Поділіться статтею
Статистика, опублікована минулого тижня цією газетою, щодо залишення сільського господарства Галичини виявляє тривожний рентген, який запалює всі тривоги. За останнє десятиліття Галичина втратила десяту частину своїх сільськогосподарських угідь, прискореним занепадом, який неминуче призводить, якщо не виправити, до краху соціальної та економічної активності в її сільському середовищі.
Понад 33 364 га сільськогосподарських угідь були покинуті з початку кризи у громаді. Саме поверхня, призначена для вирощування зернових, зернобобових, овочів та кормів, видів поля, що є важливими для сільської економіки, становить десяту частину обсягу цього виду сільськогосподарської експлуатації.
Ці втрати виробництва пом'якшуються за рахунок збільшення імпорту та зростаючої залежності зовні від постачання цих продуктів харчування. Наприклад, у 2007 році в Галичині було вирощувано 1500 га для вирощування томатів, що в червні цього року було зменшено до 900. Отже, імпорт томатів зріс на 51% у минулому році, перевищивши 300 тонн у період з січня по травень. Землі, присвячені пшениці, житу та картоплі, також демонструють це погіршення: за останні роки 14 000 гектарів землі перестали обробляти.
У деяких сільськогосподарських культурах, таких як корм, необхідний для годівлі худоби, спостерігається комбінація негативних факторів, залишення земель, молочна криза та посуха, які багаторазово впливають на наслідки. Таким чином, хоча кількість закинутих з цією метою гектарів становить 246 000, близько 10% площі, яка була оброблена в 2007 році, до 2017 року імпорт збільшився в чотири рази - 13 600 тонн проти 3100, придбаних ними в середині 2016 року Це протилежна тенденція, що відбувається в цілій Іспанії, де імпорт кормів для худоби впав більш ніж на 100 000 тонн.
Втрата ваги сільськогосподарського сектору в галицькій економіці погіршилась, і за останні роки накопичується 20 000 членів соціального забезпечення, що становить 35% від обсягу зареєстрованих робітників десять років тому. Цей робочий крововилив, що далеко не зменшується, погіршується.
За останні дванадцять місяців аграрний сектор Галичини втратив майже тисячу внесків, тобто 2,5% від загальної кількості, що контрастує з динамікою, яку переживають решта галузей. У той же період соціальне забезпечення отримало 1,7% членів громади.
Крах сільськогосподарської діяльності є основною причиною колапсу населення в сільській Галичині. Галичина очолює в Іспанії демографічний спад у сільській місцевості, з тривожним відсотком 8%, тоді як середній показник по країні не досягає 3%. Згідно з останніми офіційними статистичними даними, в день 25 людей щодня.
До цього скорочення населення сільської Галичини слід додати величезну ступінь старіння. Частка жителів старше 65 років, що становить 24%, подвоюється у порівнянні з тими, хто до 16 років, яка ледве досягає 12%.
Галицька сільська місцевість стає парадигмою того, яким не повинно бути середовище проживання. Занурена в зростаючий процес опустелювання та занедбаності сільськогосподарських угідь та зі зменшенням та старінням населення без змін поколінь, аграрна Галичина вмирає.
Зло діагностували роками. Усі сходяться на думці щодо необхідності зупинити цей демографічний, соціальний та економічний злив, але політику вирішено не просто так, щоб відповідати масштабу проблеми. Одним із ключів до проблеми, безперечно, є незбалансована статистика: Галичина має 1,3 мільйона власників сільських ферм та 30 000 ферм для великої рогатої худоби, невідповідність, що робить її унікальною в європейському контексті та сягає корінням у регіональне викуп початку 20 століття.
Феномен виселення із сільської місцевості, тенденція, яка оселилася у громаді впродовж десятиліть, останніми роками тривожно прискорюється через економічну кризу, дедалі більше відмовляються від рільничих та лісових господарств. Але в той же час є парадокс, що тваринницькі ферми мають труднощі зі збільшенням своєї територіальної бази.
Прикладом цього є молочна криза. Галицькі фермери несуть найнижчі ціни на молоко в Іспанії, незважаючи на те, що є спільнотою, яка виробляє найбільше. Причина полягає в тому, що атомізована фрагментація виробників робить їх більш вразливими при переговорах з великими дистриб'юторами.
До цього додається значна відсутність професіоналізації в структурі кооперативів та значна затримка порівняно з іншими іспанськими громадами у залученні фермерів та тваринників до промислової трансформації своєї продукції. Мігель Анхель Діас Юберо, координатор книги "Іспанський молочний сектор на роздоріжжі", зазначає, що Галичині потрібен державний пакт для отримання багатства для фермерів та промисловості.
Необхідно дати поворот зменшенню, яке призводить до зникнення сільської Галичини. Необхідно винищити глибокі структурні проблеми сільської Галичини та посіяти їх ініціативами, що приносять багатство. Це спосіб зупинити залишення земель та депопуляцію.