плівковою

КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ

1. НАЗВА ЛІКУВАННЯ

Янумет 50 мг/1000 мг таблетки, вкриті плівковою оболонкою

2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД

Кожна таблетка містить ситагліптинфосфату моногідрат, еквівалентний 50 мг ситагліптину та 1000 мг метформіну гідрохлориду.

Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.

3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА

Таблетка, вкрита плівковою оболонкою (таблетка).

Червона таблетка у формі капсули, вкрита плівковою оболонкою, з тисненням «577» на одному боці.

4. КЛІНІЧНІ ДАНІ

4.1 Терапевтичні показання

Дорослі пацієнти з цукровим діабетом 2 типу:

Janumet призначається як доповнення до дієти та фізичних вправ для поліпшення глікемічного контролю у пацієнтів, які недостатньо контролюють максимальну переносиму дозу метформіну самостійно або у пацієнтів, які вже отримували комбінацію ситагліптину та метформіну.

Janumet призначається у комбінації з сульфонілсечовиною (тобто потрійною комбінованою терапією) як доповнення до дієти та фізичних вправ у пацієнтів, недостатньо контрольованих максимально переносимою дозою метформіну та сульфонілсечовини.

Janumet показаний як потрійна комбінована терапія з активованим пероксисом проліфератором гамма-агоністом (PPARγ) (тобто тіазолідиндіоном) на додаток до дієти та фізичних вправ у пацієнтів, недостатньо контрольованих максимально переносимою дозою метформіну та агоністом PPARγ.

Janumet також показаний як допоміжна терапія інсуліну (тобто потрійна комбінована терапія) як доповнення до дієти та фізичних вправ для поліпшення глікемічного контролю у пацієнтів, чиї стабільні дози інсуліну та метформіну не забезпечують належного глікемічного контролю.

4.2 Дозування та спосіб введення

Дозу антигіперглікемічного лікування Януметом слід індивідуально визначати, виходячи з поточного режиму пацієнта, ефективності та переносимості, не перевищуючи максимальну рекомендовану добову дозу ситагліптину в 100 мг.

Дорослі з нормальною функцією нирок (ШКФ ≥ 90 мл/хв)

У пацієнтів, які недостатньо контролювали максимальну переносиму дозу монотерапії метформіном

У пацієнтів, які недостатньо контролюються лише метформіном, звичайною початковою дозою повинна бути 50 мг ситагліптину двічі на день (загальна добова доза 100 мг) плюс доза метформіну, яку пацієнт вже приймає.

У пацієнтів, що переходять від одночасного прийому ситагліптину та метформіну

У пацієнтів, які переходять від одночасного прийому ситагліптину та метформіну, прийом препарату Янумет слід розпочинати у дозі ситагліптину та метформіну, яку пацієнти вже приймають.

У пацієнтів недостатньо контрольований подвійною комбінованою терапією з максимально переносимою тривалістю доза метформіну та сульфонілсечовини

Доза повинна становити 50 мг ситагліптину двічі на день (загальна добова доза 100 мг) та метформіну у дозі, подібній до тієї, що застосовувалась на сьогодні. Коли Janumet застосовується у комбінації з сульфонілсечовиною, може знадобитися менша доза сульфонілсечовини, щоб зменшити ризик гіпоглікемії (див. Розділ 4.4).

У пацієнтів недостатньо контрольований подвійною комбінованою терапією з максимально переносимою тривалістю доза метформіну та агоніст PPARγ

Доза повинна становити 50 мг ситагліптину двічі на день (загальна добова доза 100 мг) та метформіну у дозі, подібній до тієї, що застосовувалась на сьогодні.

У пацієнтів, недостатньо контрольованих комбінованою терапією подвійним інсуліном та максимальною терапією інсуліном переносима доза метформіну

Доза повинна становити 50 мг ситагліптину двічі на день (загальна добова доза 100 мг) та метформіну у дозі, подібній до тієї, що застосовувалась на сьогодні. Коли Janumet застосовується у комбінації з інсуліном, може знадобитися менша доза інсуліну, щоб зменшити ризик гіпоглікемії (див. Розділ 4.4).

Через різні дози метформіну, Janumet постачається в концентраціях 50 мг ситагліптину та 850 мг метформіну гідрохлориду або 1000 мг метформіну гідрохлориду.

Усі пацієнти повинні продовжувати рекомендовану дієту з адекватним розподілом споживання вуглеводів протягом дня.

Спеціальні групи пацієнтів

Порушення функції нирок

Не потрібно коригування дози у пацієнтів з легким порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації [ШКФ] ≥ 60 мл/хв). СКФ слід оцінювати перед початком лікування метформінвмісними лікарськими засобами та принаймні один раз на рік після цього. У пацієнтів із підвищеним ризиком подальшого прогресування ниркової недостатності та у літніх людей функцію нирок слід оцінювати частіше, наприклад кожні 3-6 місяців.

Максимальна добова доза метформіну оптимально повинна бути розділена на 2-3 добові дози. Перш ніж розглянути питання про початок лікування метформіном у пацієнтів із СКФ 5 ммоль/л) та збільшенням аніонного зазору та співвідношення лактат/піруват.

СКФ слід оцінювати до і регулярно після початку лікування (див. Розділ 4.2). Janumet протипоказаний пацієнтам із СКФ на 0,5% вище серед пацієнтів, які приймають ситагліптин, ніж у пацієнтів, які приймають контрольну групу).

Симптоми шлунково-кишкового тракту дуже часто повідомлялися в клінічних випробуваннях та під час постметаксингового застосування метформіну. Шлунково-кишкові симптоми, такі як нудота, блювота, діарея, болі в животі та втрата апетиту, найчастіше зустрічаються на початку лікування і в більшості випадків проходять спонтанно. Інші побічні ефекти, пов’язані з метформіном, включають металевий смак (загальний); молочнокислий ацидоз, порушення функції печінки, гепатит, кропив'янка, еритема та свербіж (дуже рідко). Довготривале лікування метформіном було пов’язане зі зменшенням абсорбції вітаміну В12, що дуже рідко може призвести до клінічно значущого дефіциту вітаміну В12 (наприклад, мегалобластної анемії). Категорії частоти базуються на інформації, доступній у Зведеній характеристиці препарату для метформіну, доступній в ЄС.

Дослідження серцево-судинної безпеки TECOS

Пробна оцінка серцево-судинних результатів із ситагліптином (TECOS) включала 7332 пацієнтів, які отримували ситагліптин по 100 мг на день (або 50 мг на день, якщо вихідний коефіцієнт СКФ був ≥ 30 і 9), і клінічного досвіду немає. Оскільки ситагліптин виводиться переважно нирками, не очікується, що важкі порушення функції печінки вплинуть на фармакокінетику ситагліптину.

Залежно від віку корекція дози не потрібна. На основі фармакокінетичного аналізу даних про популяції I. та II. фаза не мала клінічно значущого впливу на фармакокінетику ситагліптину. У людей похилого віку (віком від 65 до 80 років) концентрація ситагліптину в плазмі крові була приблизно на 19% вищою порівняно з молодшими.

Жодних досліджень із застосуванням ситагліптину у педіатричних пацієнтів не проводилось.

Інші характеристики пацієнтів

Не потрібно коригування дози на основі статі, раси або індексу маси тіла (ІМТ). Ці характеристики не мали клінічно значущого впливу на фармакокінетику ситагліптину на основі складеного аналізу фармакокінетичних даних фази I та аналізу фармакокінетичних даних популяції I та II. фаза.

Після пероральної дози метформіну Tmax досягається за 2,5 години. Абсолютна біодоступність таблетки 500 мг метформіну у здорових осіб становить приблизно 50-60%. Після пероральної дози 20-30% неабсорбованої фракції виводилося з фекаліями.

Після перорального прийому всмоктування метформіну є насиченим і неповним. Очікується, що фармакокінетика всмоктування метформіну буде нелінійною. При звичайних дозах метформіну та схемах дозування рівноважні концентрації у плазмі крові досягаються за 24-48 годин і зазвичай становлять менше 1/г/мл. У контрольованих клінічних випробуваннях максимальні рівні плазми (Cmax) метформіну не перевищували 5/г/мл, навіть при максимальних дозах.

Їжа зменшує ступінь і трохи уповільнює всмоктування метформіну. Після введення дози 850 мг спостерігали на 40% нижчу пікову концентрацію в плазмі, зменшення AUC на 25% та подовження часу до пікової концентрації в плазмі на 35 хвилин. Клінічне значення цього зниження невідоме.

Зв’язування з білками плазми незначне. Метформін проникає в еритроцити. Максимальна концентрація в крові нижча за максимальну концентрацію в плазмі і відбувається приблизно в той же час. Еритроцити, швидше за все, представляють вторинний розподіл. Середній Vd коливався між 63-276 л.

Метформін виводиться у незміненому вигляді із сечею. У людини не виявлено метаболітів.

Нирковий кліренс метформіну становить> 400 мл/хв, що свідчить про те, що метформін виводиться шляхом клубочкової фільтрації та канальцевої секреції. Після пероральної дози очевидний кінцевий період напіввиведення приблизно 6,5 годин. При нирковій недостатності нирковий кліренс знижується пропорційно кліренсу креатиніну, а тому період напіввиведення подовжується, що призводить до підвищення рівня метформіну в плазмі.

5.3 Доклінічні дані про безпеку

Жодних досліджень на тваринах з Janumet не проводилось.

У 16-тижневих дослідженнях, в яких собак лікували або лише метформіном, або комбінацією метформіну та ситагліптину, додаткової токсичності цієї комбінації не спостерігалось. У цих дослідженнях не спостерігалось виявленого рівня несприятливих ефектів (NOEL) при експозиції ситагліптину, приблизно у 6 разів вищій, ніж у людини, та метформіну, що приблизно в 2,5 рази вищі, ніж у людини.

Наступні дані є результатами досліджень, проведених з використанням лише ситагліптину або лише метформіну.

У гризунів токсичність для нирок та печінки спостерігалася при значенні системного опромінення, яке в 58 разів перевищувало рівень опромінення людини, причому найвищий неефективний рівень спостерігався при 19-кратному рівні опромінення людини. При експозиції, що в 67 разів перевищувала рівень клінічної експозиції, у щурів спостерігалися аномалії різців, причому найвищий неефективний рівень цієї знахідки був у 58 разів вищим за результатами 14-денного дослідження на щурах. Значення цих знахідок для людини невідоме. Перехідні фізичні симптоми, пов'язані з лікуванням, деякі з яких вказували на нервову токсичність, напр. дихання з відкритим ротом, слинотеча, блювота білою піною, атаксія, озноб, зниження активності та/або згорблена постава спостерігались у собак при рівнях експозиції, приблизно в 23 рази вищих, ніж клінічний вплив. Окрім того, гістологічно спостерігали дуже легку та помірну дегенерацію скелетних м’язів у дозах, що призводило до системного опромінення приблизно в 23 рази вище рівня опромінення людини. Встановлено, що найвищим неефективним рівнем цих результатів є 6-кратний рівень клінічного впливу.

Доклінічні дослідження не виявили, що ситагліптин є генотоксичним. Ситагліптин не був канцерогенним у мишей. У щурів збільшилася частота розвитку аденоми та карциноми печінки при рівні системного опромінення, що в 58 разів перевищував рівень опромінення людини. Оскільки було встановлено, що гепатотоксичність корелює з індукцією новоутворень печінки у щурів, така збільшена частота пухлин печінки у щурів, ймовірно, зумовлена ​​хронічною печінковою токсичністю при цій високій дозі. Через високий запас міцності (у 19 разів за найвищого неефективного рівня) ці неопластичні зміни не вважаються значущими для людини.

Ніякого впливу на фертильність, пов’язаного з лікуванням, у самців та самок щурів, яким давали ситагліптин до та під час спарювання, не спостерігалося.

У дослідженні до/після пологів на щурах побічних ефектів ситагліптину не спостерігалося.

Дослідження репродуктивної токсичності показали, що пов’язане з лікуванням збільшення частоти вад розвитку ребра плода (відсутні, гіпопластичні та хвилясті ребра) у нащадків щурів, які зазнали системного рівня опромінення, більше ніж в 29 разів перевищувало рівень опромінення людини. Токсичність вагітності спостерігалася у кроликів більш ніж у 29 разів, ніж рівень опромінення людини. Через високий запас міцності ці результати не вказують на значний ризик для розмноження людини. Ситагліптин в основному виводиться з молоком годуючих щурів (співвідношення молоко/плазма: 4: 1).

Доклінічні дані не виявляють особливої ​​небезпеки для людини на основі звичайних досліджень фармакології безпеки, токсичності при повторних дозах, генотоксичності, канцерогенного потенціалу та токсичності для метформіну.