Невідомо, що одна третина вагітностей спонтанно переривається в перші шість тижнів після запліднення. Додаткові десять відсотків з них закінчуються викиднем до 12-го тижня вагітності. Це також недостатньо відомо, оскільки втрата плода все ще пов’язана з відносно невеликою кількістю симптомів, щонайбільше сильними “менструальними” судомами та більшою кількістю кровотеч.

викидня

Цікаво, що при дослідженні спонтанних абортів досі відторгнення робило більший акцент на проблемах з плодом, тож що не так із самим вбудованим ембріоном, чому він виводиться з організму. Однак вони менше спілкувались з матір’ю, що приймає матку. Звичайно, анатомічні та структурні причини викидня добре відомі, але процеси, що відбуваються на тканинному, клітинному та генетичному рівнях, лише недавно почали досліджувати більш детально.

Важливим кроком у цьому може стати робота Яна Брозенса, дослідника Імперського коледжу Лондона. Британський вчений зауважив суперечність n whok, що жінки, які відвідують своїх лікарів через багаторазові аборти - як це не парадоксально - запліднюють швидше, ніж в середньому, через місяць-два спроб. Правда, вони часто знову швидко втрачають плід.

Доктор Брозенс та його колеги взяли зразки зі слизової оболонки матки від спонтанних абортів та порівняли їх із матеріалами біопсії здорових жінок, у яких був нормальний перебіг вагітності. У зразках тканин досліджували два важливі фактори, що визначають результат вагітності.

Одним із них є біоактивний білок, що називається прокінетин-1 (PROK1), який, простіше кажучи, є фактором здатності тканин матки поглинати ембріони.

Іншою досліджуваною речовиною є гормон, що називається пролактин, який, серед інших жіночих гормонів, є важливим показником нормального перебігу вагітності. Його концентрація пов’язана з ростом і потовщенням стінки матки та розвитком нової судинної мережі, необхідної для постачання цього більшого об’єму крові.

Було встановлено, що у тих, хто схильний до викидня, концентрація цих двох факторів рухається в протилежних напрямках. Концентрація PROK1 була вищою за середню, а тому період запліднення (в іншому випадку короткий, ледве 24–48 годин) був набагато довшим за середній. Тобто, шанси завагітніти покращилися.

Однак рівень пролактину був нижчим, тому збільшення і кровопостачання матки стали відносно слабшими. Тому шанси пережити вагітність були зменшені та перервані. Чому виробляється менше пролактину, поки невідомо, але попередні дослідження показують, що запліднена яйцеклітина не надсилала “сильний” сигнал до маточної тканини матері протягом періоду імплантації, а тому не вироблялося достатньо гормону.

Підводячи підсумок, з одного боку, викидні легше завагітніти - з іншого боку, у них частіше трапляється викидень. Наскільки інші дослідження підтверджують результати лондонських експериментів, це має (принаймні) два важливі наслідки. Ретельний моніторинг цих двох факторів дозволить своєчасно виявити вагітність, що входить до групи ризику. З іншого боку, можна буде виробляти ліки, що усувають ці патофізіологічні процеси і замінюють речовини, важливі для збереження вагітності.