На початку березня партизани відійшли з села в гори. Під’їзні шляхи до села ще перерізали. Коли фронт наближався до Скицова, німецькому командуванню потрібен був сполучний замок через Скицов до верхньої Нітри для відступу. Кілька разів вони намагалися очистити прохід, їх атака завжди була відбита. 15 березня 1945 р. Німецькі війська атакували Скицов танками та броньованими машинами з усіх боків - з Топольянків, Єшкової Весі та Велько-Угерця. Вони не зустріли жодного опору, вони зайняли село без бою. Вони наказали всім чоловікам зібратися перед церквою, до церкви прийшло лише кілька старих. Більшість чоловіків були в горах або серед партизанів.
Тим часом мотоспойка Скицова з Великого Угерця прийшла до Порядку з наказом не розстрілювати людей, а вигнати та спалити село. І ось, о 14-й годині процесія жителів Скицова зібралась і вирушила в подорож у невідоме.
У супроводі німецьких солдатів вони вирушили в напрямку Бошани та Біліце, згодом маршрут змінився. Вони продовжили шлях через Пражновці до Тополчан, де їх взяли словацькі жандарми. По дорозі до Бойни їм дозволили робити аборти вдома та у знайомих. Таких скетчерів, як вапняк, у цьому регіоні їх було досить. Вони мало знали, що їх рідне село перетворилося на попіл наступного дня, 16 березня 1945 року. Коли німці закотились до села, вони зустріли в горах групу чоловіків зі Скицова, які ховались у бункерах. Це були: Міхал Юст, Юліус Юст, Ян Шупа з сином Яном, Матей Бернат, Матуш Жикавський, Бартоломей Чернак, Антон Юрік та Рудольф Чернак. Німці схопили їх і перетягли до Новака, звідти до концтабору в Кремзі, пізніше до Маутхаузена, де вони перебували до кінця війни. Вони повернулись до згорілого Скицова в липні 1945 р. Увечері 15 березня екіпажі Скицова повернулись до розграбованого та покинутого села, продаючи деревину в околицях Топольчан. Вони виїхали з села вночі, тож не уявляли, що сталося за час їхньої відсутності в селі.
Сьогодні 85-річна Сесілія Новачка з сумом, але дуже яскраво згадує ці події:
Текст з монографії "Skýcov 1298 -2008" Мгр. Олена Юрікова