контроль

Метаболічний синдром - термін, що використовується для визначення набору метаболічних змін, що складаються з центрального ожиріння, зниження концентрації холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ЛПВЩ), підвищених концентрацій тригліцеридів, підвищення артеріального тиску (АТ) та гіперглікемії.

Фактично це стає однією з основних проблем охорони здоров’я, оскільки пов’язане з 5-кратним збільшенням поширеності діабету 2 типу та у 2-3 рази збільшенням серцево-судинних захворювань (ССЗ). Метаболічний синдром вважається важливим елементом поточної епідемії діабету та ССЗ. Таким чином, метаболічний синдром, або синдром X, характеризується співіснуванням ожиріння, цукрового діабету II типу, дисліпідемії та артеріальної гіпертензії, не забуваючи, що він часто асоціюється з неалкогольною жировою печінкою.

Відповідно до нового визначення Міжнародної федерації діабету, для досягнення діагнозу метаболічного синдрому пацієнт повинен відповідати наступним критеріям. Центральне ожиріння, яке визначається як окружність талії>/= 94 см для кавказьких чоловіків та>/= 80 см для кавказьких жінок, з певними етнічними цінностями для інших груп, плюс два з наступних факторів; підвищений рівень тригліцеридів (TG):>/= 150 мг/дл (1,7 ммоль/л) або специфічне лікування цієї ліпідної аномалії; зниження рівня холестерину ЛПВЩ,/= 130 або діастолічний АТ>/= 85 мм рт. ст., або лікування раніше діагностованої гіпертонії та підвищеного рівня глюкози в плазмі натще>/= 100 мг/дл (5,6 ммоль/л) або діагностованого раніше діабету 2 типу. Якщо глюкоза натще> 5,6 ммоль/л або 100 мг/дл, рекомендується пероральний тест на толерантність до глюкози (PTOG), але не обов'язковий для визначення наявності синдрому.

Слід також взяти до уваги, що цей стан спричиняє зміни у використанні клітинної глюкози, а також порушення регуляції її печінкової продукції. Обмін ліпідів також є наслідком резистентності до інсуліну, що спричиняє характерні зміни метаболічного синдрому; гіпертригліцеридемія та гіпохолестеринемія ЛПВЩ.

Небезпечна асоціація

Що стосується асоціації з неалкогольною жировою печінкою, слід зазначити, що печінка є органом-мішенню для інсуліну, саме тому на неї впливає резистентність до інсуліну. Причина стеатозу печінки може бути пов'язана зі збільшенням абдомінального та вісцерального жиру, оскільки адипоцити мають високу активність як при ліполізі, так і при ліпогенезі. У цих пацієнтів збільшується вироблення та вивільнення жирних кислот адипоцитами, що сприяє великій кількості жирних кислот у печінці, що передбачає конкурентний механізм та погане використання глюкози. Безалкогольна жирова печінка зумовлена ​​збільшенням концентрації циркулюючого в плазмі інсуліну та вільних жирних кислот, що призведе до збільшення синтезу тригліцеридів печінки. Якщо печінка не зможе включити нові тригліцериди в ЛПНЩ і виділити їх, відбудеться збільшення вмісту жиру в печінці. Високий рівень інсуліну може збільшити розпад аполіпопротеїнів В 100, що перешкоджатиме транспортуванню та вивільненню тригліцеридів, накопичуючись, таким чином, у печінці.

Підхід

Лікування метаболічного синдрому є складним, оскільки всі фактори, пов’язані з патологією, що змінюється, повинні лікуватися. Отже, не існує єдиної обробки, але кожен із змінених компонентів повинен оброблятися глобально або індивідуально. Важливо підходити до захворювання, беручи до уваги загальні аспекти, що обслуговують кожен із компонентів, що входять до його складу (зміна способу життя, дієта, фізична активність), та окремі аспекти кожного з них, такі як ожиріння, дисліпідемія, артеріальний тиск та діабет 2. Для цього втручання на всіх рівнях медичної допомоги є надзвичайно важливим, але особливо в первинній медичній допомозі, яка становить першу ланку для діагностики та лікування цих пацієнтів, а також за участю лікарів та медсестер.

Таким чином, дієтичні звички відіграють дуже важливу роль у лікуванні та профілактиці метаболічного синдрому. Класичні загальні рекомендації включають контроль ожиріння, збільшення фізичної активності, зменшення споживання насичених жирів, зменшення простого споживання цукру, обмеження споживання натрію та збільшення споживання фруктів та овочів.

У цьому контексті втрата ваги повинна бути повільною та стійкою. Хорошою метою є втрата 7-10 відсотків маси тіла за 6-12 місяців за допомогою дієти зі скромним зниженням калорій. Підвищена фізична активність сприяє зниженню ваги та АТ, покращує чутливість до інсуліну та контроль рівня глікемії та збільшує рівень ЛПВЩ. Помірне обмеження натрію може спричинити зниження систолічного та діастолічного АТ на 5 та 2 мм рт. Ст. Відповідно, і слід рекомендувати не палити та не помірковано приймати алкоголь.

Фармакотерапія

Що стосується медикаментозного лікування, то ожиріння, як правило, показано, коли пацієнт перевищує індекс маси тіла (ІМТ) 30 і є пов'язані з цим ускладнення. Серед препаратів для лікування ожиріння слід назвати два класи засобів: пригнічувачі апетиту та інгібітори всмоктування поживних речовин.

Що стосується артеріальної гіпертензії, то у пацієнтів з гіпертонічною хворобою з метаболічним синдромом немає чітко вказаної гіпотензії, оскільки зниження ризику в основному пов'язане зі зниженням артеріального тиску. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (ACEI) та антагоністи рецепторів ангіотензину II (ARA-II) показали сприятливу відповідь у контролі резистентності до інсуліну, тому ці фармакологічні групи стануть першим показником у пацієнтів з гіпертонічною хворобою та діабетом із РС.

Основною метою у пацієнтів з РС та атеросклеротичною дисліпідемією є контроль рівня ХС ЛПНЩ до досягнення 10% значень відповідно до SCORE для розрахунку ризику ССЗ, а також у пацієнтів з РС та діабетом.

Зміни візерунка

При лікуванні метаболічного синдрому аспекти, які пацієнт повинен змінити, полягають у прийнятті середземноморської дієти з великим споживанням фруктів та овочів, круп, бобових, горіхів та оливкової олії. Слід обмежити споживання червоного та переробленого м’яса, трансжирів та промислової випічки. Також важливі регулярні аеробні вправи з помірною інтенсивністю до 70 відсотків максимальної частоти серцевих скорочень при мінімумі 150 хвилин на тиждень.

Фундаментальним контролем, якого слід дотримуватися, є контроль надмірної ваги та ожиріння, при цьому пріоритетом є втрата ваги, що призводить до зниження рівня холестерину ЛПНЩ, покращення всіх факторів ризику та зменшення загального судинного ризику пацієнта. Також слід регулярно проводити моніторинг глікемії з урахуванням цілей базального, постпрандіального та глікозильованого гемоглобіну. Загальною метою контролю артеріального тиску є підтримка показника нижче 140/90 мм рт. що пропонує особливу перевагу в профілактиці серцево-судинних ускладнень на додаток до цього контролю артеріального тиску.

При такому лікуванні фармацевт може сприяти моніторингу артеріального тиску, глюкози, холестерину та тригліцеридів, періодичному контролю ваги.

Таким чином, підтримка фармацевта є основною, оскільки вона мотивує, стимулює та шукає відповіді та альтернативи для пацієнтів вести здоровий спосіб життя.

Для опрацювання цієї статті ми співпрацювали з лікарями, що спеціалізуються на загальній медицині Альфредо Марко Кано, Кармен Наранджо Сіраукі, Хуаном Карлосом Гарсією Міку та Марією Отеро Гарсія; Гема Фернандес Табернеро, Мерседес Ернандес Гарсія та Естер Лумбрерас Монтеро з оздоровчого центру V Centenario в Сан-Себастьяні-де-лос-Рейєс, Мадрид, та лікарі первинної ланки Mª Ángeles Adán Valero, Clara María Ochoa Ruiz, Ángel Alonso Calia і José Manuel Calos Alía Берзоза, з оздоровчого центру Оканья, Толедо.