Терапевтичні програми, орієнтовані на придбання ораторських навичок та втрату сценічного переляку, розробляються на основі кількох факторів, які найкраще працюють разом. Зазвичай реакція тривоги є найпоширенішою. Ці програми працюють над фізіологічним, когнітивним та руховим аспектами. Вони пробиваються глибоке дихання, тренінг для самостійних інструктажів та розвиток словесних, невербальних та вокальних навичок.
Як глибоке дихання, так і тренінг для самостійного навчання є методами впливу на рухову складову. Техніка дихання допомагає протидіяти ефекту тривоги, а також полегшити мовлення. Методи самонавчання складаються із внесення змін до самовербалізації.
Таким чином, підвищується рівень самоконтролю і поведінка стає більш адаптивною. Третя техніка зосереджена на розвитку словесних навичок, що підвищують впевненість і впевненість у собі.
Контрольоване дихання
Діафрагмальне дихання слід тренувати і вправлятись з легкістю. Це тип дихання, який, крім того, що сприяє зниженню рівня тривожності, дає мовцеві більший запас повітря під час розмови і дозволяє йому досягати свого голосу далі. Це, в свою чергу, наділяє вас більшою впевненістю у собі. Грудне дихання (на легені) підвищує рівень стресу. І навпаки, дихання діафрагмою підтримує парасимпатичну реакцію та сприяє розслабленню.
Це діафрагмальне дихання, яке також називають глибоким диханням, приносить більше повітря в нижню частину легенів. Ця область має найбільшу ємність, так що дихання з цієї області забезпечує кращу оксигенацію та очищення легенів. Це не складна техніка, хоча її слід належним чином навчити у спеціалізованого терапевта, щоб не помилитися і не отримати від цього максимум користі.
Навчання самоінструкції Мейхенбаума
Основною ідеєю цього методу є поступове впровадження самовербалізації, внутрішньої вербалізації, думок та самоінструкцій. Ця зміна внутрішнього діалогу є тим, що впливає на людину і в кінцевому підсумку змінює її поведінку. Цей метод був створений в 1960-х роках доктором Дональдом Мейхенбаумом для агресивних та гіперактивних дітей. Щоб сформувати його, він спирався на дослідження Виготського та Піаже про важливість мови для управління руховою поведінкою. Хоча це виявилося методом, прийоми якого дуже позитивні при вирішенні проблем загалом.
У випадку страху перед публічними виступами було показано, що ці методики цінна допомога у подоланні переляку. Формуючи думки за допомогою самовербалізації, ми можемо модифікувати внутрішній діалог та контролювати поведінку.
Цей метод складається з п’яти фаз. На перших двох фазах терапевт виступає в ролі взірця, в інші три фази саме людина виконує самовказ, спочатку вголос, потім дуже тихо (в масках) і, нарешті, самовербалізації стають прихованими думками або самовказюками.
Вербальні, невербальні та вокальні навички для публічних виступів
Навчання публічному виступу вимагає управління відповідними лінгвістичними ресурсами, а також гарна структура ідей, що будуть представлені, та адекватний запис про них мова, якою буде користуватися. Навчання цим пунктам надає оратору впевненості в собі та безпеки.
Так само невербальна мова говорить майже стільки ж, скільки і попередня. Від виразу обличчя до рухів тіла, зорового контакту та управління фізичними просторами. Хороша підготовка мови тіла є необхідною для розвитку навичок публічного виступу.
Вокальні елементи, навчившись керувати голосом, є ще одним із ключових моментів. Це так важливо людина прагне несвідомо співвідносити голос із типом особистості.
Найважливішими голосовими елементами, над якими слід працювати, є голос, тон, наголос, швидкість, ритм, проекція та резонанс. Голос - це той, що підтверджує або руйнує перший образ оратора. Дуже важливо, щоб як вербальні, так і невербальні елементи, а також голос знаходились у гармонії і відображали рівновагу. Як і майже у всьому, головне, щоб, зрештою, те, що бачимо, говоримо та підтримуємо на балансі узгодженості.
"Тон і якість голосу можуть визначати ефективність повідомлення та довіру до комунікатора".
-Альберт Мехрабян, заслужений професор психології, UCLA-