tbl flm 60x160 mg/12,5 mg (блікс. PVC/PE/PVDC/Al)

Зміст короткого опису характеристик (SPC)

Додаток No 2 до рішення про дозвіл на продаж лікарського засобу, реєстраційний номер: 2107/11181-R, 2107/11182-R, 2107/11183-R

ко-вальсакор

КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ

1. НАЗВА ЛІКУВАННЯ

Ко-Вальсакор 80 мг/12,5 мг таблетки, вкриті плівковою оболонкою

Ко-Вальсакор 160 мг/12,5 мг, вкритий плівковою оболонкою, років

Ко-Вальсакор 160 мг/25 мг таблетки, вкриті плівковою оболонкою

2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД

Ко-Вальсакор 80 мг/12,5 мг таблетки, вкриті плівковою оболонкою

Кожна таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 80 мг валсартану та 12,5 мг гідрохлоротіазиду.

Ко-Вальсакор 160 мг/12,5 мг таблетки, вкриті плівковою оболонкою

Кожна таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 160 мг валсартану та 12,5 мг гідрохлоротіазиду.

Ко-Вальсакор 160 мг/25 мг таблетки, вкриті плівковою оболонкою

Кожна таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 160 мг валсартану та 25 мг гідрохлоротіазиду

Ко-Вальсакор 80 мг/12,5 мг

Кожна таблетка містить 16,27 мг лактози.

Ко-Вальсакор 160 мг/12,5 мг

Кожна таблетка містить 44,41 мг лактози.

Ко-Вальсакор 160 мг/25 мг

Кожна таблетка містить 32,54 мг лактози.

Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.

3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА

Таблетка, вкрита плівковою оболонкою.

Ко-Вальсакор 80 мг/12,5 мг - це рожеві овальні двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою.

Ко-Вальсакор 160 мг/12,5 мг - це червонувато-коричневі овальні двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою.

Ко-Вальсакор 160 мг/25 мг - це світло-коричневі овальні двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою.

4. КЛІНІЧНІ ДАНІ

4.1 Терапевтичні показання

Лікування есенціальної гіпертензії у дорослих.

Ко-Вальсакор, комбінована фіксована доза, показаний пацієнтам, у яких артеріальний тиск не контролюється належним чином при монотерапії валсартаном або гідрохлоротіазидом.

4.2 Дозування та спосіб введення

Рекомендована доза - одна таблетка Ко-Вальсакору X мг/Y мг, вкрита плівковою оболонкою на день. Рекомендується титрування окремих компонентів. У будь-якому випадку слід контролювати збільшення дози окремих компонентів, щоб зменшити ризик гіпотонії та інших побічних реакцій.

Якщо є клінічно доцільним, прямий перехід від монотерапії до комбінованої фіксованої дози шляхом титрування окремих компонентів до бажаної дози може бути розглянутий у пацієнтів, у яких артеріальний тиск не контролюється належним чином при монотерапії валсартаном або гідрохлоротіазидом.

Клінічну відповідь на Ко-Вальсакор необхідно оцінити після початкової терапії, і якщо артеріальний тиск залишається неконтрольованим, дозу можна збільшити, збільшивши максимальну дозу будь-якого із валсартану/гідрохлоротіазиду 320 мг/25 мг.

Антигіпертензивний ефект настає протягом 2 тижнів.

У більшості пацієнтів максимальний ефект спостерігається протягом 4 тижнів. Проте деякі пацієнти не реагують на лікування протягом 4-8 тижнів. Це необхідно враховувати при титруванні дози.

Ко-Вальсакор можна приймати з їжею або без їжі, і слід приймати з водою.

Порушення функції нирок

Не потрібно коригування дози у пацієнтів з нирковою та легкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну ≥ 30 мл/хв). Через гідрохлоротіазид Ко-Вальсакор протипоказаний пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю (див. Розділи 4.3, 4.4 та 5.2).

Порушення функції печінки

У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня без холестазу доза валсартану не повинна перевищувати 80 мг (див. Розділ 4.4). Ко-Вальсакор протипоказаний пацієнтам із важкими порушеннями функції печінки (див. Розділи 4.3, 4.4 та 5.2).

У пацієнтів літнього віку корекція дози не потрібна.

Ко-Вальсакор не рекомендується застосовувати дітям та підліткам до 18 років через відсутність даних про безпеку та ефективність.

4.3 Протипоказання

- Підвищена чутливість до валсартану, гідрохлоротіазиду, інших лікарських засобів, що містять похідні сульфонаміду, або до будь-якої допоміжної речовини.

- Другий та третій триместри вагітності (див. Розділи 4.4 та 4.6).

- Важкі порушення функції печінки, жовчний цироз та холестаз.

- Важка ниркова недостатність (кліренс креатиніну 3 г/добу) та неселективні НПЗЗ

Одночасний прийом антагоністів ангіотензину II та гідрохлоротіазиду може зменшити антигіпертензивний ефект. Крім того, одночасне застосування Ко-Вальсакору та НПЗЗ може призвести до підвищеного ризику порушення функції нирок та збільшення рівня калію в сироватці крові. Тому на початку лікування рекомендується моніторинг функції нирок, а також адекватне зволоження пацієнта.

Взаємодії, пов’язані з валсартаном

Поточне використання не рекомендується

Калійзберігаючі діуретики, добавки калію, замінники солі, що містять калій, та інші речовини, які можуть підвищувати рівень калію

Якщо лікарський засіб, що впливає на рівень калію, вважається необхідним у поєднанні з валсартаном, рекомендується контролювати рівень калію в плазмі крові.

У дослідженнях взаємодії з валсартаном не було виявлено клінічно значущих лікарських взаємодій із наступними препаратами: циметидином, варфарином, фуросемідом, дигоксином, атенололом, індометацином, гідрохлоротіазидом, амлодипіном, глібенкламідом. Дигоксин та індометацин можуть взаємодіяти з гідрохлоротіазидом у препараті Ко-Вальсакор (див. Розділ «Взаємодії гідрохлоротіазиду»).

Взаємодії, пов’язані з гідрохлоротіазидом

Одночасне застосування вимагає обережності

Лікарські засоби, пов’язані з виснаженням калію та гіпокаліємією (наприклад, інші каліуретичні діуретики, кортикостероїди, проносні засоби, АКТГ, амфотерицин, карбеноксолон, пеніцилін G, саліцилова кислота та похідні).

Якщо ці препарати планується призначати у комбінації з комбінацією гідрохлоротіазид-валсартан, рекомендується контролювати рівень калію в плазмі крові. Ці лікарські засоби можуть посилити дію гідрохлоротіазиду на калій у сироватці крові (див. Розділ 4.4).

Ліки, які можуть спричинити torsades de pointes

Антиаритмічні засоби класу Ia (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід)

Антиаритмічні засоби класу III (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід)

певні антипсихотичні засоби (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол)

інші (наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, внутрішньовенно еритроміцин, галофантрин, кетансерин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, внутрішньовенно вінкамін).

Через ризик гіпокаліємії гідрохлоротіазид слід застосовувати з обережністю у поєднанні з лікарськими засобами, які можуть спричинити torsades de pointes.

Індукована тіазидами гіпокаліємія або гіпомагнезіємія може виникати як побічна реакція і може збільшити ризик серцевих аритмій, спричинених серцевими глікозидами.

Солі кальцію та вітамін D

Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, з вітаміном D або солями кальцію може посилити збільшення рівня кальцію в сироватці крові.

Антидіабетики (оральні антидіабетики та інсулін)

Лікування тіазидами може впливати на толерантність до глюкози. Може знадобитися коригування дози протидіабетичних засобів (див. Розділ 4.4).

Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик розвитку молочнокислого ацидозу через можливу ниркову недостатність, пов’язану з гідрохлоротіазидом.

Бета-адреноблокатори та діазоксид

Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, з бета-адреноблокаторами може збільшити ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект діазоксиду.

Препарати, що застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол)

Може знадобитися коригування дози урикозуричних лікарських засобів, оскільки гідрохлоротіазид може підвищувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Можливо, доведеться збільшити дозу пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, може збільшити частоту реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Антихолінергічні засоби (наприклад, атропін, біперидин)

Антихолінергічні засоби можуть збільшити біодоступність діуретиків тіазидного типу, можливо, через зниження моторики шлунково-кишкового тракту та швидкість спорожнення шлунка.

Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, можуть збільшити ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.

Смоли холестираміну та колестиполу

Поглинання тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, зменшується у присутності аніонних іонообмінних смол.

Цитотоксичні речовини (наприклад, циклофосфамід, метотрексат)

Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть зменшити ниркову екскрецію цитотоксичних препаратів та посилити їх мієлосупресивний ефект.

Недеполяризуючі релаксанти скелетних м’язів (наприклад, тубокурарин)

Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, підвищують ефективність похідних курарину.

Одночасне лікування циклоспорином може збільшити ризик гіперурикемії та ускладнень, пов’язаних з подагрою.

Алкоголь, анестетики та заспокійливі засоби

Вони можуть збільшити ризик ортостатичної гіпотензії.

Повідомлялося про поодинокі випадки гемолітичної анемії під час одночасного прийому гідрохлоротіазиду та метилдопи.

У пацієнтів, які приймають гідрохлоротіазид одночасно з карбамазепіном, може розвинутися гіпонатріємія. Цих пацієнтів слід попередити про можливість гіпонатріємічних реакцій і відповідно контролювати їх.

Йодні контрастні речовини

Існує ризик гострої ниркової недостатності при дегідратації, спричиненій діуретиками, особливо при застосуванні високих доз йоду. Перед початком лікування пацієнтам слід провести регідратацію.

4.6 Вагітність та лактація

Через вплив окремих компонентів цієї комбінації на вагітність, застосування Ко-Вальсакору не рекомендується протягом першого триместру вагітності (див. Розділ 4.4). Застосування Ко-Вальсакору під час 2 та 3 триместру вагітності протипоказане (див. Розділи 4.3 та 4.4).

Застосування АІІРА протягом першого триместру вагітності не рекомендується (див. Розділ 4.4). Застосування АІІРА протипоказано протягом 2 та 3 триместру вагітності (див. Розділи 4.3 та 4.4).

Епідеміологічні дані щодо ризику тератогенності після впливу інгібіторів АПФ протягом першого триместру вагітності не мають остаточних результатів; однак не можна виключати незначне збільшення ризику. За відсутності контрольованих епідеміологічних даних щодо ризику, пов’язаного з інгібіторами рецепторів ангіотензину II (AIIRA), може існувати такий самий ризик для цього класу препаратів. Якщо продовження лікування АРБ не вважається необхідним, пацієнткам, які планують вагітність, слід замінити на альтернативні антигіпертензивні методи лікування, які мають встановлений профіль безпеки для застосування під час вагітності. Якщо діагностовано вагітність, лікування АІІРА слід негайно припинити та, за необхідності, розпочати альтернативну терапію.

Вплив AIIRA протягом другого та третього триместру вагітності, як відомо, спричиняє фетотоксичність у людей (порушення функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення окостеніння черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотонія, гіперкаліємія) (див. Також 5.3 «Доклінічні дані безпеки») .

Якщо вплив АІІРА відбувся з другого триместру вагітності, рекомендується перевірка УЗД функції нирок та черепа.

Немовлят, матері яких приймали АІІРА, слід ретельно спостерігати на предмет гіпотонії (див. Також розділи 4.3 та 4.4).

Існує обмежений досвід використання гідрохлоротіазиду під час вагітності, особливо протягом першого триместру. Дослідження на тваринах недостатні.

Гідрохлоротіазид проникає через плаценту. Через фармакологічний механізм дії гідрохлоротіазиду, його застосування протягом другого та третього триместру може погіршити фетоплацентарну перфузію та може спричинити такі наслідки, як жовтяниця, порушення електролітного балансу та тромбоцитопенія у плода та новонароджених.

Гідрохлоротіазид не слід застосовувати при гестаційних набряках, гестаційній гіпертензії або прееклампсії через ризик зменшення об’єму плазми та гіпоперфузії плаценти без сприятливого впливу на перебіг захворювання.

Гідрохлоротіазид не слід застосовувати при есенціальній гіпертензії у вагітних, за винятком рідкісних випадків, коли ніяке інше лікування застосовувати не можна.

Оскільки інформація щодо використання Ко-Вальсакору під час грудного вигодовування недоступна, Ко-Вальсакор не рекомендується застосовувати, тому слід віддавати перевагу альтернативним методам лікування з більш встановленим профілем безпеки під час годування груддю, особливо під час годування новонародженого або недоношеного немовляти.

4.7 Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами

Жодних досліджень щодо впливу валсарти-гідрохлоротіазиду на здатність керувати автотранспортом та не працювати. Під час керування транспортними засобами або роботи з машинами пам’ятайте, що іноді можуть виникати запаморочення або нездужання.

4.8 Небажані ефекти

Поєднання фіксованих доз

Побічні реакції, про які повідомлялося в клінічних випробуваннях і виникали частіше при поєднанні валсартану та гідрохлоротіазиду, ніж при плацебо та побічні реакції, про які повідомлялося в окремих звітах після маркетингу, перераховані нижче за класифікацією систем органів. Під час лікування валсартаном/гідрохлоротіазидом можуть виникати побічні реакції, які, як відомо, виникають окремо з окремими компонентами, але не спостерігались у клінічних випробуваннях.

Побічні реакції класифікувались за частотними рубриками, використовуючи наступні умови:

Дуже часто (≥ 1/10); загальні (≥ 1/100 до + Cl -, ймовірно, за рахунок конкуренції за сайт зв'язування Cl, що призводить до впливу на механізми реабсорбції електролітів: безпосередньо шляхом збільшення екскреції натрію та хлориду приблизно у рівних кількостях та побічно шляхом зменшення об'єму плазми діуретичним ефектом, що призводить до збільшення активності реніну в плазмі, збільшення секреції альдостерону, збільшення ниркової екскреції калію та зменшення калію в сироватці крові Функціональний зв’язок між реніном та альдостероном опосередкований ангіотензином II, і тому зменшення вмісту калію в сироватці крові менш виражене валсартан при одночасному застосуванні з валсартаном в монотерапії.

5.2 Фармакокінетичні властивості

Системна доступність гідрохлортіазиду знижується приблизно на 30% при одночасному застосуванні з валсартаном. Кінетика валсартану суттєво не впливає на одночасне введення гідрохлоротіазиду. Ця спостережувана взаємодія не впливає на спільне застосування валсартану та гідрохлоротіазиду, оскільки контрольовані клінічні випробування показали чіткий антигіпертензивний ефект, більший, ніж монотерапія або плацебо..

Після перорального прийому лише валсартану пікові концентрації валсартану в плазмі досягаються через 2-4 години. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. Харчування зменшує експозицію валсартану (вимірювану як AUC) приблизно на 40%, а максимальну концентрацію в плазмі (Cmax) приблизно на 50%, хоча приблизно через 8 годин після прийому концентрація валсартану в плазмі крові однакова в групах їжі та натще. Однак це зниження AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан може вводитися з їжею або без їжі.

Рівноважний об'єм розподілу валсартану після внутрішньовенного введення становить близько 17 літрів, що вказує на те, що валсартан не розподіляється суттєво в тканинах. Висока частка валсартану зв’язана з білками сироватки (94-97%), головним чином сироватковим альбуміном.

Валсартан в основному не є біотрансформованим, оскільки лише близько 20% дози виявляється у вигляді метаболітів. Метаболіт гідрокси був виявлений у плазмі при низьких концентраціях (менше 10% AUC валсартану). Цей метаболіт не є фармакологічно активним.

Валсартан демонструє мультиекспоненціальну кінетику деградації (t½α 2). Ці дози представляють 0,3 рази максимальної рекомендованої дози валсартану для людей у ​​мармозет і 1,2 рази максимальної рекомендованої дози гідрохлортіазиду на мг/м 2 (розрахунок передбачає дозу валсартану 320 мг/добу у комбінації з дозою гідрохлоротіазиду 25 мг/добу для пацієнтів із вагою 60 кг).

Високі дози комбінації валсартану та гідрохлоротіазиду спричиняли зменшення кількості еритроцитів (кількість еритроцитів, гемоглобін, гематокрит - від 100 + 31 мг/кг/день у щурів та 30 + 9 мг/кг/день у мармозет). Ці дози у щурів представляють в 3 рази максимальну рекомендовану дозу валсартану для людини та 12 разів більше рекомендованої дози гідрохлоротіазиду для людини на мг/м 2. Ці дози являють собою 0,9-кратну максимальну рекомендовану дозу валсартану для людей у ​​мармозет і 3,5-кратну максимальну рекомендовану дозу гідрохлоротіазиду на мг/м 2. (Розрахунок передбачає дозу валсартану 320 мг/добу у поєднанні з дозою гідрохлоротіазиду 25 мг/добу для пацієнтів із вагою 60 кг).

Пошкодження слизової оболонки шлунка спостерігали у бабаків (від дози 30 + 9 мг/кг/добу). Введення комбінації також спричинило гіперплазію аферентних артеріол у нирках (у щурів у дозі 600 + 188 мг/кг/добу та у мармозет у дозі 30 + 9 мг/кг/добу). Ці дози являють собою 0,9-кратну максимальну рекомендовану дозу валсартану для людей у ​​мармозет і 3,5-кратну максимальну рекомендовану дозу гідрохлоротіазиду на мг/м 2. Ці дози у щурів представляють 18 разів максимальну рекомендовану дозу валсартану для людини та 73 рази рекомендованої дози гідрохлоротіазиду для людини на мг/м 2 .

Вищезазначені ефекти, як видається, зумовлені фармакологічними ефектами високих доз валсартану (блокада інгібуючого впливу ангіотензину II на вивільнення реніну та стимуляція клітин, що продукують ренін), а також виникають при застосуванні інгібіторів АПФ. Ці дані, як видається, не мають значення для використання терапевтичних доз валсартану у людей.

Жодних досліджень комбінації валсартану та гідрохлоротіазиду щодо мутагенності, кластогенності або канцерогенності не проводилось, оскільки між цими агентами не було взаємодії. Однак ці дослідження проводились із валсартаном та гідрохлоротіазидом відповідно і не показали мутагенних, кластогенних чи канцерогенних ефектів.

Токсичні для матері дози у щурів (600 мг/кг/добу) протягом останніх днів гестації та лактації призвели до зниження виживання, зниження маси тіла та затримки розвитку (відділення зовнішнього хряща вуха та відкриття слухової труби) у потомство (див. розділ 4.6). Ці дози у щурів (600 мг/кг/добу) приблизно у 18 разів перевищують максимальну рекомендовану дозу для людини на мг/м 2 (розрахунки передбачають пероральну дозу 320 мг/добу та пацієнта з вагою 60 кг). Подібні результати спостерігалися при застосуванні валсартану/гідрохлоротіазиду у щурів та кроликів. У щурів та кроликів у ембріо-фетальному дослідженні з використанням комбінації валсартан/гідрохлоротіазид тератогенності не спостерігалось, проте фетотоксичність, пов’язана з токсичністю для матері, не спостерігалась.

6. ФАРМАЦЕВТИЧНІ ДАНІ

6.1 Перелік допоміжних речовин