Петро Смолік (5 січня 1960 - 1 серпня 2008) був людиною культури в широкому розумінні цього слова. Протягом усього життя його супроводжувала важка хвороба, він жив із морською пам’яткою, щоб значною мірою заповнити визначений час життя.
Він усвідомлював свою ціну, не марнував її і не марнував. Він міцно стояв на землі, у своїх батьків, братів і сестер, дружини та дітей, у земному гуморі. Водночас він жив своєю мрією про культуру між небом і землею. Він писав про свободу людини, знаючи, що про неї слід говорити в добрі часи, але не можна забувати про неї в погані часи чи в повсякденному житті. Разом зі своєю дружиною Габріелою та Мирославом Ціпаром він заснував та керував громадським об'єднанням "Хлібіни", займався журналами "Impulz" та "Naše svedectvo", а разом із Францішеком Міклошеком встановив пам'ятники жертвам комунізму та на честь демонстрації "Свічника". Разом із Міхалом Вашеком брав участь у будівництві культурного видавництва, де завдяки йому виходили твори словацької літератури від Яна Харанта до Мікулаша Шпринця та мистецькі монографії від Теодора Текеля до Ігоря Мінаріка. Петро Смолік був людиною честі, надійним, відданим, відкритим, сердечним, він любив цікавитись своїми очима, і таким його згадують у книзі його близькі та друзі.