шоколаду

(Джерело: http://art7.hu/) 12.03.2018 Андреа Штубер

Театр Чоконай у Дебрецені знайшов двадцятирічного російського режисера, з яким працював на Чехова.

Фотографії: Андраш Мате

Іллю Боксарникова можна пов’язати з Московською школою МХАТ, можна сказати, він був вихованцем Віктора Різакова. Минулого року він вперше поставив у громадянському місті французьку комедію для загального задоволення. Цього року її попросили поставити на сцену Три сестри.

Прем’єра має кілька цікавих особливостей, куди б ми не дивились: вперше в житті режисера він представляє Чехову угорську компанію, в угорському перекладі. Актори працюють над чудовою класикою із творцем, який справді справжній; корениться в російській культурі та театрі. А глядачі можуть побачити, як молодий російський художник інтерпретує Чехова і що він може передати зі свого бачення угорською компанією. (Більше сорока років тому, в 1977 році, в селі Дебрецен поставили трьох сестер під керівництвом Яноша Шандора. Глядачі, мабуть, також зустрічали "Чехова" Аттіли Віднянського з Берегшаша.)

Найяскравішим елементом гарнітура є сіра стіна будинку. (Декорація, костюм: Марфа Гудкова.) Він був побудований півколом у глибині сцени, на ньому можна було навіть почати малювати панораму Бородіно. Стіна масивна - вона обертається під обертовою сценою, яка залучає акторів та предмети, - і її функція полягає у схудненні. Життя з’їдає з нього шматочки. Практично, звичайно, персонажі це розбивають: наприклад, Мася Ілони Саркозі Надь здатна вирвати значну частину навіть у середині інтимного дубля. Ілона Надь Саркозі Надь - це маленька тендітна Маша, суворо-серйозна жінка у своєму першому акті, яка виглядає трагічно загубленою у своєму безформно насиченому чорному вбранні. Поруч із ним молодий, відкритий, сільський на смак Версинінін Гергелі Мате Кісс, ніби він навіть не знає, що саме шукає в цьому лізоні.

Але ще до цього три сестри: знак. Гра починається жестом пам’яті: дівчата підносять окуляри до образу генерала Прозорова, який був поставлений на обідньому столі в річницю смерті батька. (Ця маленька групова фотографія наче вистава в Дебрецені махала вдалиною до вистави театру krkény, яка починається подібним чином.) Незабаром стіл буде застелений квітковими подарунками на привітання з днем ​​народження Ірини. Сольоній (Янош Меркс) вкладає серце, що символізує його серце. (Якщо я добре бачу, так, це, звичайно, шматок сирого м'яса, це субпродукти.) Квітковий стіл тоді виймають, як труну, і Анфіса (Зсуза Олах) гойдається за тортом, як священик з пахощами . У першій дії вистави є гумор.

На початку дівчата вимовляють свій текст, сидячи на піднятому стільці, обличчям до нас. У майбутньому кілька разів трапляється, що режисер розміщує персонажів фронтально, і вони розмовляють не один з одним, а з нами. Є ті, хто не вимовляє ані слова - молода дівчина (Вас Джудіт Джиджі) у чорній усані, у чорній сукні, прикрашеній червоним візерунком, із танго-гармошкою на плечі. Ми можемо розуміти його як символічну фігуру, але я волію бачити його просто сусідською дівчиною, мовчазною споглядальницею компанії. (Той, хто стоїть на драбині в один момент подій, крейдою малює куполи цибулі на стіні сцени.)

Повертаючись до сестер, у порядку та порядку, або, можливо, навіть виразніше, вони переживають свої маленькі пригоди чеською мовою. У перших сценах Кларі Варга розповідає про Ольгу, що вона в основному Ірина, хоча вона виросла з віку своєї маленької сестри. Чистий, захоплений, іскристий. Мене не здивувало б, якби затишно кругла сімейна Анфіса Зсузи Олах задула собі ніс носовою хусткою, як у Ірини. Клара Ольга Варга так само розсіяна бурхливими роками чотирьох актів, як і дві інші дівчата. У другому акті, повернувшись додому зі школи, він засинає стоячи. У третьому - вона вже не має духовної відкритості для проблем своїх сестер. У четвертому вони опиняються маленькими та розбитими поряд з Натаєю Кінґей hejhelyi, яка демонстративно носить сукню, на яку вона скаржилася в першій дії. Домашнє завдання Натаси завершується тим, що стає майже монохромним зеленим поясом.

Шеф-кухар Хайналка Ірина - одночасно м’яка і вперта панянка. Напередодні карнавалу він чекає масок у костюмі ангела з білокрилими, а в кінці акту отримує білий велосипед і ріже його квазімосковським. (Самовизначення чи майстерність не чужі деяким рішенням режисера. Або інша можливість полягає в тому, що я особисто не розумію.

Ми були з Іриною. Коли Сольоній зізнається йому в коханні, він, здається, дозволяє себе обнімати і надто довго цілувати огидним капітаном, який просто по-дитячому чуттєво формує Яноша Мерка. І це так само дратує, як дитина, яка вперто і безцільно хоче весь час привертати увагу до себе. (Як новинку, Солонов у цьому перекладі цитує Сольоні, перший рядок поеми «Вітрило - білий вітрило вдалині», де також зображений Валентин Катаєв, котрий насправді тут не підходить.) Ласло Тузенбача зі своєю суєтою та насиллям. Якби дуель не відбулася між двома чоловіками, Ірина вийшла б заміж за Тузенбах, і ми можемо бути впевнені, що в цьому шлюбі також не було б великої подяки. У Кулігіні (Тібор Месарош) ми можемо побачити, чого вартий прагнутий чоловік.