Новостворена російсько-українська газова суперечка розділила публіцистів менше, ніж зазвичай. Більшість із них зосереджені насамперед на міжнародному контексті, лише деякі з них мають справу з внутрішніми політичними впливами.

російський

Журналісти не мали різко різного погляду на ситуацію, хоча існували розбіжності у відповідальності України та Росії.

з точки зору масштабу, ці думки не розподілялись по традиційній осі праворуч-ліворуч.

Швидше за все, останні твори в хронологічному порядку характеризувалися угорським політичним відтінком. Журналіст "Непсави" розкритикував "Фідес" за відмову визнати успіхи уряду, тоді як публіцист Мадьяр Хірлап різко напав на главу уряду.


(...) Проте провокація була необхідною для того, щоб розпочати з запланованого закінчення терміну дії України, яка намагалася відірватися від російського впливу, перед західним світом. Прес-секретар "Газпрому" Сергій Купріянов проводить кілька прес-конференцій на день і демонструє майже повний інструментарій дезінформації колишнього КДБ. Де він стверджує, що делегація Нафтогазу навіть не має повноважень домовлятися, де він стверджує, що Київ навіть не хоче вести переговори.

(...) До останньої битви з повним закінченням війни вже приєднався "Газпром", а за даними російських джерел - посередницька компанія "РосУкрЕнерго", яка наполовину належить діловим партнерам Семена Могилевича, який знаходиться в міжнародному обігу. Її керівники оголосили, що українська сторона буде подана до суду в міжнародних судах. Тим часом "Газпром" поставив хороше казкове поле: замість "ненадійних", "поганих боржників" та "злодійських" українців він постачає більше природного газу до Європи за трьома іншими трубопроводами. Двадцять мільйонів кубічних метрів блакитного палива щодня надходять на Балкани та Білорусь через Туреччину по трубопроводу Джамал-Європа та шість мільйонів кубічних метрів на день через Туреччину через Балкани та Білорусь.


(...) Президент України Ющенко з його навіть найвідданішим і найважливішим союзником під час Помаранчевої революції, прем'єр-міністром Тимошенко, вже не сумлінні. Проте, перш ніж хтось замислюється лише про високі принципи політичного, морального, ідеологічного переконання, про різні шляхи народного процвітання, краще знати, на жаль, і в цьому випадку головну роль відіграють брудні матеріалісти. Справжнє велике питання полягає в тому, хто з двох гравців українського політичного саміту повинен мати у своїх руках європейські транзитні гази. Гра не йде погано, грязьова боротьба йде за мільярди євро та потужність.

(...) Європа тиха, знову тиха. Він не приймає позиції, він не поспішає давати правду жодній із сторін. Для цього є вагома причина. Не в його інтересах загострювати розбіжності з Росією, яка досі є регіональною наддержавою, але принаймні настільки важливою є дружба України, як єдина суттєва противага всім детермінованим економічним та політичним прагненням регіону. Європа зв'язана газом мотузковим танцем. План газопроводу Набукко, який заснув у мереживній троянді, може бути винесений знову.


(...) У будь-якому випадку, це було досягнуто у тому випадку, коли країни Європи, які поглинають російський газ, як ніколи раніше бояться великого дефіциту газу. Я не кажу, що це не було б однією з цілей. Принаймні, можна сказати, що все це не суперечить інтересам учасників дискусій. Росіяни хочуть постійно стати на бік зацікавлених держав ЄС для будівництва газопроводу "Південний потік" в обхід України, а українці намагаються довести свою неминучість у великих політичних іграх в регіоні. Останні могли отримати боєприпаси за допомогою великого рятувального пояса, отриманого від МВФ. США, які домінують у МВФ, очевидно, не знають, що Україна танцює російського ведмедя краще, ніж раніше на газовому фронті.

(...) У великій політичній драмі зараз все дійсно додано до фіналу. "Газпром" також завершив свою виставку в ЄС, де також отримав притулок від німців як частину свого звичного ритуалу - лише за їх згодою. Якщо дві сторони, що сперечаються, не хочуть чекати завершення угорського дипломатичного наступу, їм тепер дійсно доведеться сісти, щоб обговорити суть справи.


(...) Своїм перебільшеним атлантизмом український президент схильний шокувати західну половину Європи лише інтересами, відмінними від інтересів США. Він йде цим шляхом і зараз, граючи решту симпатії, граючи в азартні ігри з транзитом. Важко зрозуміти аргументи Нафтогазу, коли він отримував газ менш ніж вдвічі менше європейської ціни. Як експерт Оксфордського інституту енергетичних досліджень, Саймон Пірані підрахував для Neue Zürcher Zeitung, що на основі ринкового підходу, включаючи транзитні збори, ціна близько 350 доларів буде для України реальною.

(...) Києву справді слід повільно розуміти, що він не може одразу відкритися на Захід і залишитися в минулому з точки зору цін на газ, десь навіть на радянських грудях. У світлі всього цього російський тиск є досить слабким аргументом, і Європа в дискусіях буде розглядати власні інтереси. Вона не може залишити Україну в стадії майже банкрутства, але їй стане дедалі зрозуміліше, що прозорість та безпека її енергопостачання буде посилюватися не лише за допомогою "Набукко", а також за рахунок Північного та Південного потоків.


(...) За тим, що відбувається зараз, стоїть багато російських інтересів. З одного боку, це сигнал українцям, що вони не уявляють себе ні в Союзі, ні в НАТО. І в той же час те саме повідомлення надсилається до Брюсселя. З іншого боку, евакуаційні, повільно охолоджуючі та замерзаючі газопроводи надсилають чіткий сигнал всій Європі про неміцність, але добробут та процвітання.
Це всі знають. Ми не знаємо, чому Дюрчани так непритомно впав у спину президенту Путіну ... доброзичливість. Бо він розвалився. Людина на цій землі ще не зробила цього настільки очевидним, що з нею можна робити що завгодно, просто трохи полюби це там, у Москві.


(…) І звичайно, вірний своїй добрій звичці, він скрізь говорив те, що вони хотіли від нього почути. Коли він послизнувся на животі перед Путіним, у нього не було войовничого послідовника "Блакитного потоку", ніж він, заявивши, що "Набукко" не має реальності. Коли він поїхав до Брюсселя, він обговорив велич і значення Набукко і став прихильником бійця Набукко. Тоді ми стоїмо тут, вночі мінус 15 градусів, мінус 3-4-5 днів, і кран перекритий.


(...) Історія вже не позбавлена ​​політичних мотивацій, але сьогодні не тільки Москва, але і Київ не витримують симпатій Заходу. Не даремно міністр економіки Німеччини Міхаель Глос заявив, що йдеться про репутацію Росії як постачальника газу та України як транзитної країни. Однак ситуація принципово змінилася ще в кількох аспектах. Хоча спільна європейська енергетична політика все ще не окреслена, і з 2006 року не було побудовано жодного метра газопроводу "Набукко", запланованого як проект ЄС, більшість зацікавлених країн інтенсивно розвивали свої сховища та накопичували значні запаси.

(...) Все це звужує простір для маневру "Газпрому". Звичайно, зрозуміло, що російський гігант газової промисловості, заборгований на багато мільярдів доларів, хотів би витиснути з Києва кожну копійку в несприятливій економічній ситуації. Але якщо міжнародні ціни на газ продовжать падати нинішніми темпами в 2009 році, прогнозують експерти, розрив між ще більшими тарифами Москви та України для України та її західноєвропейських партнерів може рано чи пізно зникнути. Іншими словами, життя може навіть вирішити енергетичну проблему Києва - і Європи одночасно.


(...) Вони не закривають школу - деякі на кілька днів - та багато інших державних установ, фабрик тощо, щоб не холонути, а економлячи газ, щоб весна прийшла сама, а потім набагато менше пального нам також буде достатньо для навчання, викладання, роботи.

(…) Ні, зараз все ще добре тепло, наші співвітчизники не можуть провітрювати в квартирах, що опалюються центрально, вони також обігрівають театри, наскільки це може бути хорошим теплом у міністерствах, партійних будинках, тільки хорошого тепла немає на вулиці, хоча все більше і більше людей на вулиці, вони більше не виграють ні вугільну, ні газову битву.


(...) Однак політикам "Фідес" слід пам'ятати, що коли вони говорять про байдужість та пасивність уряду, найбільша опозиційна партія найбільше боролася в 2006 році проти народної влади, яка будувала непотрібні стратегічні резервуари для газу на "народні гроші".

(…) З’ясувалося також, що Жолт Немет не лише чудовий фахівець із закордонних справ, але й перебуває вдома в енергетичному секторі. За його словами, Угорщина має запаси газу ледь вісім днів, а це 500 мільйонів кубометрів. Роблячи це, він спростував аматорські та дилетантські думки, складені першими людьми в Mol, E.ON або газовій компанії, яких ми могли витягнути до кінця опалювального сезону, якщо до того часу не було досягнуто згоди. Звичайно, ті, хто шукає грудку в кормі, можуть постукати, що експерт Немет, на жаль, плутає стратегічні та комерційні водойми та заповідники, але це певні факти, які, якщо правда, для них ще гірші.


(…) Іншими словами, дедалі абсурдніший світ розгортався - і дедалі більше змащувався - більшою частиною світу. І сьогодні ми прямуємо до іншої вуглеводневої кризи, „газової кризи”. Бо він міг прийти, але не прийде. Оскільки Україна, винайдена для виконання ролі "мосту" міжнародним політичним життям між Російською імперією та західною половиною Європи, все більше любить роль "шлюзу". Куди ви пропускаєте партії газу, що протікають і адресовані у вашій країні, де ні. Де він зменшує об’єм, де закриває кран.

(...) Найкращий угорський студент Путіна повідомив своєму уряду, що в основному "немає газу". Ми підготувались до подій і доручили відкрити заповідники. За даними газет, Угорщина зберігає понад три мільярди кубічних метрів природного газу. Крім того, він має п’ятьсот мільйонів кубометрів запасів газу як стратегічний запас. Тоді ми ляпаємо вчора ввечері: ми маємо замовляти промислові обмеження на ніч. Відповідно до нинішньої ситуації непередбачувано, скільки всього цього потрібно використати та спожити, оскільки газ надходить до Угорщини лише через Україну, ми не маємо зв’язку з жодною іншою трубопровідною системою.


(.) Російська державна компанія під назвою "Газпром" перейде до Києва наприкінці минулого року: це становитиме 250 доларів за тисячу кубічних метрів, приблизно на 40 відсотків більше, ніж раніше, і вони все ще можуть бути раді дірі в накладних витратах союз буде подвоєний. Це раціональна поведінка, російська держава - основним джерелом її доходу є очищення енергією - досить дерьмо, ціна нафти на підлозі, тому що ніхто не бере її через рецесію, а російська економіка працює підлогу через це і спад. У минулому році вони все ще мали 600 мільярдів доларів резервів, які щойно були виділені на енергетичний бізнес, але третина з них вже була витрачена на кризу та порятунок рубля, але рубль не втік, криза залишилася а гроші закінчувались.

(.) А країни союзу виглядають дедалі дурнішими. Наразі рік за роком вони укладали спеціальні угоди з росіянами. І можливо, якби вони діяли спільно, якби союз мав спільну енергетичну політику, всі б вийшли дешевшими, і також певно, що його слід було б довго нагрівати чимось іншим, ніж російський газ - але річ завжди вирішено якось. Але тепер як ти йдеш? Росіяни вважають - з поважною причиною - що Україна ніколи не буде платити їм за газ, оскільки вона не має до цього нічого спільного.