Мілан Варош - один із важливих словацьких журналістів та авторів нехудожньої літератури. У четвер, 30 березня, він доживе до 80 років.

роботи
ФОТО: Словацький журналіст та автор нехудожньої літератури Мілан Варош. Фото: TASR, автор П. Нойбауер, 28 лютого 2008 р

Лауреат багатьох літературних премій - автор розповідних книг, що розкривають складні долі творів мистецтва та пам'ятників, що колись прикрашали церкви, особняки та інші аристократичні резиденції Словаччини, але згодом були вивезені з нашої території або загублені.

Мілан Варош народився 30 березня 1937 року в Битчі. Закінчивши одинадцятирічну середню школу, він рік працював у рідному місті редактором районної газети. Потім вивчав журналістику на факультеті мистецтв Університету Коменського в Братиславі (1956–1962). У 1960–1969 рр. - редактор щоденника «Смена». Через своє ставлення до політичних подій 1968 та 1969 років він зазнав політичної дискримінації та не міг публікувати публікації. З 1969 року працював редактором у видавництві «Смена», де редагував видання «Adventure Novels». З 1990 року він був головним редактором щотижневика «Живот», а з 1995 року - також головним редактором щомісячника «Родина». На даний момент він живе і працює у Братиславі.

У книзі він дебютував у доповіді «Гітлер живе, злови його» (1964), в якій йому вдалося створити пам’ятку до повторення фашистських виступів. В іншій великій книзі наукової літератури «Історія золотих скарбів» (1970) він висвітлив історію державних скарбів. Він зачарував драматичними історіями рідкісних творів мистецтва, їх крадіжками та часто дуже загадковими зникненнями. На відміну від багатьох дослідників, істориків та письменників того часу, він не лише шукав документи в архівах, але й відвідував свідків подій, особливо у зв’язку з долею цінностей під час Словацького національного повстання та Другої світової війни.

Після падіння комуністичного режиму Мілан Варош був одним із найпродуктивніших письменників нехудожньої літератури в Словаччині. Він описав трагічну смерть Мілана Растислава Штефаніка в книзі "Останній політ генерала Штефаніка" (1991). Він підсумував долі дипломатів, генералів та важливих словаків у публікації "Блукання для співвітчизників" (1995). Реалії для книги «Затонуті скарби» (2002) автор придбав в архівах, музеях та галереях світу.

У 2006 р. Словацькі книжкові прилавки збагатились новою публікацією Мілана Вароша «Загублені словацькі скарби 1 - Долі мистецьких пам’яток знаті та государів». Темою безкоштовного продовження «Загублені словацькі скарби 2» (2007) є доля словацьких творів мистецтва в угорських музеях та галереях. У 2015 році вийшло друком Вароша «Гіганти образотворчого мистецтва», в якому автор представив долі відомих живописців та їх картини.

ФОТО: Мілан Варош переймає Раду Людовита Штура II від президента Словацької Республіки Івана Гашпаровича. класи для надзвичайного внеску у розвиток науки у галузі культури. Фото: TASR, автор М. Бауманн, 7 січня 2010 р

Письменник і публіцист Мілан Варош є володарем кількох престижних нагород. Крім усього іншого, він отримав Медаль ООН за роботу над JUDr. Володимир Фабрі (1993), чотири рази премію Егона Ервіна Кіша (1997, 2007, 2008, 2012), премію Войтеха Замаровського за життєвий внесок у галузі нехудожньої літератури (2005) або нагороду Клубу нехудожньої літератури Письменники в 2006 році за твір «Втрачені словацькі скарби». У 2008 році за цю ж роботу він отримав нагороду Міністра культури Словацької Республіки.

У 2010 році Президент Словацької Республіки нагородив кандидата наук. Мілан Варош державна відзнака Ради Людовита Штура II. класи за видатний внесок у розвиток культури. У 2013 році він отримав Пам’ятний медаль до 1150-ї річниці прибуття св. Кирила та Мефодія (2013).