Експертна медична стаття.

Синдром недостатності травлення - це симптомокомплекс, пов’язаний з порушенням перетравлення поживних речовин через дефіцит травних ферментів (ферментопатія).

травлення

Основою виникнення розладів травлення є невідповідне, генетично зумовлене або набуте вироблення травних ферментів у тонкому кишечнику. Крім того, спостерігається відсутність синтезу одного або декількох ферментів, або зниження їх активності, або зміна біохімічних реакцій, що впливають на активність ферменту.

Серед найбільш поширених дисахаридазних вроджених порушень ферментопатії (лактази, сахарази, ізомальтази та ін.), Пептидаз (глютенова ентеропатія), ентерокіназ. Набута ферментопатія, що спостерігається при захворюваннях (хронічний ентерит, хвороба Крона, дивертикульоз з дивертикулітом та ін.) І резекції тонкої кишки, захворюваннях інших органів травлення (панкреатит, гепатит, цироз) та ендокринних органів (діабет, гіпертиреоз), а також прийом певних препаратів (антибіотиків, цитостатиків та ін.) та опромінення. З набутої ферментопатії найпоширеніша аліментарна ферментопатія, при якій порушення розвитку та активності ферментів пов'язані з природою сили.

У клінічній картині диспепсії залежно від поширеності ознак розладів травлення в різних відділах шлунково-кишкового тракту виділяють шлункову, кишкову, а іноді і панкреатогенну форми.

Виникнення шлункової диспепсії пов'язане з атрофічним гастритом, що характеризується, як відомо, секреторною недостатністю та декомпенсованим пілоричним стенозом, раком шлунка. Клінічна картина цієї диспепсії характеризується втратою апетиту, відчуттям тяжкості, відчуттям переповненості та епігастрального тиску після їжі, відрижкою повітрям, їжею з гнилим запахом, неприємним смаком у роті, нудотою, метеоризмом, діареєю. При дослідженні шлункової секреції виявляють ахілла або ахлоргідрію.

При дослідженні калу стеаторея кишечника виявляється частіше, коли переважають жирні кислоти, мило, амілорея, креатори, більший вміст аміаку та зменшення стеркобіліну. Виділення індикатора із сечею збільшується, збільшується кількість білірубіну та жовчних кислот, а уробіліну знижується. При рентгенологічному дослідженні верхніх відділів травного тракту найчастіше виявляється прискорене проходження контрастної речовини через тонку кишку.

Лікування диспепсії в основному включає вплив основного захворювання. Лікування харчових дефіцитів у травленні грунтується на додатковому введенні в раціон відсутніх речовин: білків, амінокислот, вітамінів, мінеральних солей з метою стимулювання біосинтезу білка або протезної частини ферментів.

Недостатність стінок травлення - характерна особливість хронічного захворювання кишечника, морфологічний субстрат, який має запальні, дегенеративні та склеротичні зміни, пошкодження слизової та зменшення кількості ворсин та мікроворсинок на одиницю площі. Виникненню порушення стінки травлення сприяють порушення функції кишкового ферментного шару та порушення моторики кишечника, порушені при перенесенні поживних речовин з кишечника на поверхню порожнини ентероцитів. Найчастіше цей синдром виникає при хронічному ентериті, ентеропатії, хворобі Уіппла, хворобі Крона та інших захворюваннях тонкої кишки.

Клінічна картина подібна до тієї, що спостерігається при кишковій диспепсії та синдромі недостатності всмоктування.

З метою уточнення діагнозу визначається активність ферментів (амілази, ліпази) при послідовній десорбції в гомогенатах біопсійних зразків слизової оболонки тонкої кишки, отриманих при аспіраційній біопсії, що також допомагає виявити запалення та атрофічні зміни слизової. Диференціація синдромів відмови та стінки травної порожнини, крім визначення ферменту, допомагає вивчати глікемічну криву після навантаження моно-, ди- та полісахаридами.

При лікуванні важливі кошти та методи, спрямовані на лікування основного захворювання, усунення проявів синдрому абсорбційної недостатності. У зв'язку з цим доцільно призначити повноцінну дієту, багату білками, виключаючи їжу та страви, що дратують кишечник (дієти № 4, 46, 4в); в’яжучі, ветрогонні, спазмолітичні засоби, а також замісна терапія (ферментні та білкові препарати, вітаміни, анаболічні стероїди, залізо, кальцій та ін.).

Збій внутрішньоклітинного травлення - первинна або вторинна ферментопатія, в основі якої лежить генетична або набута непереносимість дисахаридів. Первинний дефіцит внутрішньоклітинного травлення, як правило, розвивається в молодому віці, коли в їжу вводиться нестерпний дисахарид. Набутий дефіцит часто є наслідком захворювань тонкої кишки:. Хронічний ентерит, глютенова ентеропатія, ексудативна гіпопротеїнемічна ентеропатія, виразковий коліт, участь у патологічному процесі тонкої кишки при вірусних гепатитах та ін. У синдромі патогенезу важливими є процеси посилення бродіння як наслідок неперетравлених дисахаридів у товстій кишці та активації мікробної флори.

Клінічна картина цієї форми недостатності характеризується стійкою діареєю. Вапно рідке, рясне, пінисте.

У діагностиці допомагає копрологіческое дослідження, при якому знижується рН калу, збільшується вміст органічних кислот. Характер кишкових розладів нарешті можна визначити шляхом визначення активності дисахаридази у зразках біопсії слизової оболонки кишечника та вивчення глікемічних кривих після навантаження дисахаридів. При дефіциті дисахаридази, що розділяє її, максимальне збільшення її вмісту від початкового рівня не перевищує 0,2-0,25 г/л, а глікемічна крива виглядає рівною.

В основі лікування генетично обумовленої (первинної) та вторинної дисахаридної недостатності лежить виключення з раціону (постійного чи тимчасового) продуктів харчування та страв, що містять непереносимий дисахарид. При вторинній недостатності необхідне лікування основного захворювання, що може призвести до відновлення переносимості відповідного дисахариду. У деяких випадках корисно призначати фалікор, фенобарбітал, неробол, фолієву кислоту, які стимулюють вироблення кишкових ферментів.

При профілактичних заходах у разі недостатнього перетравлення харчової природи, перш за все, слід включати збалансовану раціональну їжу, що забезпечує фізіологічні потреби організму в харчових речовинах. Важливою є відповідна кулінарно-технологічна обробка харчових продуктів, яка дозволяє економити вітаміни та інші поживні речовини, а також інактивувати або знищувати шкідливі природні компоненти (антивітаміни, інгібітори протеїнази тощо).

Профілактика диспепсії токсичного походження базується на дотриманні гігієнічних норм як щодо складу харчових продуктів, так і запобігання потраплянню в них сторонніх хімічних та біологічних речовин.