остеомієліту

Магнітно-резонансна томографія та комп’ютерна томографія дуже чутливі при виявленні остеомієліту та окресленні ступеня ураженої ділянки кістки.

Оновлено: 18 листопада 2016 р

Це дуже важливо своєчасна діагностика гострого остеомієліту, оскільки при правильному лікуванні антибіотиками можна уникнути некрозу кісток та хронізації інфекції. Збільшення лейкоцитів під час лабораторних досліджень є загальним явищем, але не завжди. Швидкість осідання еритроцитів і концентрація С-реактивного білка в крові в більшості випадків підвищені як у гострій, так і в хронічній формі.

Однак ці дані не є специфічними для остеомієліту, хоча їх вихідні значення корисні для моніторингу ефективності лікування. Посіви крові можуть бути позитивними приблизно в половині випадків гострого гематогенного остеомієліту, але в хронічних випадках вони майже завжди негативні.

Остаточний діагноз ґрунтується на клінічній підозрі, яка визначатиме ефективність лікування візуалізаційні тести які дозволяють діагностувати остеомієліт. Ураження кістки може з’явитися навіть на звичайному рентгенівському знімку, хоча пізніше, ніж при скануванні. В даний час у більшості випадків застосовують комп’ютерну томографію (КТ) або магнітно-резонансну томографію (МРТ), або обидва. Цей тип тесту має велику чутливість для виявлення інфекції та обмеження розширення ділянки ураженої кістки.

Важливо отримати зразок для мікробіологічної обробки, проводячи посів інфекційного матеріалу, отриманого за допомогою тонкої голкової аспіраційної пункції (FNA), або відкритої біопсії, якщо це необхідно. Збір зразків можливо також у випадках хребетного остеомієліту з рентгенологічним контролем з КТ під час пункції.