ІНФЕКЦІЯ МАРШРУТОВОГО МАРШРУТУ У ДІТЕЙ
Інфекція сечовивідних шляхів (ІМС) є загальною проблемою в дитячих амбулаторіях та дитячих відділеннях. Клінічні прояви гострого пієлонефриту залежать від віку пацієнта - чим молодша дитина, тим менш характерні симптоми. Для будь-якої лихоманки, а також повторних субфебрильних захворювань слід враховувати можливість ІМК у дітей з поганими органами та провести повний аналіз сечі. Запізніле розпочате лікування пієлонефриту є основним фактором ризику утворення рубців на нирках. Акцент робиться на ранньому дослідженні сечі на лейкоцитурію та нітритурію з будь-яким подальшим гарячковим станом, у разі позитивного результату вказується негайне початок відповідного лікування. Послідовна антибактеріальна терапія дозволяє швидко досягти достатнього терапевтичного рівня антибіотиків у сироватці крові, особливо у дітей молодшого віку. В даний час рутинне введення тривалої антибіотикопрофілактики (так звана "підтримуюча терапія") не вважається необхідним при гострих неускладнених інфекціях.
ІНФЕКЦІЯ СЕЧІРНОГО ТРАКТУ
Інфекції сечовивідних шляхів (ІМП) є одними з найпоширеніших бактеріальних інфекцій у дітей, які можуть бути джерелом значної захворюваності. З поки що невідомих причин меншість ІМП у дітей переростають у рубці на нирках, гіпертонію та ниркову недостатність. Клінічне представлення ІМП у дітей може бути неспецифічним, а доцільність певних діагностичних тестів залишається суперечливою. Діагностична робота повинна бути розроблена з урахуванням виявлення функціональних та структурних відхилень, таких як дисфункціональне випорожнення, міхурово-сечовідний рефлюкс та обструктивна уропатія. Більш агресивна підготовка рекомендується пацієнтам із більшим ризиком пієлонефриту та рубців на нирках, включаючи немовлят віком до року. Рання послідовна (внутрішньовенне лікування з подальшим пероральним прийомом антибіотиків) рекомендується антибактеріальна терапія для запобігання рубцюванню нирок. Звичайна профілактика антибіотиками не рекомендується, вона може застосовуватися у пацієнтів з рефлюксом вищого ступеня, обструктивною уропатією або повторною ІМП, які мають більший ризик подальших інфекцій та ускладнень.