нирок

Полікістоз нирок є найпоширенішою причиною термінальної стадії захворювання нирок у дітей та дорослих. На основі генетичної етіології та закономірності спадковості ми розпізнаємо два основних типи захворювання - аутосомно-домінантну полікістоз нирок (ADPKD) та аутосомно-рецесивну полікістоз нирок (ARPKD). Хоча ADPKD є відносно поширеним захворюванням, що проявляється переважно у зрілому віці, ARPKD є рідкісною і важкою формою захворювання з появою клінічних симптомів у перинатальному періоді або в ранньому дитинстві.

Сучасні генетичні та клінічні дослідження, спрямовані на уповільнення прогресування захворювання, підкреслили важливість конкретних допоміжних заходів та дали основу для першого цілеспрямованого фармакологічного лікування. Генетична діагностика покращує клінічне ведення пацієнтів, сприяє розробці нових терапевтичних варіантів і, нарешті, але не менш важливим є великий внесок у виявлення захворювання у безсимптомних членів сім'ї.

Епідеміологія

ADPKD є найпоширенішим потенційно летальним прогресуючим захворюванням нирок. Поширеність захворювання становить від 1: 400 до 1: 1000 живонароджених. Це вражає понад 10 мільйонів людей у ​​всьому світі в усіх етнічних групах і є головним навантаженням на охорону здоров’я. ADPKD є найпоширенішою причиною термінальної стадії захворювання нирок, що вимагає діалізу та трансплантації нирки з початком у віці від 50 до 75 років (1).

ARPKD є рідкісним захворюванням з поширеністю 1: 20 000 живонароджених. Хвороба належить до групи вроджених гепаторенальних фіброзно-кістозних синдромів, оскільки крім кістозно змінених нирок присутній і вроджений фіброз печінки. Залучення легенів у новонароджених з ARPKD визначає подальше клінічне ведення та прогноз. Легенева гіпоплазія має летальність від 30 до 40%. 10-річне виживання дітей з ARPKD становить 85% (2).

Етіологія

Полікістоз нирок викликаний дефектом генів, що кодують білки, що впливає на функціональність первинної мішені. Основною мішенню є клітинна органела, що простягається від апікальної мембрани ниркових епітеліальних клітин до просвіту нефрону. Порушення біогенезу або недостатність функції первинної мішені впливають на проліферацію, виживання, полярність та секрецію ниркових епітеліальних клітин. Результатом є утворення кісти та прогресуюча втрата функції нирок (3).

Аутосомно-домінантний полікістоз нирок

Причиною захворювання є наявність патогенної мутації в гені PKD1 (80% випадків) або PKD2 (10% випадків). Патогенна мутація має зародкове походження, тобто вона вже присутня в статевих клітинах і присутня в кожній клітині особини після запліднення. Пацієнти з ADPKD зазвичай мають одну мутацію зародкових ліній у гені PKD1 або PKD2, хоча інше вторинне явище, напр. соматична інактивація другого алелю гена або втрата гетерозиготності необхідні для ініціювання утворення кісти. Хвороби, спричинені мутаціями гена PKD1, пов'язані з більш важким клінічним перебігом захворювання, більш раннім початком ESRD (кінцевої стадії ниркової хвороби) та більшим обсягом нирок, ніж захворювання, визначене генетичним розладом PKD2. Оскільки понад 80% пацієнтів з ADPKD та важкою формою полікістозу печінки складають жінки, вважається, що гормональні відмінності можуть впливати на прогресування захворювання (4).

У 5 - 10% випадків це інші види ниркової циліопатії з перекриваючою клінічною картиною, з т.зв. ADPKD-подібний фенотип. Вони можуть бути спричинені розладом великої групи генів. Найпоширенішими причинами є мутації в генах HNF1β, GANAB або DNAJB11. Клінічний прояв цих захворювань лише незначно відрізняється від класичних генетичних форм АДПКД. Хоча мутації гена GANAB являють собою помірну форму кістозної хвороби нирок без прогресування до ESRD, мутації генів DNAJB11 та HNF1β фенотипово наближаються до класичних форм хвороби, але без типового збільшення нирок. Захворювання, що перекривають клінічну картину з ADPKD, також можуть бути спричинені мутаціями, які в першу чергу пов'язані з розвитком аутосомно-домінантного полікістозу печінки (SEC63, PRKCSH, LRP5, ALG8, SEC61B). Крім того, аутосомно-домінантне тубулоінтерстиціальне захворювання нирок (ADTKD), індуковане мутаціями генів MUC1, UMOD, REN та SEC61A, може клінічно проявлятися як ADPKD. У рідкісних випадках захворювання також клінічно збігається з деякими типами спадкових ракових захворювань, напр. туберозний склероз, синдром фон Гіппеля-Ліндау, особливо за відсутності або легких позаниркових проявів цих захворювань (5).

Аутосомно-рецесивна полікістозна хвороба нирок

Найбільш поширені випадки захворювання викликані мутаціями гена PKHD1, що кодує фіброцистин, і становлять до 73% випадків. Це великий білок, розташований у мембрані первинної мішені та в інших клітинних структурах. Тяжкість захворювання впливає на тип генетичної мутації. Пацієнти з двома мутаціями, що скорочують білок, зазвичай мають дуже важкий перебіг захворювання, яке часто є летальним. І навпаки, мутації, що змінюють склад амінокислот у послідовності білка, пов’язані з більш м’якими проявами. У рідкісних випадках (