Висушені листя артишоку (Cynara scolymus L.) використовуються в народній медицині для їх жовчогінної та гепатопротекторної діяльності, часто пов’язаної із вмістом цинарину 1 .
Також були продемонстровані його антиоксидантні, жовчогінні та діуретичні властивості 3, а також його корисність у контролі ліпідів, впливаючи на біосинтез холестерину та окислення ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ) 4 .
Жовчогінна дія
артишок він стимулює вироблення жовчі печінкою, колепоезом (вироблення та виділення печінкою солей жовчі) та гідроколерез, а також може мати жовчогінний ефект (стимулює надходження жовчі до дванадцятипалої кишки). Насправді він може грати «амфохолетичну» роль, тобто регулює відтік жовчі шляхом збільшення, за умови, що він зменшується, або за рахунок зменшення у випадках надмірно високої секреції жовчі 5 .
Більше 20 років тому постмаркетинговий огляд, проведений Kraft K. 6 на основі препаратів на основі екстрактів артишоку та їх впливу на ліпідний обмін, печінку та шлунково-кишковий тракт, дав такі результати: дія лютеоліну вирішальне значення для інгібування біосинтезу гепатоцелюлярного холестерину de novo; антидиспептичні дії засновані головним чином на підвищеному холерезі; Клінічні дані, зібрані між 417 і 557 пацієнтами, тривалість лікування від 4 до 6 тижнів, відображали статистично значущі відмінності у зменшенні таких симптомів, як біль у животі, здуття живота, метеоризм і нудота, а основними фармакологічними діями, що підтверджуються, були дії протиблювотні, спазмолітичний, жовчогінний, ветрогонний та ліпідознижуючий, поряд з хорошою переносимістю та низькою частотою побічних ефектів.
Антиоксидантна та гепатопротекторна дія
Гепатотоксичність визначається як пошкодження печінки, яке пов'язане з порушенням функції печінки, спричиненим впливом лікарського засобу або іншого неінфекційного агента 7 .
Токсичність чотирихлористого вуглецю (CCl4) в ізольованих гепатоцитах щурів є експериментальною моделлю, яка широко використовується для моделювання різних аспектів, пов’язаних з патологіями, пов’язаними з ураженням печінки. Цинарин і меншою мірою кофеїнова кислота, присутня в артишоку, виявляли цитопротекторну активність у згаданій моделі завдяки механізму дії, який передбачав би запобігання окисленню, індукованому CCl4, у складових фосфоліпідах мембран гепатоцитів 8 .
Водні екстракти артишоку знижують перекисне окиснення ліпідів (вимірюється як утворення малонового диальдегіду) та цитотоксичність (вимірюється як активність ферменту лактатдегідрогенази) у первинних культурах гепатоцитів щурів, що зазнають дії трет-бутил гідропероксиду (t-BHP). Екстракти запобігли відповідну втрату внутрішньоклітинного глутатіону, спричинену t-BHP, що, в свою чергу, індукує перекисне окислення ліпідів. Цинарин та лютеолін 7-О-глюкозид, а також інші фенольні сполуки, такі як кавова кислота та хлорогенні кислоти, присутні в артишоку, можуть сприяти гепатопротекторному потенціалу цих екстрактів, головним чином завдяки їх антиоксидантній дії 9 .
Описано випадок, який підтверджує можливу ефективність споживання артишоку (3 настої на день з 30 г висушеного листя артишоку) проти гепатотоксичності, пов’язаної із споживанням флуконазолу, оскільки рівні білірубіну значно знижувались після закінчення перший тиждень лікування і всі тести функції печінки нормалізувались через 2 місяці 10 .
У відкритому дослідженні 403 пацієнти з функціональними розладами жовчного міхура отримували невизначений екстракт артишоку (2 таблетки двічі на день, кожна з яких містила 375 мг 1% стандартизованого екстракту кофеїнової кислоти). Через 4 тижні лікування скарги, пов’язані з нудотою, болями в шлунку або втратою апетиту, зникли у понад 52% пацієнтів, а симптоми покращились у більш ніж 80% пацієнтів 11 .
Різні препарати на основі артишоку не слід застосовувати у разі закупорки жовчних проток або каменів у жовчному міхурі (крім випадків під контролем кваліфікованого фахівця) або у випадках відомої алергії на артишоки або інші рослини сімейства сполук.