можливості

Профілактика в діабетології на всіх рівнях є єдиною перспективною перспективою на майбутнє, яка ще не повністю використана. Активні заходи можуть суттєво вплинути на «діабетичний континуум». Виходячи з сучасного рівня знань, можна визначити очікування, що виникають внаслідок індивідуальних варіантів втручань для запобігання переходу від переддіабету до розвитку цукрового діабету 2 типу. Виклик часу для підходу, який є профілактичною діабетологією, застосовуватиметься протягом наступного періоду.

Розвиток цукрового діабету характеризується «діабетичним континуумом». Це поступово зростаючий рівень глюкози в крові, який досягає значень, які визначаються як межа для цукрового діабету 2 типу (ЦД 2 типу). Під час діабетичного континууму розвиваються як макросудинні, так і мікросудинні ускладнення, що завершується пошкодженням або відмовою життєво важливого органу (серця, мозку, нирок, очей, нервової тканини). Поступове погіршення функції суттєво впливає на якість життя пацієнта. Причиною гіперглікемії є невідповідність між секрецією інсуліну та метаболічною реакцією тканин на інсулін. Це обидва розлади, або окремо, або одночасно.

Це багатофакторна етіологія, в якій порушення представлені на різних рівнях:

a. розлади підшлункової залози (порушення секреції інсуліну, недостатнє пригнічення секреції глюкагону),
b. печінка (надмірне вироблення глюкози),
c. скелетні м'язи (зменшення споживання глюкози),
d. вісцеральна жирова тканина (надмірний ліполіз, відсутність медіаторів, що сенсибілізують дію інсуліну),
e. кишечник (низький рівень інкретинів),
f. недостатній кровотік через тканини.

Ожиріння як фактор ризику розвитку цукрового діабету 2 типу

Розвиток СД типу 2 у осіб із надмірною вагою та ожирінням характеризується прогресивним погіршенням толерантності до глюкози з часом (переддіабет). Перспективні дані свідчать про те, що збільшення ваги та ненормальна або знижена секреція інсуліну та чутливість до інсуліну, разом із підвищеним виробленням ендогенної печінкової глюкози, призводять до подальшого погіршення толерантності до глюкози. Ці відхилення виникають поступово. Патофізіологія розвитку цукрового діабету 2 типу підтримує ідею про те, що профілактика розвитку СД 2 типу у осіб із високим ризиком із надмірною вагою, ожирінням та метаболічним синдромом повинна розпочатися дуже рано, особливо у людей з позитивною сімейною історією типу 2 СД серед пацієнтів першого ступеня. З цієї точки зору, термін первинна профілактика означає профілактику надмірної ваги, ожиріння та метаболічного синдрому - переддіабетичного стану як носія численних кардіометаболічних факторів ризику. Ризик розвитку СД 2 типу щодо ожиріння наведено в таблиці No. 1.

Варіанти профілактики цукрового діабету 2 типу

Втручання, спрямовані на зворотний розвиток цукрового діабету, є багатофакторними. Суть полягає у впливі окремих патофізіологічних процесів, що призводять до розвитку цукрового діабету. Можливості профілактики цукрового діабету 2 типу полягають у впливі на фізичну активність, зміну дієти, також проводились клінічні дослідження, що вивчають ефект від втручання в організм.

Рух та ризик проявів діабету 2 типу

При моніторингу взаємозв'язку між фізичними вправами, вираженими як еквівалент енергоємності фізичної активності в кілокалоріях (ккал) на тиждень, та ризиком розвитку СД 2 типу, спостерігали 5990 осіб, з яких 220 діагностували СД 2 типу. На кожні 500 ккал витрат енергії на тиждень ризик розвитку СД 2 типу зменшувався на 6%. Позитивний ефект від фізичних вправ виявився після врахування навантажень у сім'ї, ожиріння та гіпертонії. Цьому ефекту протиділо збільшення маси тіла протягом досліджуваного періоду. Захисний ефект був більш вираженим у людей з вищим ризиком розвитку СД 2 типу. Пояснення ефекту режиму активних фізичних вправ, ймовірно, полягає в стиранні інсулінорезистентності.

Дієта та фізичні вправи щодо розвитку цукрового діабету 2 типу

Найважливішою та найважливішою роботою є фінське дослідження з профілактики діабету (DPS). Це було перспективне, багатоцентрове та рандомізоване клінічне випробування, в якому взяли участь 523 людини з порушеннями толерантності до глюкози. Одна група, як правило, отримувала вказівки щодо коригування дієти та способу життя, інша група проводила постійні консультації з дієтологом з інтенсивними рекомендаціями щодо програми фізичної активності. Активний вплив на спосіб життя призвів до зменшення розвитку СД 2 типу на 58% (діаграма No2).

З результатів дослідження ми можемо зробити висновок, що лікування 22 осіб із порушеннями толерантності до глюкози шляхом нефармакологічного втручання протягом одного року запобіжить розвитку СД 2 типу у одного пацієнта. Втручання у зміну способу життя - це перевірена стратегія зменшення захворюваності на СД 2 типу. Проблема полягає у довготривалій стійкості, яка зумовлена ​​мотивацією пацієнта, що обмежує їх ефективність.

Фармакологічне втручання

Бігуаніди (метформін)

У дослідженні DPP метформін знизив рівень захворюваності на 31% через десять років після рандомізації до СД типу 2. Метформін мав особливий успіх у людей із ожирінням, де його ефект був повністю порівнянним з інтенсивним зниженням ваги та фізичними вправами. Навпаки, ефект метформіну був незначним у пацієнтів літнього віку. Кілька досліджень, що вивчають вплив метформіну на попередження розвитку СД 2 типу, зареєстровано в реєстрі клінічних випробувань www.clinicaltrials.gov.

Інгібітори Α-глюкозидази (натеглінід)

Ефект ліків полягає в уповільненні всмоктування глюкози - він приглушує пік гіперглікемії після їжі і, як наслідок, знижує рівень інсуліну після їжі. У дослідженні STOP-NIDDM ризик прогресування діабету при лікуванні акарбозою знизився на 25%. Акарбоза затримує діабет лише тоді, коли застосовується препарат, і в той же час не відбувається звороту в патофізіології основного захворювання. STOP-NIDDM також продемонстрував 49-відсоткове зменшення частоти серцево-судинних подій (серцево-судинні захворювання, серцево-судинна смерть, застійна серцева недостатність, цереброваскулярні події та захворювання периферичних судин) та зниження частоти нових гіпертонійних захворювань на 34% у учасників, які приймали машина.

Тіазолідиндіони (розиглітазон, піоглітазон)

Піоглітазон вивчали у дослідженні «Профілактика діабету» (PIPOD). Вплив розиглітазону на зменшення розвитку діабету оцінювали в дослідженні DREAM. Лікування розиглітазоном призвело до 62-процентного зниження розвитку СД типу 2. У дослідженні ACT NOW (піоглітазон 45 мг/добу) перехід до цукрового діабету 2 типу зменшився на 72%