velaxin

Додаток No 1 до повідомлення про зміну, ev. No .: 2019/04537-Z1A

КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ

1. НАЗВА ЛІКУВАННЯ

Велаксин 25 мг таблетки

Велаксин 37,5 мг таблетки

Велаксин 50 мг таблетки

2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД

Велаксин 25 мг таблетки

Кожна таблетка містить 25 мг венлафаксину (у вигляді 28,28 мг венлафаксину хлориду).

Велаксин 37,5 мг таблетки

Кожна таблетка містить 37,5 мг венлафаксину (у вигляді 42,42 мг венлафаксину хлориду).

Велаксин 50 мг таблетки

Кожна таблетка містить 50 мг венлафаксину (у вигляді 56,56 мг венлафаксину хлориду).

Велаксин 75 мг таблетки

Кожна таблетка містить 75 мг венлафаксину (у вигляді 84,84 мг венлафаксину хлориду).

Допоміжна речовина з відомим ефектом

Кожна таблетка Велаксину 25 мг містить 56,62 мг моногідрату лактози.

Кожна таблетка Велаксин 37,5 мг містить 84,93 мг моногідрату лактози.

Кожна таблетка Велаксин 50 мг містить 113,24 мг моногідрату лактози.

Кожна таблетка Велаксин 75 мг містить 169,86 мг моногідрату лактози.

Кожна сила цього лікарського засобу містить натрій та натрій карбоксиметилкрохмаль А (див. Розділ 4.4).

Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.

3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА

Велаксин 25 мг таблетки

Білі або майже білі, круглі таблетки, плоскі, зі скосом, без запаху або майже без запаху, з тисненням на одній стороні “E 744”. Діаметр таблетки становить приблизно 7 мм, а її висота становить приблизно 2,6 мм.

Велаксин 37,5 мг таблетки

Білі або майже білі, круглі таблетки, плоскі, зі скосом, без запаху або майже без запаху, з тисненням на одній стороні “E 741”. Діаметр таблетки становить приблизно 8 мм, а її висота становить приблизно 3,1 мм.

Велаксин 50 мг таблетки

Білі або майже білі, круглі таблетки, плоскі, зі скосом, без запаху або майже без запаху, з відбитком “E 742” на одній стороні. Діаметр таблетки становить приблизно 9 мм, а її висота становить приблизно 3,3 мм.

Велаксин 75 мг таблетки

Білі або майже білі, круглі таблетки, плоскі, зі скосом, без запаху або майже без запаху, з тисненням на одній стороні з написом “E 743”. Діаметр таблетки становить приблизно 10 мм, а її висота становить приблизно 3,9 мм.

4. КЛІНІЧНІ ДАНІ

4.1 Терапевтичні показання

● Лікування основних депресивних епізодів.

● Запобігати повторенню основних депресивних епізодів.

4.2 Дозування та спосіб введення

Епізоди Великої депресії

Рекомендована початкова доза венлафаксину з негайним вивільненням становить 75 мг/день у двох або трьох розділених дозах, прийнятих під час їжі. Якщо пацієнти не реагують на початкову дозу 75 мг/добу, дозу можна збільшити до максимальної дози 375 мг/добу. Підвищення дози може проводитися з інтервалом у 2 тижні або більше. Якщо це клінічно виправдано через тяжкість симптомів, дозу можна збільшувати через частіші інтервали, але не менше 4 днів.

Через ризик побічних реакцій, пов’язаних із дозою, дозу слід збільшувати лише після клінічної оцінки (див. Розділ 4.4). Слід підтримувати найнижчу ефективну дозу.

Лікування пацієнтів повинно тривати досить довго, зазвичай кілька місяців і довше. Лікування слід регулярно переоцінювати в індивідуальному порядку. Довготривале лікування може бути доцільним для запобігання великим депресивним епізодам (МДЕ). У більшості випадків рекомендована доза для профілактики MDE така ж, як і в поточному епізоді.

Лікування антидепресантами слід продовжувати принаймні шість місяців після зникнення симптомів.

Конкретні корекції дози венлафаксину залежно від віку пацієнта не вважаються необхідними. Однак слід дотримуватися обережності при лікуванні літніх пацієнтів (наприклад, через можливість ниркової недостатності, можливість змін чутливості нейромедіаторів та вікової спорідненості). Завжди слід застосовувати найнижчу ефективну дозу, і якщо потрібно збільшення дози, пацієнти повинні бути під ретельним наглядом.

Венлафаксин не рекомендується застосовувати дітям та підліткам.

Контрольовані клінічні дослідження у дітей та підлітків з великим депресивним розладом не показали ефективності та не підтримують застосування венлафаксину у цих пацієнтів (див. Розділи 4.4 та 4.8).

Ефективність та безпечність венлафаксину за іншими показаннями у дітей та підлітків до 18 років не встановлені.

Порушення функції печінки

Слід розглянути можливість зменшення дози на 50% у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості. Однак, через міндивідуальну мінливість кліренсу, може бути бажаною індивідуалізація дозування.

Даних щодо пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю обмежено. Рекомендується бути обережним, і слід розглянути можливість зменшення дози більше ніж на 50%. Потенційну користь слід зважати на ризик при лікуванні пацієнтів з важкою печінковою недостатністю.

Порушення функції нирок

Хоча коригування дози не потрібне пацієнтам із швидкістю клубочкової фільтрації (ШКФ) від 30 до 70 мл/хв, рекомендується обережність. У пацієнтів, які потребують гемодіалізу, та у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ 1/10) у клінічних випробуваннях нудота, сухість у роті, головний біль та пітливість (включаючи нічну пітливість).

Табличний перелік побічних реакцій

Побічні реакції перелічені нижче за класифікацією систем органів, категорією частоти та порядком зменшення ступеня тяжкості в межах кожної категорії частоти.

* Побічні реакції, виявлені після постмаркетингового досвіду.

та Повідомлялося про випадки суїцидальних думок та поведінки під час лікування венлафаксином або на початку лікування (див. розділ 4.4).

b Див. розділ 4.4.

c У зведених клінічних випробуваннях частота головного болю з венлафаксином була подібною до плацебо.

Припинення лікування венлафаксином (особливо різко) часто призводить до симптомів відміни.

Запаморочення, розлади чутливості (включаючи парестезію), розлади сну (включаючи безсоння та ненормальні сни), збудження або занепокоєння, нудота та/або блювота, тремор, запаморочення, головний біль, грипоподібні симптоми - найбільш часто повідомляються реакції. Загалом ці явища є легкими та середніми та обмеженими, але у деяких пацієнтів можуть бути важкими та/або тривалими. Тому, коли лікування венлафаксином більше не потрібне, рекомендується повільне припинення шляхом поступового зменшення дози (див. Розділи 4.2 та 4.4).

Загалом, профіль побічних реакцій венлафаксину (у плацебо-контрольованих клінічних випробуваннях) у дітей та підлітків (у віці від 6 до 17) був подібним до такого у дорослих. Як і у дорослих, спостерігалося зниження апетиту, втрата ваги, підвищення артеріального тиску та підвищення рівня холестерину в сироватці крові (див. Розділ 4.4).

Побічні реакції з точки зору суїцидальних намірів спостерігались в педіатричних клінічних випробуваннях. Також було кілька повідомлень про ворожість, особливо при серйозних депресивних розладах, самоушкодженні.

У педіатричних пацієнтів, зокрема, спостерігались такі побічні реакції: біль у животі, збудження, диспепсія, екхімоз, носові кровотечі та міалгія.

Повідомлення про підозру на побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після отримання дозволу на продаж є важливим. Це дозволяє постійно контролювати співвідношення користь-ризик препарату. Медичні працівники повинні повідомляти про будь-які підозри на побічні реакції до національного центру звітування, перерахованого в Додатку V.

4.9 Передозування

У постмаркетингових звітах повідомлялося про передозування венлафаксину переважно у поєднанні з алкоголем та/або іншими наркотиками. Події, які найчастіше повідомляються при передозуванні, - тахікардія, зміни свідомості (сонливість до коми), мідріаз, судоми та блювота. Інші зареєстровані події включають електрокардіографічні зміни (наприклад, подовження інтервалу QT, блокування плеча, подовження QRS [див. Розділ 5.1]), шлуночкова тахікардія, брадикардія, гіпотонія, запаморочення та смерть.

Опубліковані ретроспективні дослідження показують, що передозування венлафаксину може бути пов’язане з підвищеним ризиком летальних випадків у порівнянні з тим, що спостерігається при застосуванні антидепресантів СІЗЗС, але нижчим, ніж із трициклічними антидепресантами. Епідеміологічні дослідження показали, що пацієнти, які отримують венлафаксин, мають більший тягар суїцидальних факторів ризику порівняно з пацієнтами, яким призначили СІЗЗС. Ступінь, до якого підвищений ризик летальних наслідків передозування можна пояснити токсичністю венлафаксину та ступінь незрозумілості деяких характеристик пацієнтів, які отримують венлафаксин. Щоб зменшити ризик передозування, венлафаксин слід призначати у найнижчих можливих дозах, щоб забезпечити оптимальне лікування пацієнта.

Рекомендуються загальні підтримуючі та симптоматичні заходи; необхідно контролювати серцевий ритм та життєві показники. Коли існує ризик аспірації, не рекомендується викликати блювоту. Промивання шлунка може бути призначене, якщо воно проводиться незабаром після прийому всередину або пацієнтам із симптомами. Введення активованого вугілля також може обмежити всмоктування препарату. Примусовий діурез, діаліз, гемоперфузія та обмінна трансфузія навряд чи будуть корисними. Специфічні антидоти для венлафаксину не відомі.

5. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ

5.1 Фармакодинамічні властивості

Фармакотерапевтична група: психоаналептики, антидепресанти, інші антидепресанти, код АТС: N06AX16.

Вважається, що механізм антидепресивної дії венлафаксину на людину посилюється за рахунок активності нейромедіаторів у центральній нервовій системі. Доклінічні дослідження показали, що венлафаксин та його основний метаболіт О-десметилвенлафаксин (ОДВ) є інгібіторами зворотного захоплення норадреналіну. Венлафаксин також слабо пригнічує поглинання дофаміну. Венлафаксин та його активний метаболіт знижують чутливість β-адренергічних рецепторів як після гострого (разова доза), так і хронічного введення. Венлафаксин та його метаболіт О-десметилвенлафаксин дуже схожі за своїм загальним ефектом на зворотне захоплення нейромедіаторів та зв’язування рецепторів.

Венлафаксин практично не має спорідненості до мускаринових, холінергічних, H1-гістамінергічних або альфа1-адренергічних рецепторів у мозку щурів in vitro. Фармакологічна активність цих рецепторів пов'язана з різними побічними ефектами (наприклад, антихолінергічними, седативними та серцево-судинними), які можуть спостерігатися при застосуванні інших антидепресантів.

Венлафаксин не діє як інгібітор моноаміноксидази (МАО).

Дослідження in vitro показали, що венлафаксин не має спорідненості до опіатних або бензодіазепінових рецепторів.

Клінічна ефективність та безпека

Епізоди Великої депресії

Ефективність негайного вивільнення венлафаксину при лікуванні основних депресивних епізодів була продемонстрована в п'яти рандомізованих, подвійних сліпих, плацебо-контрольованих, короткочасних дослідженнях тривалістю від 4 до 6 тижнів у дозах до 375 мг/добу. Ефективність пролонгованого вивільнення венлафаксину при лікуванні основних депресивних епізодів була встановлена ​​в двох плацебо-контрольованих короткочасних дослідженнях тривалістю 8 та 12 тижнів, які включали дози від 75 до 225 мг/добу.

В одному довгостроковому дослідженні вивчався рецидив протягом 26 тижнів у амбулаторних пацієнтів, які відповіли на 8-тижневе відкрите дослідження з пролонгованим вивільненням венлафаксину (75, 150 або 225 мг), які були рандомізовані для продовження з тим самим тривалим -випуск або плацебо дози венлафаксину.

У другому довгостроковому дослідженні ефективність венлафаксину в профілактиці повторних депресивних епізодів протягом 12-місячного періоду була встановлена ​​в плацебо-контрольованому подвійному сліпому клінічному дослідженні у дорослих амбулаторних хворих з повторними основними депресивними епізодами, які реагували на лікування венлафаксином (Від 100 до 200 мг/добу)., Розділений на два прийоми) в останньому епізоді депресії.

У спеціалізованому детальному дослідженні QTc у здорових пацієнтів венлафаксин у надтерапевтичній дозі 450 мг/добу (вводиться у вигляді 225 мг двічі на день) не подовжував інтервал QT до будь-якої клінічно значущої міри. Однак у постмаркетингових умовах повідомлялося про випадки подовження QTc/TdP та шлуночкових аритмій, особливо при передозуванні або у пацієнтів з іншими факторами ризику подовження QTc/TdP (див. Розділи 4.4, 4.8 та 4.9).

5.2 Фармакокінетичні властивості

Венлафаксин широко метаболізується, головним чином, до активного метаболіту, О-десметилвенлафаксину (ODV). Середній період напіввиведення венлафаксину та ODV у плазмі крові становить 5 ± 2 години та 11 ± 2 години відповідно. Стабільні концентрації венлафаксину та ODV досягаються протягом 3 днів після прийому багаторазових пероральних препаратів. Венлафаксин та ODV демонструють лінійну кінетику в дозах від 75 мг до 450 мг/добу.

Щонайменше 92% венлафаксину всмоктується після одноразової пероральної дози венлафаксину з негайним вивільненням. Абсолютна біодоступність становить від 40% до 45% щодо досистемного метаболізму. Після введення венлафаксину з негайним вивільненням пікові концентрації венлафаксину в плазмі досягаються через 2 години, а ODV - через 3 години. Після введення венлафаксину з пролонгованим вивільненням пікові концентрації венлафаксину в плазмі досягаються протягом 5,5 годин, а ОДВ - через 9 годин. Коли ту саму добову дозу венлафаксину вводять у формі таблетки з негайним вивільненням або капсули з пролонгованим вивільненням, капсула з пролонгованим вивільненням всмоктується повільніше, але засвоюється така ж кількість, як і таблетка з негайним вивільненням. Їжа не впливає на біодоступність венлафаксину та ОДВ.

Венлафаксин та ODV мінімально зв’язуються з білками плазми крові людини у терапевтичних концентраціях (27% венлафаксину та 30% ODV відповідно). Стаціонарний об’єм розподілу венлафаксину становить 4,4 ± 1,6 л/кг після внутрішньовенного введення.

Венлафаксин зазнає великого печінкового метаболізму. Дослідження in vitro та in vivo вказують на те, що венлафаксин біотрансформується до основного активного метаболіту ODV шляхом CYP2D6. Дослідження in vitro та in vivo вказують на те, що венлафаксин метаболізується CYP3A4 до меншого, менш активного метаболіту, N-десметилвенлафаксину. Дослідження in vitro та in vivo вказують на те, що венлафаксин є слабким інгібітором CYP2D6. Венлафаксин не інгібує CYP1A2, CYP2C9 або CYP3A4.

Венлафаксин та його метаболіти виводяться переважно нирками. Приблизно 87% дози венлафаксину з'являється в сечі через 48 годин або у вигляді незміненого венлафаксину (5%), некон'югованого ОДВ (29%), кон'югованого ОДВ (26%) або як інший незначний неактивний метаболіт (27%). Середній ± SD плазмовий рівноважний кліренс венлафаксину становить 1,3 ± 0,6 л/год/кг, а ODV - 0,4 ± 0,2 л год/кг.

Спеціальні групи пацієнтів

Вік і стать не суттєво впливають на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ.

Сильні/погані метаболізатори CYP2D6

Концентрації венлафаксину у плазмі крові вищі у слабких метаболізаторів CYP2D6, ніж у великих метаболістах. Оскільки загальна експозиція (AUC) венлафаксину та ODV однакова у поганих та екстенсивних метаболізаторів, для цих двох груп не потрібні різні режими дозування венлафаксину.

Порушення функції печінки

Згідно з даними Child-Pugh A (легке порушення функції печінки) та Child-Pugh B (помірне порушення функції печінки) у пацієнтів, період напіввиведення венлафаксину та ODV був подовжений порівняно із звичайними пацієнтами. Пероральний кліренс венлафаксину та ODV був знижений. Спостерігалася велика міндоіндивідуальна мінливість. Даних щодо пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю обмежено (див. Розділ 4.2).

Порушення функції нирок

У хворих на діаліз період напіввиведення венлафаксину був продовжений приблизно на 180%, а кліренс зменшився на 57% порівняно зі звичайними пацієнтами, тоді як період напіввиведення ОДВ був продовжений приблизно на 142%, а кліренс зменшився на 56%. Корекція дози необхідна пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю та пацієнтам, які потребують гемодіалізу (див. Розділ 4.2).

5.3 Доклінічні дані про безпеку

Дослідження венлафаксину на щурах та мишах не показали канцерогенного ефекту. Венлафаксин не був мутагенним у широкому діапазоні тестів in vitro та in vivo.

Дослідження на репродуктивній токсичності на тваринах показали меншу вагу народжуваних щурів, більшу кількість мертвонароджених та збільшення смертності щенят протягом перших 5 днів лактації. Причини цих смертей невідомі. Ці ефекти спостерігались у дозі 30 мг/кг/добу, 4 рази на добу для людини - 375 мг венлафаксину (у мг/кг). Доза без впливу на смертність щенят у щурів в 1,3 рази перевищувала дозу для людини. Потенційний ризик для людини невідомий.

Зниження народжуваності спостерігалося в дослідженні, в якому як самці, так і самки щурів піддавались дії ОДВ. Ця доза приблизно в 1-2 рази перевищувала дозу для людини 375 мг/добу венлафаксину. Значення цієї знахідки для людини невідоме.