, це була сумна доля для молодих жінок з провінцій, які всі сподівалися знайти хлопця. Лорка вже неодноразово вказував на це:

Несамовитий страх перед сексуальністю та терор "що вони скажуть" перетворили б дівчат на прогулювальні автомати, під поглядом тих повних мам, які носять чоловіче взуття та маленькі волоски на бородах[4].

Рубіж століть, перебіг часу, отже, визначають тему та середовище Doña Rosita la soltera, і в них вписана трагедія іспанської самотності (жінки) в Іспанії відновлення, долі жінка, яка залишається "одягати святих". Але Doña Rosita la soltera також являє собою сатиру на банальність (це час есе про мозоль, Рамон Гомес де ла Серна[5]), а отже, це також остаточне подолання модерністського смаку, який Лорка культивував у молодості.

Хосе Мора, дядько доньї Розіти, неодружений. Фото: Карлос Манзанарес

Три короткі дні, які представляє Doña Rosita la soltera або Мова квітів, розміщують свою дію в ґранадському кармені (так вони називають маленькі сімейні сади в Гранаді). У якому розквітають не тільки квіти, вирощені дядьком Доньї Розіти (морозник, фуксія, хризантема, роза мутабіліс ...), але й повна поетична поява символізму, модернізму та декадансу. Сад також є поетичним мотивом цих рухів (Рубен Даріо були «... зрізані/троянди Ронсара в садах/Франції ...», Хуан Рамон Хіменес Свою поетичну збірку 1904 року він назвав «Дальні сади» ...). Не без наміру Гарсія Лорка субтитрує свою драму Poema granadino del 900, розділену на кілька садів, зі сценами співу та танцю. По суті, у всіх цих садах є суб’єктивний характер, як уточнює Федеріко:

Ви повинні дотримуватися цього і подорожувати в нашому саду. У нас в серці золоте руно[6].

Творчий генезис доньї Росіти також має свої тонкощі. Поет Вілла Хосе Морено він розповідає Федеріко історію про розу мутабіліс, яку він прочитав у старій квітковій книзі. Ця троянда вранці червона, вдень вона стає білою, а коли настає ніч, вона починає листись. Ось як Федеріко розповідає про те, як він задумав драму:

Мій друг Морено Вілла сказав мені: «Я розповім вам прекрасну історію життя квітки: La rosa mutabile, з книги троянд 18 століття». Давай. «Була колись троянда ...». І коли прекрасна казка про троянду закінчилася, я зробив свою комедію. Мені він видався закінченим, унікальним, неможливим для реформування[7].

Олена Санс, Лейр Ормазабал, Еліза Марті та Роміна Санчес, мати та троє плітників. Фото: Карлос Манзанарес

У Сала-дель-Маріано (Мадрид), на гору Донья Росіта-ла-Сольтера, Карлос Манзанарес Він використовує постіндустріальну казкову естетику, яка характеризує монтажі тринадцяти котів (якщо ви їх не бачили, майте на увазі будь-який фільм Тіма Бертона). Це монтаж, який поважає текст, але оновлює постановку. Музика прикрашає текст Лорки (вітається музичний шантаж). Вони несуть вагу інтерпретації безпечних цінностей компанії: Марія Діас у ролі доньї Росіти, Рейчел Леон в Амі, Хосе Марія Мора у дядька, Анджелеська Лагуна у ролі Тіа ... Цінується безперервність перекладачів, а також делікатність у кожній їх постановці. Виробництво скромне, але мало потрібно, коли талант залишається. Не припиняйте їхати до неї.

На даний момент вони будуть до 26 травня в Сала-дель-Маріано, в Мадриді. Квитки можна придбати тут.

Марія Діас - сингл Доньї Росіти. Фото: Карлос Манзанарес

Донья Росіта - сингл

Автор: Федеріко Гарсія Лорка

Напрямок: Карлос Манзанарес Моуре

Поширення:

Росіта: Марія Діас

Любить: Ракель Леон

Тітка: Анжелес Лагуна

Дядько: Хосе Мора

Донья Рената: Нурія Сімон

Мати: Олена Санц

Спінстер 1: Лейр Ормазабал

Спінстер 2: Еліза Марті

Спінстер 3: Роміна Санчес

Манола 1: Марія Керо

Манола 2: Сандра Серрано

Манола 3: Селія Феррер

Кузен: Жерар Хіменес

Дон Мартін: Хуан Карлос Гомес

Айола 1: Лола Джурадо

Айола 2: Маріан Мегія

Виробництво: Тринадцять котів

Рецензія Альфонсо Васкеса

Класи:

[1] Пор. Ліз Пералес, "Лорка: моя перша прем'єра була прекрасним ударом", El Cultural, 23 лютого 2012 р.

[2] Марія Луз Моралес, "Театри та концерти", La Vanguardia, 14 грудня 1935 р., С. 9; В Арміна Мобарака, "Антон Чейов і Федеріко Гарсія Лорка", Диценда. Куадернос де Філологія Гіспаніка, 2014, вип. 32, Спеціальний випуск, с. 102 та 103.

[3] Федеріко Гарсія Лорка, зібраний у Марі Лафранк, «Федеріко Гарсія Лорка. Конференції, декларації та ідентифікаційні огляди », Bulletin Hispanique, LX, № 4, 1958, с. 529; Його цитує та перекладає Андрес Аморос (ред.), Doña Rosita la soltera o el lengua de las flores, с. Чотири. П’ять.

[4] Федеріко Гарсія Лорка, Конференції, II, Крістофер Маурер (ред.), Мадрид, Редакція Alianza, 1984, с. 56; Її збирає Андрес Аморос (ред.), Донья Росіта, самотня жінка, або мова квітів, с. п'ятдесят.

[5] Опубліковано в журналі Cruz y raya у 1934 році.

[6] Федеріко Гарсія Лорка, Конференції, I, C. Maurer (ред.), Мадрид, Редакція Alianza, с. 142; цитував Андрес Аморос (ред.), Донья Росіта самотня жінка або мова квітів, с. 42.

[7] Федеріко Гарсія Лорка у Феліпе Моралеса, «Літературні бесіди. Розмовляючи з Федеріко Гарсією Лоркою », у La Voz, Мадрид, 7, IV, 1936, с. два; Це цитується Андресом Аморосом (ред.), Doña Rosita - самотня жінка або мова квітів, с. 18.