Додаток No 1 до повідомлення про зміну, ev. №: 2018/03945-Z1B
КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ
1. НАЗВА ЛІКУВАННЯ
SILANDYL 25 мг диспергуючася в роті плівка
SILANDYL 50 мг диспергована в роті плівка
SILANDYL 75 мг диспергуючася в роті плівка
SILANDYL 100 мг диспергована в роті плівка
2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД
Кожна диспергована в роті плівка містить 35,1 мг силденафілу цитрату, що відповідає 25 мг силденафілу.
Кожна диспергована в роті плівка містить 70,2 мг силденафілу цитрату, що відповідає 50 мг силденафілу.
Кожна диспергована в роті плівка містить 105,3 мг цитрату силденафілу, що відповідає 75 мг силденафілу.
Кожна диспергована в роті плівка містить 140,4 мг силденафілу цитрату, що відповідає 100 мг силденафілу.
Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.
3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА
Прямокутні, гнучкі, непрозорі світло-блакитні плівкові смужки (30 мм x 15 мм).
Квадратні, гнучкі, непрозорі світло-блакитні плівкові смужки (30 мм x 30 мм).
Прямокутні, гнучкі, непрозорі світло-блакитні плівкові стрічки (30 мм x 45 мм).
Прямокутні, гнучкі, непрозорі світло-блакитні смужки плівки (40 мм x 45 мм).
4. КЛІНІЧНІ ДАНІ
4.1 Терапевтичні показання
SILANDYL призначається дорослим чоловікам з еректильною дисфункцією, яка полягає в нездатності досягти або підтримувати ерекцію пеніса, достатню для адекватних статевих можливостей.
Ефективність SILANDYL зумовлена сексуальною стимуляцією.
4.2 Дозування та спосіб введення
Застосування у дорослих
Рекомендована доза становить 50 мг, прийнятих за необхідності приблизно за годину до сексуальної активності.
Залежно від ефективності та толерантності дозу можна збільшити до 100 мг або зменшити до 25 мг. Максимальна рекомендована доза - 100 мг. Максимальна рекомендована частота дозування - один раз на день. Коли SILANDYL приймається з їжею, початок дії може бути відкладеним порівняно з початком дії після голодування (див. Розділ 5.2).
Спеціальні групи пацієнтів
У пацієнтів літнього віку (≥65 років) корекція дози не потрібна.
Пацієнти з нирковою недостатністю
Рекомендована доза, наведена в розділі «Застосування у дорослих», застосовується до пацієнтів з нирковою та легкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну = 30 - 80 мл/хв).
Оскільки кліренс силденафілу знижується (кліренс креатиніну 150 мкмоль) за допомогою ізоформ 1A2, 2C9, 2C19, 2D6, 2E1 та 3A4 цитохрому P450 у пацієнтів із порушеннями функції нирок. Однак навряд чи SILANDYL змінить кліренс субстратів для цих ізоферментів, оскільки максимальна концентрація силденафілу становить приблизно 1 мкМ у рекомендованих дозах.
Немає даних про взаємодію силденафілу з неспецифічними інгібіторами фосфодіестерази, такими як теофілін або дипіридамол.
Відповідно до відомого впливу на метаболічний шлях оксиду азоту/цГМФ (див. Розділ 5.1), було показано, що силденафіл посилює гіпотензивний ефект нітратів, тому його одночасне застосування з донорами оксиду азоту або нітратами в будь-якій формі протипоказане (див. Розділ 4.3).
Ріоцигуат: Коли інгібітори PDE5 поєднувались із риоцигуатом, доклінічні дослідження показали додатковий системний ефект зниження артеріального тиску. У клінічних дослідженнях було показано, що ріоцигуат подовжує гіпотензивний ефект інгібіторів ФДЕ5. Жодних доказів сприятливого клінічного ефекту комбінації в досліджуваній популяції не виявлено. Одночасне застосування ріоцигуату з інгібіторами ФДЕ5, включаючи силденафіл, протипоказане (див. Розділ 4.3).
Одночасне застосування силденафілу пацієнтам, які приймають альфа-адреноблокатори, може призвести до симптоматичної гіпотензії у деяких сприйнятливих людей. Найбільш імовірно, що це відбудеться протягом 4 годин після введення силденафілу (див. Розділи 4.2 та 4.4). У трьох специфічних дослідженнях взаємодії з лікарськими препаратами пацієнтам із доброякісною гіперплазією передміхурової залози (ДГПЖ), стабілізованим під час лікування доксазозином, одночасно вводили альфа-адреноблокатор доксазозин (4 мг та 8 мг) та силденафіл (25 мг, 50 мг або 100 мг).
У цих дослідженнях середнє додаткове зниження артеріального тиску на спині на 7/7 мм рт. Ст., 9/5 мм рт. Ст. І 8/4 мм. Рт. Ст., А також середнє додаткове зниження артеріального тиску стоячи на 6/6 мм. Рт. Ст., 11/4 мм. Рт. Ст. І 4/5 мм рт. Ст. Відповідно. При одночасному застосуванні силденафілу та доксазозину пацієнтам, стабілізованим при лікуванні доксазозином, повідомлення про симптоматичну постуральну гіпотензію у пацієнтів були рідкісними. Ці звіти призводили до запаморочення та втрати рівноваги, але не синкопе.
Не спостерігали значних взаємодій при одночасному застосуванні силденафілу (50 мг) з толбутамідом (250 мг) або варфарином (40 мг), які метаболізуються CYP2C9.
Силденафіл (50 мг) не збільшував подовження часу кровотечі через ацетилсаліцилову кислоту (150 мг).
Силденафіл (50 мг) не посилював гіпотензивний ефект алкоголю у здорових добровольців із середнім максимальним рівнем алкоголю в крові 80 мг/дл.
Аналіз результатів наступних груп антигіпертензивних засобів, таких як діуретики, бета-адреноблокатори, інгібітори АПФ, антагоністи ангіотензину II, інші антигіпертензивні засоби (вазодилататори та центральні агенти), блокатори адренергічних нейронів, блокатори кальцієвих каналів та альфа-адреноблокатори, не проводив демонструють будь-яку різницю в дії силденафілу та у пацієнтів, які приймають плацебо. У специфічному дослідженні взаємодії у пацієнтів з гіпертонічною хворобою, які приймали амлодипін із силденафілом (100 мг), спостерігалось подальше зниження систолічного артеріального тиску у спокої на 8 мм рт. Ст. Відповідне подальше зниження діастолічного артеріального тиску становило 7 мм рт. Це подальше зниження артеріального тиску було подібним до такого, що спостерігалося, коли силденафіл вводили окремо здоровим добровольцям (див. Розділ 5.1).
Силденафіл (100 мг) не впливав на стійкий фармакокінетичний ефект інгібіторів ВІЛ-протеази саквінавір та ритонавір, які є субстратами CYP3A4.
У здорових добровольців чоловічої статі силденафіл у рівноважному стані (80 мг тричі на день) підвищував AUC бозентану на 49,8% та збільшував Cmax бозентану на 42% (125 мг двічі на день).
4.6 Фертильність, вагітність та лактація
SILANDYL не призначений для застосування жінкам.
Немає адекватних та добре контрольованих досліджень використання цього препарату у вагітних та жінок, які годують груддю.
У дослідженнях репродукції на щурах та кроликах жодних побічних реакцій після перорального прийому силденафілу не спостерігалося.
Після прийому одноразової пероральної дози 100 мг силденафілу у здорових добровольців не спостерігалось впливу на рухливість або морфологію сперми (див. Розділ 5.1).
4.7 Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами
Спеціальних досліджень щодо впливу на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами не проводилось.
Оскільки в клінічних випробуваннях із застосуванням силденафілу повідомлялося про запаморочення та зміну зору, пацієнти повинні знати, як вони реагують на SILANDYL перед керуванням автотранспортом або іншими механізмами.
4.8 Небажані ефекти
Підсумок профілю безпеки
Профіль безпеки силденафілу базується на 9570 пацієнтах у 74 подвійних сліпих плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях. У клінічних випробуваннях у пацієнтів, які отримували силденафіл, найчастіше повідомлялося про побічні реакції: головний біль, гіперемія, диспепсія, закладеність носа, запаморочення, нудота, припливи, порушення зору, ціанопсія та погіршення зору.
Побічні реакції після нагляду за маркетингом накопичувались протягом приблизно> 10 років. Оскільки не про всі побічні реакції повідомляли дозвіл на придбання та включили їх у базу даних безпеки, частоту цих реакцій неможливо було достовірно визначити.
Табличний перелік побічних реакцій
У наступній таблиці всі клінічно важливі побічні реакції, які мали місце в клінічних випробуваннях із частотою перевищення плацебо, перераховані за класифікацією системних органів та частотою як дуже поширені (≥1/10), загальні (≥1/100 до 70% стенозу принаймні одна коронарна артерія) знизила середні значення систолічного артеріального тиску в спокої на 7% та діастолічного артеріального тиску на 6% порівняно з вихідним рівнем. Середній легеневий систолічний артеріальний тиск знизився на 9%. Силденафіл не впливав на серцевий викид і не погіршував кровотік через звужені коронарні артерії.
У подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні здійснювали 144 пацієнтів з еректильною дисфункцією та хронічною стабільною стенокардією, які регулярно отримували антиангінальну терапію (крім нітратів). Результати не показали жодних клінічно значущих відмінностей між силденафілом та плацебо у часі до обмеження стенокардії.
У деяких суб'єктів спостерігались незначні та тимчасові відмінності у роздільній здатності кольору (синій/зелений) за допомогою 100-кольорового тесту Фарнсворта-Манселла через годину після введення 100 мг дози силденафілу, без явних ефектів через 2 години після введення. Можливий механізм цієї зміни кольорової дискримінації пов'язаний з інгібуванням PDE6, який відіграє певну роль у каскаді фототрансдукції сітківки. Силденафіл не впливає на гостроту зору та контрастну чутливість. У плацебо-контрольованому дослідженні у невеликої кількості пацієнтів із ранньою стадією вікової дегенерації жовтої плями (n = 9) силденафіл (разова доза, 100 мг) не виявив суттєвих змін у тестах на гостроту зору (гострота зору, Амслера сітка, штучне світло)., периметр Хамфрі та фотонапруга).
Після прийому одноразової пероральної дози 100 мг силденафілу у здорових добровольців не спостерігалось впливу на рухливість або морфологію сперми (див. Розділ 4.6).
Дізнайтеся більше про клінічні випробування
У клінічних випробуваннях силденафіл вводили понад 8000 пацієнтам у віці 19-87 років. Були представлені наступні групи пацієнтів: пацієнти літнього віку (19,9%), хворі на гіпертонію (30,9%), цукровий діабет (20,3%), ішемічну хворобу серця (5,8%), гіперліпідемію (19,8%)., Пошкодження спинного мозку ( 0,6%), депресія (5,2%), трансуретральна резекція простати (3,7%), пацієнти після радикальної простатектомії (3,3%). Наступні групи пацієнтів були недостатньо представлені або виключені з клінічних випробувань: пацієнти після операцій на малому тазу, пацієнти після променевої терапії, пацієнти з важкими порушеннями функції нирок або печінки та пацієнти з певними серцево-судинними розладами (див. Розділ 4.3).
Частка пацієнтів, які повідомляли про лікування з покращеною ерекцією, у дослідженнях із фіксованою дозою становила 62% (25 мг), 74% (50 мг) та 82% (100 мг) порівняно з 25% пацієнтів, які приймали плацебо. У контрольованих клінічних випробуваннях частота припинення прийому силденафілу була низькою та подібною до плацебо.
Короткий зміст даних усіх клінічних досліджень показує, що частка пацієнтів, які повідомили про поліпшення стану після застосування силденафілу, була такою: психогенна еректильна дисфункція (84%), змішана еректильна дисфункція (77%), органічна еректильна дисфункція (68%), пацієнти літнього віку (67%). Цукровий діабет (59%), ішемічна хвороба серця (69%), гіпертонія (68%), ТУРП (61%), радикальна простатектомія (43%), пошкодження спинного мозку (83%), депресія (75 %). Безпека та ефективність силденафілу були продемонстровані в довгострокових дослідженнях.
Європейське агентство з лікарських засобів відмовилось від подання результатів досліджень з референтним ліком, що містить силденафіл, у всіх підгрупах дитячого населення з еректильною дисфункцією. Для отримання додаткової інформації щодо використання у дитячій групі див. Розділ 4.2.
5.2 Фармакокінетичні властивості
Силденафіл швидко всмоктується. Максимальні концентрації в плазмі досягаються протягом 30-120 хвилин (медіана 60 хвилин) після перорального прийому натщесерце. Середня абсолютна пероральна біодоступність становить 41% (діапазон 25-63%). AUC та Cmax силденафілу збільшуються пропорційно дозі за межі рекомендованого діапазону доз (25-100 мг) після перорального прийому силденафілу.
При прийомі силденафілу під час їжі швидкість всмоктування зменшується із середньою затримкою tmax 60 хвилин та середнім зниженням Cmax 29%.
Середній об'єм розподілу силденафілу в рівноважному стані (Vd) становить 105 л, що вказує на розподіл тканин. Після одноразової пероральної дози 100 мг середня максимальна загальна концентрація силденафілу в плазмі становить приблизно 440 нг/мл (CV 40%). Зв’язування з білками плазми силденафілу (та його основного циркулюючого N-десметилметаболіту), яке становить 96%, призводить до середньої максимальної концентрації вільного силденафілу 18 нг/мл (38 нмоль). Зв’язування з білками не залежить від загальної концентрації препарату.
У здорових добровольців менше 0,0002% (у середньому 188 нг) введеної дози в еякуляті через 90 хвилин після прийому силденафілу (100 мг разова доза).
Силденафіл в основному метаболізується печінковими мікросомальними ізоферментами CYP3A4 (основний метаболічний шлях) та CYP2C9 (незначний метаболічний шлях). Основний метаболіт, що циркулює, утворюється шляхом N-деметилювання силденафілу.
Цей метаболіт має подібний профіль селективності до фосфодіестерази, як сильденафіл, і ефект in vitro на PDE5 становить приблизно 50% порівняно з вихідним препаратом. Плазмові концентрації цього метаболіту відповідають приблизно 40% концентрацій силденафілу. Далі метаболіт β-дезметилу метаболізується, і кінцевий час становить приблизно 4 години.
Загальний кліренс силденафілу в організмі становить 41 л/год з кінцевим періодом напіввиведення з плазми 3-5 годин. Після перорального та внутрішньовенного введення силденафіл виводиться у вигляді метаболітів переважно з калом (приблизно 80% введеної пероральної дози) та меншою мірою із сечею (приблизно 13% введеної пероральної дози).
Фармакокінетика в особливих групах пацієнтів
Кліренс силденафілу у здорових добровольців літнього віку (віком від 65 років) був зменшений, що призвело до приблизно 90% вищих концентрацій силденафілу та активного метаболіту N-дезметилу у плазмі крові порівняно з молодими здоровими добровольцями (18-45 років). Через вікові різниці у зв’язуванні з білками плазми крові відповідне збільшення концентрації вільного силденафілу в плазмі становило приблизно 40%.
У добровольців з нирковою недостатністю легкої та середньої тяжкості (кліренс креатиніну = 30-80 мл/хв) фармакокінетика силденафілу не змінювалася після одноразової пероральної дози 50 мг. Середня AUC N - десметилового метаболіту збільшилася на 126%, а середня Cmax на 73% порівняно з добровільними добровольцями без порушення функції нирок. Однак через високу мінливі індивідуальні мінливості ці відмінності не були статистично значущими. У добровольців з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну) Умови використання Довідка Зворотній зв'язок Конфіденційність Файли cookie