Надання перерв на роботі регулюється Законом № 311/2001 зб. Кодекс законів про працю із змінами (далі - "Трудовий кодекс") у § 91, який передбачає, що роботодавець зобов'язаний надати працівникові, робоча зміна якого перевищує 6 годин, перерву для відпочинку та прийому їжі тривалістю 30 хвилин. У випадку роботи, яку неможливо перервати, працівникові повинен бути забезпечений достатній час для відпочинку та їжі без перерви в роботі чи роботі.
Визначення фіксованого початку та закінчення робочої зміни під час відрядження згідно з § 89 КЗпП передбачає тривалість зміни довше шести годин і, отже, необхідність забезпечити працівника достатнім часом для відпочинку та їжі. Якщо час перерви на роботі встановлений на певні 30 хвилин як частина зміни, існує реалістична припущення, що працівник не завжди зможе його дотримуватися (наприклад, під час подорожі, яка триває до часу перерви). У такому випадку необхідно забезпечити працівника достатнім часом для відпочинку та прийому їжі, не перериваючи виконання роботи, як це передбачено п. 91 п. 1 останнє речення КЗпП.
Договір про більш детальні умови надання перерви для відпочинку та прийому їжі, включаючи її продовження, може укласти роботодавець з представниками працівників, якщо вони працюють у роботодавця.
Відрядження спеціально регулюються Законом № 283/2002 зб. щодо допомоги на проїзд, із змінами та доповненнями (далі - "Закон про компенсацію проїзду"). Це законодавство визначає робочу поїздку з точки зору часу та суті, кожен аспект є суттєвим. З точки зору часу, робоча поїздка обмежена часом від початку поїздки працівника до кінця цієї робочої поїздки, включаючи час виконання роботи між початком та кінцем. З матеріального погляду відрядження означає той факт, що працівник виконує роботу в іншому місці, ніж його звичайне робоче місце.
Щоб оцінити час, який працівник проводить у відрядженні, необхідно розрізняти час:
- витрачені на відрядження в межах запланованого робочого часу працівника (наприклад, встановленого відповідно до § 89 КЗпП) - цей час повинен бути оцінений відповідно до § 37 Закону про компенсацію подорожей, т. j. час, який у відрядженні припадає на робочий час працівника, проведений без його вини, крім виконання робочих завдань, для цілей цього Закону вважається виконанням роботи,
- проводиться у відрядженні поза встановленим робочим часом працівника, з різницею, чи виконував працівник роботу протягом цього часу. Цей час може бути оцінений (наприклад, понаднормовий час, час виклику) або взагалі не врахований (втрата особистого вільного часу).
Працівник, який направляється у відрядження, має право на грошову допомогу. Розмір надбавки за їжу визначається залежно від тривалості відрядження на календарний день, тоді як її тривалість поділяється на часові пояси. Якщо працівникові призначена відрядження тривалістю до 6 годин, роботодавець взагалі не надає йому перерви на роботі. У разі відрядження, яке триває більше 6 годин, працівникові надається перерва в роботі для відпочинку та прийому їжі, яка, якщо він перериває виконання своєї роботи, не перериває тривалості відрядження. Відповідно до Закону про компенсацію проїзду працівник має право на допомогу за харчування на час відрядження.
З вищевикладеного випливає, що надання перерви на роботі не може вплинути на тривалість відрядження, яка заздалегідь визначається роботодавцем, а отже, і право працівника на харчування.