КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ
1. НАЗВА ЛІКУВАННЯ
Янувія 100 мг таблетки, вкриті плівковою оболонкою
2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД
Кожна таблетка містить ситагліптинфосфату моногідрат, еквівалентний 100 мг ситагліптину. Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.
3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА
Таблетка, вкрита плівковою оболонкою (таблетка).
Кругла бежева таблетка, вкрита плівковою оболонкою, із позначкою "277" з одного боку.
4. КЛІНІЧНІ ДАНІ
4.1 Терапевтичні показання
У дорослих пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу Januvia призначений для поліпшення контролю глікемії:
· У пацієнтів, недостатньо контрольованих дієтою та фізичними вправами, для яких метформін не підходить через протипоказання або непереносимість.
як подвійне пероральне лікування в поєднанні
· Якщо застосовувати метформін, якщо дієта та фізичні вправи, а також лише метформін не забезпечують належного глікемічного контролю.
· З сульфонілсечовиною, якщо дієта та фізичні вправи плюс максимально переносима доза сульфонілсечовини не забезпечують належного глікемічного контролю і якщо метформін не підходить через протипоказання або непереносимість.
· З гамма-агоністом рецептора, що активується проліфератором пероксисоми (PPARg) (тобто тіазолідиндіоном), якщо агоніст PPARg підходить і якщо дієта та фізичні вправи, а також агоніст PPARg не забезпечують належного глікемічного контролю.
як потрійне пероральне лікування у поєднанні
· При застосуванні сульфонілсечовини та метформіну, якщо дієта та фізичні вправи плюс подвійне лікування цими ліками не забезпечують належного контролю глікемії.
· З агоністом PPARg та метформіном, якщо використання агоніста PPARg є доцільним та якщо дієта та фізичні вправи плюс подвійне лікування цими препаратами не забезпечують належного глікемічного контролю.
Januvia також показана як допоміжна терапія інсуліну (з метформіном або без нього), якщо дієта та фізичні вправи плюс стабільна доза інсуліну не забезпечують належного контролю глікемії.
4.2 Дозування та спосіб введення
Доза становить 100 мг ситагліптину один раз на день. При застосуванні в комбінації з метформіном та/або агоністом PPARg слід підтримувати дозу метформіну та/або агоніста PPARg та одночасно вводити Januvia.
Коли Januvia призначається у комбінації з сульфонілсечовиною або інсуліном, може бути розглянута нижча доза сульфонілсечовини або інсуліну для зменшення ризику гіпоглікемії (див. Розділ 4.4).
Якщо пропущено дозу Янувії, її слід приймати, як тільки пацієнт згадує. В той же день не слід приймати подвійну дозу.
Спеціальні групи пацієнтів
Порушення функції нирок
Розглядаючи можливість застосування ситагліптину в поєднанні з іншим протидіабетичним лікарським засобом, слід перевірити умови його застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю.
Не потрібно коригування дози у пацієнтів з легким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну [CrCl] ³ 50 мл/хв).
У пацієнтів з помірною нирковою недостатністю (CrCl ≥ 30-0,5% вище у групі ситагліптину, ніж у контрольній групі), включали остеоартроз та біль у кінцівках.
Деякі побічні реакції спостерігались частіше в дослідженнях комбінованого застосування ситагліптину з іншими протидіабетичними препаратами порівняно з дослідженнями монотерапії ситагліптином. Ці реакції включали гіпоглікемію (частота дуже часта у поєднанні з сульфонілсечовиною та метформіном), грип (загальний з інсуліном (з метформіном або без нього)), нудота та блювота (спільний з метформіном), метеоризм (спільний з метформіном або піоглітазоном), загальні запори у поєднанні з сульфонілсечовиною та метформіном), периферичний набряк (часто зустрічається з піоглітазоном або у поєднанні з піоглітазоном та метформіном), сонливість та діарея (нечасто з метформіном) та сухість у роті (рідко з інсуліном (з метформіном або без нього)).
Дослідження серцево-судинної безпеки TECOS
Проба оцінки серцево-судинних результатів із ситагліптином (TECOS) включала 7332 пацієнтів, які отримували ситагліптин по 100 мг на день (або 50 мг на день, якщо вихідний коефіцієнт СКФ був ≥ 30 та 0,10).
24-тижневе, контрольоване активним порівнянням (метформін) дослідження було розроблене для оцінки ефективності та безпеки дози 100 мг ситагліптину один раз на день (N = 528) порівняно з метформіном (N = 522) у пацієнтів із поганим глікемічним контролем, дотримуючись дієти та фізичних вправ, і не отримували антигіперглікемічної терапії (період терапії не менше 4 місяців). Середня доза метформіну становила приблизно 1900 мг на добу. Зі середніх вихідних значень HbA1c на 7,2% було досягнуто зниження на -0,43% при застосуванні ситагліптину та -0,57% при застосуванні метформіну (аналіз за протоколом). Загальна частота побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту, які розглядаються як наркотики, становила 2,7% у пацієнтів, які отримували ситагліптин, порівняно з 12,6% у пацієнтів, які отримували метформін. Частота гіпоглікемії суттєво не відрізнялася між групами лікування (ситагліптин 1,3%, метформін 1,9%). В обох групах спостерігалося зниження маси тіла від вихідного рівня (ситагліптин -0,6 кг, метформін -1,9 кг).
У дослідженні, що порівнювало ефективність та безпеку додавання ситагліптину 100 мг один раз на день або гліпізиду (сульфанілсечовини) у пацієнтів із поганим глікемічним контролем при монотерапії метформіном, ситагліптин був подібним до гліпізиду у зниженні рівня HbA1c. Середня доза гліпізиду, що застосовувалася у контрольній групі, становила 10 мг на день, приблизно 40% пацієнтів потребували гліпізиду в дозі ≤5 мг/добу протягом дослідження. Однак більша кількість пацієнтів припинила лікування у групі ситагліптину через недостатню ефективність, ніж у групі гліпізидів. Пацієнти, які отримували ситагліптин, мали значну середню втрату ваги порівняно із вихідним показником порівняно зі значним збільшенням ваги у пацієнтів, які отримували гліпізид (-1,5 проти +1,1 кг). У цьому дослідженні співвідношення проінсулін/інсулін, маркер ефективності синтезу та вивільнення інсуліну, покращувалось при лікуванні ситагліптином і погіршувалось при лікуванні гліпізидом. Частота гіпоглікемії у групі ситагліптину (4,9%) була значно нижчою, ніж у групі гліпізидів (32,0%).
У пацієнтів з помірною та тяжкою нирковою недостатністю проводили дослідження, в якому порівнювали ситагліптин 25 або 50 мг один раз на день із гліпізидом від 2,5 до 20 мг/добу. У це дослідження було включено 423 пацієнти з хронічною нирковою недостатністю (оціночна швидкість клубочкової фільтрації 9), і клінічного досвіду немає. Оскільки ситагліптин виводиться переважно нирками, не очікується, що важкі порушення функції печінки вплинуть на фармакокінетику ситагліптину.
Корекція дози залежно від віку не потрібна. На основі фармакокінетичного аналізу даних про популяції I. та II. фаза не мала клінічно значущого впливу на фармакокінетику ситагліптину. У людей похилого віку (віком від 65 до 80 років) концентрація ситагліптину в плазмі крові була приблизно на 19% вищою порівняно з молодшими.
Жодних досліджень із застосуванням препарату Янувія у пацієнтів дитячого та підліткового віку не проводилось.
Характеристика інших пацієнтів
Не потрібно коригування дози на основі статі, раси або індексу маси тіла (ІМТ). Ці характеристики не мали клінічно значущого впливу на фармакокінетику ситагліптину на основі складеного аналізу фармакокінетичних даних фази I та аналізу фармакокінетичних даних популяції I та II. фаза.
5.3 Доклінічні дані про безпеку
У гризунів токсичність для нирок та печінки спостерігалася при значенні системного опромінення, яке в 58 разів перевищувало рівень опромінення людини, причому найвищий неефективний рівень спостерігався при 19-кратному рівні опромінення людини. При експозиції, що в 67 разів перевищувала рівень клінічної експозиції, у щурів спостерігалися аномалії різців, причому найвищий неефективний рівень цієї знахідки був у 58 разів вищим за результатами 14-денного дослідження на щурах. Значення цих знахідок для людини невідоме. Перехідні фізичні симптоми, пов'язані з лікуванням, деякі з яких вказували на нервову токсичність, напр. дихання з відкритим ротом, слинотеча, блювота білою піною, атаксія, озноб, зниження активності та/або згорблена постава спостерігались у собак при рівнях експозиції, приблизно в 23 рази вищих, ніж клінічний вплив. Окрім того, гістологічно спостерігали дуже легку та помірну дегенерацію скелетних м’язів у дозах, що призводило до системного опромінення приблизно в 23 рази вище рівня опромінення людини. Встановлено, що найвищим неефективним рівнем цих результатів є 6-кратний рівень клінічного впливу.
Доклінічні дослідження не виявили, що ситагліптин є генотоксичним. Ситагліптин не був канцерогенним у мишей. У щурів збільшилася частота розвитку аденоми та карциноми печінки при рівні системного опромінення, що в 58 разів перевищував рівень опромінення людини. Оскільки було встановлено, що гепатотоксичність корелює з індукцією новоутворень печінки у щурів, така збільшена частота пухлин печінки у щурів, ймовірно, зумовлена хронічною печінковою токсичністю при цій високій дозі. Через високий запас міцності (у 19 разів за найвищого неефективного рівня) ці неопластичні зміни не вважаються значущими для людини.
Жодних шкідливих впливів на фертильність не спостерігалося у самців та самок щурів, яким давали ситагліптин до та під час спарювання.
У дослідженні до/після пологів на щурах побічних ефектів ситагліптину не спостерігалося.
Дослідження репродуктивної токсичності показали, що пов’язане з лікуванням збільшення частоти вад розвитку ребра плода (відсутні, гіпопластичні та хвилясті ребра) у нащадків щурів, які зазнали системного рівня опромінення, більше ніж в 29 разів перевищувало рівень опромінення людини. Токсичність вагітності спостерігалася у кроликів більш ніж у 29 разів, ніж рівень опромінення людини. Через високий запас міцності ці результати не вказують на значний ризик для розмноження людини. Ситагліптин в основному виводиться з молоком годуючих щурів (співвідношення молоко/плазма: 4: 1).
6. ФАРМАЦЕВТИЧНІ ДАНІ
6.1 Перелік допоміжних речовин
мікрокристалічна целюлоза (E460)
безводний двоосновний фосфат кальцію (E341)