prindex

Додаток № 1 до повідомлення про внесення змін, ev. No .: 2018/00656-Z1B

КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ

1. НАЗВА ЛІКУВАННЯ

2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД

Кожна таблетка містить 8 мг периндоприлілерину, що еквівалентно 6,676 мг периндоприлу.

Допоміжні речовини з відомим ефектом: 125,56 мг лактози моногідрату.

Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.

3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА

Біла, кругла, двоопукла таблетка, на одному боці вибито «PP», а на іншому - «8».

Розміри: 8 ± 0,10 мм.

4. КЛІНІЧНІ ДАНІ

4.1 Терапевтичні показання

Стабільна хвороба ішемічної артерії

Зниження ризику серцевих подій у пацієнтів з інфарктом міокарда та/або реваскуляризацією в анамнезі.

4.2 Дозування та спосіб введення

Дозу слід індивідуально визначати залежно від профілю пацієнта (див. Розділ 4.4) та реакції артеріального тиску на лікування.

Периндоприл можна застосовувати окремо або в комбінації з гіпотензивними засобами в інших групах (див. Розділи 4.3, 4.4, 4.5 та 5.1).

Рекомендована початкова доза - 4 мг, що дається один раз на день вранці.

У пацієнтів із сильно активованою системою ренін-ангіотензин-альдостерон (головним чином з реноваскулярною гіпертензією, виснаженням солі та/або об'єму, серцевою декомпенсацією або важкою гіпертензією) може спостерігатися надмірне падіння артеріального тиску після початкової дози. Таким пацієнтам рекомендується початкова доза 2 мг, і лікування слід розпочинати під наглядом лікаря.

Після місячного лікування цю дозу можна збільшити до 8 мг один раз на день.

Симптоматична гіпотензія може виникнути після початку терапії Приндексом і частіше виникає у пацієнтів, які одночасно отримують діуретики. Тому рекомендується бути обережними, оскільки ці пацієнти можуть страждати від виснаження об’єму та/або солі.

Якщо можливо, діуретик слід припинити за 2–3 дні до початку лікування препаратом Приндекс (див. Розділ 4.4).

У пацієнтів з гіпертонічною хворобою, у яких діуретик не можна припинити, лікування Приндексом слід розпочинати у дозі 2 мг. Слід контролювати функцію нирок та вміст калію в сироватці крові. Подальшу дозу Приндексу слід коригувати відповідно до реакції артеріального тиску на лікування. При необхідності терапію діуретиками можна відновити.

У пацієнтів літнього віку лікування слід розпочинати з дози 2 мг, яку можна поступово збільшувати до 4 мг через місяць, а потім, за необхідності, до 8 мг, залежно від функції нирок (див. Таблицю нижче).

Стабільна хвороба ішемічної артерії

Лікування периндоприлом слід розпочинати у дозі 4 мг один раз на день протягом двох тижнів, яку потім збільшують до 8 мг один раз на день залежно від функції нирок та за умови, що доза 4 мг добре переноситься.

Пацієнтам похилого віку слід приймати 2 мг один раз на день протягом одного тижня, потім 4 мг щодня протягом наступного тижня, перш ніж дозу збільшувати до 8 мг один раз на день залежно від функції нирок (див. Таблицю 1 «Корекція дози при нирковій недостатності»). Дозу слід збільшувати, лише якщо попередня нижча доза добре переноситься.

Пацієнти з нирковою недостатністю

Дозу для пацієнтів з нирковою недостатністю слід визначати за кліренсом креатиніну, як показано в таблиці 1 нижче:

Таблиця 1: Коригування дози при нирковій недостатності

Кліренс креатиніну (мл/хв) Рекомендована доза

ClCR ≥ 60 4 мг на день

30 2) (див. Розділи 4.5 та 5.1).

4.4 Особливі попередження та запобіжні заходи щодо використання

Подвійне інгібування системи ренін-ангіотензин-альдостерон (RAAS)

Показано, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену збільшує ризик гіпотензії, гіперкаліємії та ниркової недостатності (включаючи гостру ниркову недостатність). Отже, подвійне інгібування РААС комбінованим застосуванням інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. Розділи 4.5 та 5.1).

Якщо лікування подвійного гальмування вважається абсолютно необхідним, його слід вводити лише під наглядом спеціаліста та слідкувати за частим і послідовним контролем пацієнта за функцією нирок, електролітів та артеріального тиску.

Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Речовини, що інгібують DPP-IV

У пацієнтів, які одночасно приймають інгібітор DPP-IV (наприклад, вілдагліптин), може бути підвищений ризик розвитку набряку Квінке. Слід бути обережними у пацієнтів, які починають лікування інгібітором DPP-IV, які вже приймають інгібітор АПФ.

Стабільна хвороба ішемічної артерії

Якщо протягом першого місяця лікування периндоприлом виникає епізод нестабільної стенокардії (важкої чи не важкої форми), перед продовженням лікування слід провести ретельну оцінку співвідношення ризик-користь.

Інгібітори АПФ можуть спричинити падіння артеріального тиску. У пацієнтів з неускладненими

гіпертонія є симптоматичною гіпотензією, яка рідко спостерігається і частіше виникає у пацієнтів із виснаженням об’єму, наприклад, через діуретичну терапію, дієтичне обмеження солі, діаліз, діарею або блювоту, або які мають тяжку ренінзалежну гіпертензію (див. розділ 4.5 та розділ 4.8 ). Симптоматична гіпотензія спостерігалась у пацієнтів із симптоматичною серцевою недостатністю з пов’язаною нирковою недостатністю або без неї. Найбільш імовірно, що це трапляється у пацієнтів з більш важкими ступенями серцевої недостатності, які потребують застосування високих доз петльових діуретиків, у пацієнтів з гіпонатріємією або нирковою недостатністю. У пацієнтів із підвищеним ризиком розвитку симптоматичної гіпотензії слід ретельно контролювати початок лікування та корекцію дози (див. Розділ 4.2 та розділ 4.8). Подібні запобіжні заходи застосовуються до пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярною патологією, у яких надмірне падіння артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або цереброваскулярної катастрофи.

Якщо виникає гіпотонія, пацієнта слід помістити в положення лежачи на спині та, якщо необхідно, зробити внутрішньовенну інфузію розчину хлориду натрію 9 мг/мл (0,9%). Транзиторна гіпотензивна реакція не є протипоказанням до введення додаткових доз, які зазвичай можна вводити без труднощів, як тільки артеріальний тиск підвищується після збільшення обсягу.

У деяких пацієнтів із застійною серцевою недостатністю, які мають нормальний або низький кров'яний тиск, може спостерігатися подальше зниження системного артеріального тиску після введення Приндексу. Такий ефект очікується і зазвичай не є причиною для припинення лікування. Якщо гіпотонія набуває симптоматичного характеру, можливо, доведеться зменшити або припинити дозу Приндексу.

Стеноз аортального та мітрального клапанів/гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і інші інгібітори АПФ, Приндекс слід застосовувати з обережністю пацієнтам зі стенозом мітрального клапана та обструкцією вивідного тракту лівого шлуночка, такими як аортальний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія.

Порушення функції нирок

При нирковій недостатності (кліренс креатиніну 70 років), при цукровому діабеті, пов'язаних з цим подіях, таких як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз або при одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактон, еплеренон, трилортерид та замінники калію, що містять солі, а також у пацієнтів, які приймають інші ліки, які пов’язані із підвищенням рівня калію в сироватці крові (наприклад, гепарин, котримоксазол, також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол). Застосування добавок калію, калійзберігаючих діуретиків або замінників солі, що містять калій, може призвести до значного підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю. Гіперкаліємія може спричинити серйозні, іноді летальні випадки, аритмії. Якщо одночасне вживання вищевказаних речовин вважається необхідним, їх слід застосовувати з обережністю, а також часто контролювати вміст калію в сироватці крові (див. Розділ 4.5).

У хворих на цукровий діабет, які отримують пероральні гіпоглікемічні засоби або інсулін, протягом першого місяця терапії інгібіторами АПФ слід ретельно контролювати рівень глікемії (див. Розділ 4.5).

Комбінація літію та периндоприлу зазвичай не рекомендується (див. Розділ 4.5).

Калійзберігаючі діуретики, добавки калію або калієвмісні замінники солі

Зазвичай не рекомендується поєднувати периндоприл та калійзберігаючі діуретики, добавки калію або замінники солі, що містять калій (див. Розділ 4.5).

Інгібітори АПФ не слід приймати під час вагітності. Якщо необхідне продовження лікування інгібіторами АПФ, пацієнтам, які планують завагітніти, слід перейти на альтернативне антигіпертензивне лікування, яке має встановлений профіль безпеки для використання під час вагітності. Якщо діагностовано вагітність, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити та, за необхідності, розпочати альтернативну терапію (див. Розділи 4.3 та 4.6).

Цей препарат містить лактозу моногідрат. Пацієнти з рідкісними спадковими проблемами непереносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози-галактози не повинні приймати цей препарат.

4.5 Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодії

Препарати, що викликають гіперкаліємію:

Деякі ліки або терапевтичні групи можуть збільшити частоту гіперкаліємії: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину-II, НПЗЗ, гепарини, імунодепресанти, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм. Комбінація цих ліків збільшує ризик гіперкаліємії.

Протипоказане одночасне застосування (див. Розділ 4.3):

У хворих на цукровий діабет або пацієнтів з нирковою недостатністю підвищений ризик гіперкаліємії, ниркової недостатності та серцево-судинної захворюваності та смертності.

Не рекомендується одночасне застосування (див. Розділ 4.4):

Інші пацієнти, такі як хворі на цукровий діабет та пацієнти з нирковою недостатністю, збільшують ризик гіперкаліємії, погіршують функцію нирок та серцево-судинну захворюваність та смертність.

Супутнє лікування інгібітором АПФ та блокатором рецепторів ангіотензину:

У літературі супутнє лікування інгібітором АПФ та блокатором рецепторів ангіотензину асоціюється із збільшенням частоти гіпотонії, синкопе, гіперкаліємією та нирковою недостатністю (включаючи ниркову недостатність) у пацієнтів із встановленою атеросклеротичною хворобою, серцевою недостатністю або діабетом з органом-мішенню. пошкодження. порівняно із застосуванням лише системи ренін-ангіотензин-альдостерон. Подвійне гальмування (наприклад, комбінація інгібітора АПФ з антагоністом рецептора ангіотензину II) повинно обмежуватися індивідуально визначеними випадками з ретельним контролем функції нирок, рівня калію та артеріального тиску.

Ризик посилення побічних ефектів, таких як ангіоневротичний набряк (ангіоневротичний набряк).

Калійзберігаючі діуретики (наприклад, триамтерен, амілорид), солі калію:

Гіперкаліємія (потенційно летальна), особливо у зв'язку з нирковою недостатністю (адитивні ефекти гіперкаліємії).

Не рекомендується поєднувати периндоприл із вищезазначеними лікарськими засобами (див. Розділ 4.4). Якщо також показано їх одночасне застосування, їх слід застосовувати з обережністю та з частим контролем рівня калію в сироватці крові. Застосування спіронолактону при серцевій недостатності див. Нижче.

Інгібітори MTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус)

У пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори mTOR, може бути підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. Розділ 4.4).

У пацієнтів, які приймають котримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), може бути підвищений ризик гіперкаліємії (див. Розділ 4.4).

Відомо, що інгібітори АПФ (наприклад, периндоприл) викликають набряк Квінке. Цей ризик може бути збільшений при прийомі з рацекадотрилом (ліками, що застосовуються для лікування гострої діареї).

Повідомлялося про оборотне збільшення концентрації літію в сироватці крові та його токсичності під час одночасного прийому літію та інгібіторів АПФ. Застосування периндоприлу з літієм не рекомендується, але якщо комбінація виявляється необхідною, слід проводити ретельний контроль рівня літію в сироватці крові (див. Розділ 4.4).

Одночасне застосування, що вимагає особливої ​​обережності:

Антидіабетики (інсуліни, пероральні гіпоглікемічні засоби):

Епідеміологічні дослідження показали, що одночасний прийом інгібіторів АПФ та антидіабетиків (інсулінів, пероральних гіпоглікемічних засобів) може посилити ефект зниження рівня глюкози в крові із ризиком гіпоглікемії. Здається, це більш вірогідно протягом перших тижнів комбінованої терапії та у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Підвищений антигіпертензивний ефект. Моніторинг артеріального тиску та корекція дози антигіпертензивного препарату при необхідності.

Калійзберігаючі діуретики:

У пацієнтів, які приймають діуретики, і особливо у тих, хто страждає від обсягу та/або солі, може початися надмірне падіння артеріального тиску після початку терапії інгібіторами АПФ. Потенціал гіпотензивного ефекту може бути зменшений шляхом припинення прийому діуретиків, збільшенням обсягу або споживання солі перед початком лікування низькими та поступово зростаючими дозами периндоприлу.

При артеріальній гіпертензії, де попередня терапія діуретиками може призвести до виснаження солі/об’єму, або діуретик слід припинити до початку терапії інгібіторами АПФ, у цьому випадку калійзберігаючий діуретик можна повторно застосувати, або можна розпочати терапію інгібіторами АПФ з низькою та поступовою швидкістю збільшення дози.

У разі застійної серцевої недостатності, яка лікується діуретиком, слід розпочати лікування дуже низькими дозами інгібітора АПФ або після зменшення дози доданого калійзберігаючого діуретику.

У всіх випадках протягом перших кількох тижнів терапії інгібіторами АПФ необхідно контролювати функцію нирок (рівень креатиніну).

Калійзберігаючі діуретики (еплеренон, спіронолактон):

Еплеренон та спіронолактон у дозах від 12,5 до 50 мг на добу та низькі дози інгібіторів АПФ:

При лікуванні серцевої недостатності II-IV класу (NYHA) з фракцією викиду 30 мл/хв/1,73 м 2 пацієнти отримували периндоприл із середньою дозою 0,07 мг/кг. Доза була індивідуалізована відповідно до профілю пацієнта та реакції артеріального тиску до максимальної дози 0,135 мг/кг/добу.

59 пацієнтів завершили тримісячний період, а 36 пацієнтів закінчили розширений період дослідження, тобто спостерігали як мінімум 24 місяці (середня тривалість дослідження: 44 місяці).

Систолічний та діастолічний артеріальний тиск залишався стабільним з моменту вступу в дослідження до останньої оцінки у пацієнтів, які вже отримували інші антигіпертензивні засоби, і знижувався у пацієнтів без досвіду лікування. Більше 75% дітей мали останню оцінку систолічного та діастолічного артеріального тиску нижче 95-го процентиля.

Безпека відповідала відомому профілю безпеки периндоприлу.

Дані клінічних випробувань подвійного інгібування системи ренін-ангіотензин-альдостерон (RAAS)

Два великі рандомізовані, контрольовані клінічні випробування (ONTARGET (Текучий телмісартан, який триває самостійно та у поєднанні з Глобальним дослідженням кінцевої точки Раміприлу) та VA NEPHRON-D (Нефропатія ветеранів при діабеті)) досліджували використання комбінації інгібітора АПФ та ангіотензину II блокатор рецепторів.

Тестування ONTARGET проводили пацієнтам із серцево-судинними або цереброваскулярними захворюваннями в анамнезі, або пацієнтам із цукровим діабетом 2 типу, які показали пошкодження органів-мішеней. Випробування VA NEPHRON-D проводили у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією.

Ці дослідження не продемонстрували значного сприятливого впливу на ниркові та/або серцево-судинні параметри та смертність, тоді як спостерігався підвищений ризик гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності та/або гіпотонії порівняно з монотерапією. Завдяки подібним фармакодинамічним властивостям, ці результати стосуються інших інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II.

Тому інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно пацієнтам із діабетичною нефропатією.

Випробування ALTITUDE (випробування Аліскірена при цукровому діабеті типу 2 із використанням кінцевих точок серцево-судинної та ниркової хвороб) було розроблено для перевірки переваг додавання аліскірену до стандартного лікування інгібітором АПФ або блокаторами рецепторів ангіотензину II у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу та хронічними захворюваннями нирок, серцево-судинними захворюваннями, обидва захворювання. Випробування було припинено достроково через підвищений ризик несприятливих явищ. У групі аліскірену було число випадків смертності від серцево-судинних та інсультових захворювань більше, ніж у групі плацебо, а про спостережувані побічні явища та серйозні побічні явища (гіперкаліємія, гіпотонія та ниркова дисфункція) повідомлялося частіше у групі аліскірену, ніж у групі плацебо.

5.2 Фармакокінетичні властивості

Після перорального прийому периндоприл швидко всмоктується, а пікові концентрації досягаються протягом 1 години. Період напіввиведення периндоприлу в плазмі дорівнює одній годині.

Периндоприл - проліки. Двадцять сім відсотків введеної дози периндоприлу надходить у кров як активний метаболіт периндоприлату. На додаток до активного периндоприлату, периндоприл складається з п'яти інших метаболітів, усі неактивні. Максимальна концентрація периндоприлату в плазмі досягається протягом 3-4 годин.

Оскільки прийом їжі знижує перетворення на периндоприлат і, отже, біодоступність, Приндекс слід призначати перорально в одній добовій дозі вранці перед їжею.

Існує лінійна залежність між дозою периндоприлу та вмістом його в плазмі.

Об'єм розподілу становить приблизно 0,2 л/кг для незв'язаного периндоприлату. Зв'язування периндоприлату з білками плазми крові становить 20%, головним чином, до ферменту, що перетворює ангіотензин, але залежить від концентрації.

Периндоприлат виводиться із сечею, а кінцевий період напіввиведення незв’язаної фракції становить приблизно 17 годин, досягаючи стійкого стану протягом 4 днів.

Виведення периндоприлату зменшується у пацієнтів літнього віку, а також у пацієнтів із серцевою або нирковою недостатністю. При нирковій недостатності дозу коригують відповідно до ступеня ниркової недостатності (кліренс креатиніну).

Кліренс для діалізу периндоприлату становить 70 мл/хв.

У пацієнтів з цирозом кінетика периндоприлу змінена: печінковий кліренс батьківської молекули зменшується вдвічі. Однак кількість утвореного периндоприлату не зменшується, і тому не потрібно коригування дози (див. Також розділи 4.2 та 4.4).

5.3 Доклінічні дані про безпеку

У дослідженнях хронічної пероральної токсичності (щури та мавпи) органом-мішенню була нирка з оборотною функцією.

У дослідженнях in vitro та in vivo не спостерігалось мутагенності.

Дослідження репродуктивної токсичності (щури, миші, кролики та мавпи) не показали жодних доказів ембріотоксичності або тератогенності. Однак було показано, що інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, як група, мають несприятливий вплив на пізній розвиток плода у гризунів та кроликів, що призводить до загибелі плоду та вроджених вад розвитку: спостерігаються ураження нирок та збільшення перинатальної та постнатальної смертності.

У довготривалих дослідженнях на щурах та мишах канцерогенності не спостерігалося.