Гострий мієлоїдний (мієлоцитарний, мієлобластний, мієлобластний, мієломоноцитарний) лейкоз - це захворювання, що загрожує життю, при якому мієлоцити (клітини, які зазвичай дозрівають до гранулоцитів) дегенерують і швидко витісняють нормальні клітини кісткового мозку.

Лейкозні клітини накопичуються в кістковому мозку і витісняють клітини, що продукують нормальні клітини крові. Потрапляючи в кров, вони також подорожують до інших органів, де продовжують рости і ділитися. Вони можуть утворювати невеликі пухлини (хлорому) в шкірі або безпосередньо під шкірою, а також викликати менінгіт, анемію, ниркову та печінкову недостатність та інші пошкодження органів.

гострий

Симптоми та діагностика

Перші симптоми, як правило, спричинені нездатністю кісткового мозку виробляти достатню кількість нормальних клітин крові. Симптомами можуть бути слабкість, задишка, інфекція, лихоманка та кровотеча. Інші симптоми включають головний біль, блювоту, дратівливість та біль у суглобах та кістках.

Повний аналіз крові може спочатку підтвердити підозру на лейкемію. Мікроскопічне дослідження крові виявляє дуже незрілі форми (вибухи). Також для підтвердження діагнозу та визначення типу лейкемії проводять біопсію кісткового мозку.

Прогноз та лікування

50-85% гострих мієлоїдних лейкозів відповідають на лікування. 20-40% пацієнтів безсимптомні через 5 років після лікування, а трансплантація кісткового мозку збільшує цю частку до 40-50%. У пацієнтів старше 50 років, у яких гострий мієлоїдний лейкоз розвивається після променевої терапії або хіміотерапії іншого захворювання, прогноз гірший.

Метою лікування є досягнення повної ремісії - знищення всіх лейкозних клітин. Однак гострий мієлоїдний лейкоз реагує на меншу кількість препаратів, ніж інші види лейкозу, і лікування часто передбачає погіршення стану до початку покращення. Погіршення стану відбувається, оскільки лікування пригнічує функцію кісткового мозку, що зменшує кількість лейкоцитів (головним чином дефіцит гранулоцитів), а низький вміст гранулоцитів збільшує ризик інфекцій. Персонал лікарні вживає обережних заходів щодо запобігання інфекціям та лікування їх антибіотиками, як тільки вони з’являються. Також може знадобитися введення еритроцитів і тромбоцитів.

Перше хіміотерапевтичне лікування зазвичай складається з цитарабіну протягом 7 днів та даунорубіцину протягом 3 днів. Іноді вводять додаткові засоби, такі як тіогуанін, вінкристин та преднізон, але їх роль обмежена.

Після досягнення ремісії додаткову хіміотерапію (консолідуючу хіміотерапію) проводять через тижні або місяці після початку першого лікування, щоб забезпечити загибель якомога більшої кількості лейкозних клітин.

Зазвичай немає необхідності лікувати мозок, а тривале лікування не збільшує виживання. Трансплантація кісткового мозку може розглядатися як у тих, хто не відповів на лікування, так і у молодих людей, які відповіли на перше лікування; мета - знищити всі лейкемічні клітини, що залишилися.