Цей тип провини має інші характеристики: він є автоматичним, сліпим, нерозбірливим, жорстким і тиранічним, заснованим на імперативі "Ти повинен чи не повинен". Людина, яка переживає це, є катом в одній людині і водночас жертвою, тому що вона не в змозі перевершити себе, але вона залишається одержимою власним образом себе. Це почуття схоже на "тривогу від перетину невидимого кордону і відчуття покарання від таємничих сил, що охороняють цей кордон" [2].
Таку психологічну провину можна побачити в деяких біблійних сюжетах. Наприклад, у вчинках Давида (2 Сам. 11: 1-27), коли після вчинення гріха він прагне зберегти лише власну соціальну репутацію, не беручи на себе відповідальності за свою поведінку, будь то стосовно інших чи до Бога. Інший приклад - Юда (Мф. 27: 5-10), який після зради Ісуса відчуває себе повністю пронизаним егоцентричною тривогою, яка все більше і більше закриває його внутрішньо і одружується з ним до моменту власного самознищення [3].
Анна Біссі [4] виділяє два значення щодо психологічної провини, які стосуються двох стадій емоційного розвитку: стадії між першим і третім та стадії між третім і п'ятим роком життя дитини:
[1] СОВЕРНІГО, Г.: Senso di colpa, peccato a confessione (Почуття провини, гріха та визнання), с. 133.
[2] СОВЕРНІГО, Г.: Senso di colpa, peccato a confessione (Почуття провини, гріха та визнання), с. 133.
[3] Пор. СОВЕРНІГО, Г.: Senso di colpa, peccato a confessione (Почуття провини, гріха та визнання), с. 135.
[4] Пор. BISSI, A.: Il colore del grano: Crescere nella capacità di amare (Колір зерна: Зростання здатності кохати), с. 88 - 90.
[5] FREUD, S.: Il disagio della civiltá (Nepohodlie civilázie), с. 270.
[6] Пор. СОВЕРНІГО, Г.: Senso di colpa, peccato a confessione (Почуття провини, гріха та визнання), с. 132 - 143.