В 
Рисунок 1. Внутрішньо- та позаклітинні відділи рідини в нормальних умовах та в різних ситуаціях гіпонатріємії.
Відкриті кола на кожній панелі означають натрій; замкнуті кола, калій; великі квадрати, непроникні розчинені речовини, крім натрію; невеликі квадрати, проникні розчинені речовини; пунктирна лінія між двома відділеннями, клітинна мембрана; затінену область, внутрішньосудинний об'єм.
1.2.1.- Причини гіпонатріємії
Причинними факторами гіпонатріємії є наступні:
A. В В Зміна у виділенні з водою:
Б. В В Набряково-аскетичні держави.
C. В В Зниження калію.
E. В В Ниркова недостатність.
Г. В В Зображення з нормальним нирковим виведенням води: Первинна полідипсія, скидання осмостату.
Таблиця 1: Етіологія гіпонатріємії.
1.2.1.1. Псевдогіпонатріємія
1.2.1.2. Гіпертонічна або транслокаційна гіпонатріємія
У випадках, коли у позаклітинній рідині накопичується велика кількість ізотонічних рідин без натрію, таких як ізотонічний маніт, утворюється ізоосмолярна та ізотонічна гіпонатріємія. Така ситуація частіше спостерігається у випадках зрошення сечового міхура великою кількістю гліцину або сорбіту під час або після трансуретральних резекцій передміхурової залози або сечового міхура, а також під час гістероскопії або лапароскопічної операції.
1.2.1.3. Гіпотонічна або дилюційна гіпонатріємія
Серед різних причин гіпотонічної гіпонатріємії (ГГ) виділяються:
а) HH зі збільшеним об’ємом позаклітинної рідини
б) HH із зменшенням об’єму позаклітинної рідини
в) HH з нормальним об’ємом позаклітинної рідини
У випадках SIADH виробляється секреція ADH, яка не пов'язана з гіповолемією, індукуючи ниркову реабсорбцію води, розширення рідин в організмі з гіпонатріємією та гіпоосмоляльністю. Набряки не виникають, оскільки розчинені речовини із сечею та вода збільшуються в міру активації об’ємних рецепторів. Деякі причини розвитку SIADH наведені в таблиці 2.
А. В В Гіпоталамічна гіперпродукція АДГ:
-Препарати: IV циклофосфамід, карбамазепін, вінкристин, вінбластин, галоперидол, амітриптилін, МАОІ, бромокриптин.
-Хвороби легенів: пневмонія, туберкульоз, ГНН, астма, пневмоторакс, ателектаз.
C. В В Посилений ефект АДГ: хлорпропамід, карбамазепін.
D. В В Однорідне надходження АДГ: вазопресин, окситоцин.
Лабораторними характеристиками пацієнтів із СІАДГ є гіпонатріємія з гіпоосмоляльністю (гіпотонічна), з неадекватно високою осмоляльністю сечі (> 100 мосм/кг і, як правило,> 300 мОсм/кг), натрію в сечі> 40 мекв/л (якщо у пацієнта не спостерігається виснаження об'єму) ще одна причина), нормоволемія, нормальна робота нирок, надниркових залоз та щитовидної залози, а також нормальний кислотно-лужний та калієвий баланс.
Ще однією причиною гіпотонічної гіпонатріємії при нормальній позаклітинній рідині є первинна полідипсія, поширене захворювання серед психіатричного населення, можливо, через відчуття спраги, викликане деякими антипсихотичними препаратами. Щодня потрібно щонайменше 10-15 літрів води, щоб перевищити ниркову здатність до виведення, викликаючи розріджену гіпонатріємію з пригніченою концентрацією АДГ та дуже низькою осмоляльністю сечі (
Особлива ситуація трапляється у тому, що називається реконструкцією осмостату (що відбувається у випадках гіповолемії та у жінок у перші два місяці вагітності), коли ці пацієнти мають дещо нижчий поріг вивільнення АДГ, отже, вміст натрію в плазмі крові концентрація трохи нижча за норму, але стабільна (від 125 до 130 мекв/л). Вони відповідають усім клінічним та аналітичним характеристикам SIADH, будучи єдиним ключем для його діагностики стабільності гіпонатріємії.
1.2.2.-Клінічні прояви гіпонатріємії
В гостра гіпонатріємія першими симптомами є нудота та загальне нездужання, і вони з’являються, коли натріємія менше 125 мекв/л. Між 115-120 мекв/л можуть проявлятися помірні симптоми, такі як головний біль, млявість та сонливість. Важкі симптоми, такі як судоми, кома та зупинка дихання, як правило, не спостерігаються, поки натріємія не нижче 110-115 мекв/л.
1.2.4.-Діагностичний підхід до гіпонатріємії
Малюнок 2. Діагностичне ведення пацієнтів з гіпонатріємією.
Першим кроком у пацієнта з гіпонатріємією є підтвердження наявності гіпоосмоляльності. Якщо Osmp нормальний або підвищений, слід виключити різні причини псевдогіпонатріємії. Після того, як у пацієнта було показано, що він гіпоосмоляльний, необхідно виміряти осму, щоб визначити, чи є у пацієнта порушення виведення води чи ні. Осму менше 100 мОсмоль/кг направлятиме до первинної полідипсії або перебудови осмостату, і для обмеження води буде потрібно тест на обмеження води (сеча залишатиметься розведеною до нормалізації [Na +] p в первинна полідипсія, тоді як в умовах осмостату осму буде поступово наростати). Наступним і останнім етапом диференціальної діагностики гіпонатріємії є визначення [Na +] u: якщо вона