ОРИГІНАЛЬНА СТАТТЯ (I). Том 6 - Номер 3 - вересень 2001 р
ДИФЕРЕНЦІЯЦІЯ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ АБО ПАТОЛОГІЧНОЇ ГІПЕРТРОФІЇ СЕРЦЕВОГО СЕРЕДОВИЩА У СПОРТСМЕНІВ ВИСОКОГО РІВНЯ
Алехандро Легаз Аррезе; Енріке Серрано Остаріс. Кафедра фізики та медсестер Університету Сарагоси.
Двовимірна ехокардіографія більш надійно диференціює гіпертрофію лівого шлуночка, яка вважається фізіологічною та патологічною. Різні дослідження показують, що у чоловічої популяції товщина більше 13 мм може бути пов’язана з гіпертрофічною кардіоміопатією. Через зацікавленість, що проявляється в даний час до серцевої адаптації у елітних спортсменів, ми оцінили найвищі показники серцевої товщини серед найкращих іспанських спортсменів обох статей. Результати підкреслюють, що у спортсменів з таким високим рівнем продуктивності не спостерігається особливо підвищеної товщини у жодної з двох статей, і існування серцевих захворювань слід виключити. Крім того, знайдені товщини лише трохи вищі, ніж у контрольної сукупності, що вказує на те, що товщини не мають великої адаптаційної сили до фізичних зусиль.
Хоча всі діагностичні методи допомогли нам краще зрозуміти спортсменів, межі між фізіологічною реакцією серця на інтенсивні фізичні вправи та патологічною реакцією на ту саму вправу все ще дуже неточні. Згідно з Ростом (1989), ми можемо розглянути три різні розділи медичних аспектів для оцінки:
• Ризик класифікувати спортсменів як хвороби серця
що представляють лише явища адаптації.
• Складність діагностики спортсменів, які
справді наявні серцеві зміни.
• Дискусія про те, чи може навчання бути a
небезпека для здоров'я серця.
На кожен мм. Збільшення товщини міжшлуночкової перегородки або задньої стінки лівого шлуночка, збільшує прояв аритмій та їх складність у два-три рази. У той же час складні шлуночкові аритмії схильні до раптової смерті, отже, значення у визначенні гіпертрофії лівого шлуночка та її клінічних проявів (Serra Grima, 1991).
Діагностика гіпертрофії лівого шлуночка через електрокардіографію, зумовлена тренуванням, має обмежене значення через кількість помилкових негативних негативних наслідків. На другому рівні оцінки кардіології використовуються двовимірна ехокардіографія в М-режимі та доплерівська методика. Ехо в М-режимі має значні обмеження; однак, розумне використання в руках експертів дозволяє правильно оцінити товщину стінки шлуночка і перегородки; За даними Woythler та співавт. (1983), чутливість відлуння М-режиму становить 88%, а специфічність - 90%.
Після діагностики існування гіпертрофії лівого шлуночка слід визначити межу нормальної адаптації до тренувань або наявність серцевої патології.
Іноді децентралізація допоможе нам розгадати загадку. Якщо через кілька місяців (3 - 6) ця гіпертрофія стінки зберігається, необхідно буде думати, що це не пов'язано з постійними зусиллями, що насправді є патологічною гіпертрофією, яка може змусити спортсмена відмовитися від змагань. З іншого боку, якщо після місяців спортивного відпочинку серце повернеться до своїх нормальних розмірів, ця гіпертрофія буде вважатися характерною для "Серця спортсмена" і, отже, доброякісною (Irigoyen, 1999). Однак застосування цього припущення у високопродуктивних спортсменів здається недоцільним через надмірний час відпочинку.
Гіпертрофічна кардіоміопатія пов’язана з пошкодженням клітин міокарда, у цих випадках виявлення пошкодження клітин може мати важливе значення при діагностиці кардіоміопатії та може допомогти в ідентифікації спортсменів, яким загрожує раптова смерть. Дослідження міозинових антитіл є методом "in vivo" для виявлення пошкодження міокарда, оскільки вони є чудовим маркером розриву сарколемми. Вони продемонстрували свою чутливість у випадках інфаркту міокарда, міокардиту, "відторгнення серця" та кардіотоксичності антрацикліну. У дослідженні Serra Grima та співавт. (1994) товщина стінки лівого шлуночка ≥ 13 мм була встановлена як фізіологічна межа гіпертрофії міокарда лівого шлуночка у спортсменів, оскільки це значення було суттєво пов’язане з позитивним поглинанням міокардом антміозину.
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ
Всього було виконано 345 ехокардіографічних оцінок для чоловіків (104 у спринтерів, 144 у спортсменів на середній дистанції та 97 у спортсменів на довгі дистанції) та 165 у жінок (41 спринтер, 57 середніх та 67 бігунів на довгі дистанції). Вибірка складалася зі спортсменів обох статей, які тренувались, щоб змагатись на найвищому рівні в біговій атлетиці.
Ехокардіографічні дослідження проводили в Національному центрі досліджень спортивних наук за допомогою ехокардіографічного приладу Toshiba SSH-140ª Sonolayer (Toshiba Medical System SA, Іспанія), який включає моно- та двовимірну візуалізацію та імпульсну, безперервну та кольорову доплерографію. Використовувались електронні перетворювачі. Обладнання включає комп'ютер для вимірювання та розрахунку параметрів, що систематично використовуються в лабораторіях ехокардіографії. Вимірювали задню стінку лівого шлуночка (РП) та міжшлуночкову перегородку (ІВС). Вимірювання проводили згідно стандартів Американського товариства ехокардіографії (ASE) (Sahn et al. 1978).
У вибірці для чоловіків оцінка була включена як ризик патологічної серцевої гіпертрофії у випадку серцевої товщини> 13 мм. Для спортсменів оцінювали максимально знайдену товщину.
Дотримуючись меж фізіологічної гіпертрофії, встановлених Серра та співавт. (1994), було встановлено, що лише за 2 визначення (бігун на 3000 метрів та марафон) товщина міжшлуночкової перегородки досягла значень ≥13 мм; аналогічно, ця межа спостерігалась лише у 3 вимірах товщини задньої стінки лівого шлуночка (один бігун на середині та два на довгі дистанції). Якщо встановити межу ≥12 мм, загальна кількість вимірювань збільшується до 13 для SIV (2 для спринтерів, 5 для бігунів на довгі дистанції та 6 для бігунів на довгі дистанції) та 5 для PP (3 для середньої дистанції бігуни та 2 для бігунів на довгі дистанції).
Серед жінок жоден спортсмен не мав SIV ≥12 мм або PP ≥11 мм. У 5 вимірюваннях (2 у спринтерах та 3 у середніх) водосховище було товщиною ≥11 мм. У загальній складності 14 вимірювань (6 у спринтерів, 5 у середніх та 3 у бігунів на довгі дистанції) коефіцієнт SIV становив ≥10 мм, і лише у 6 (3 у спринтерах та 3 у середніх) дана товщина ПП відповідала цьому критерію.
ОБГОВОРЕННЯ
Раптова смерть рідко спостерігається при наявності легкого ступеня гіпертрофії лівого шлуночка, як це було б у спортсменів із серцево-судинною реакцією на перетренованість (Serra Grima, 1991). Однак до середини століття вважалося, що серце спортсмена зумовлене патологічним процесом, і межа диференціації між справжньою адаптацією до тренувань та гіпертрофічною кардіоміопатією обговорюється і сьогодні.
У дослідженні 947 національних та міжнародних спортсменів з 25 різних спортивних дисциплін Пеллісія та ін. (1991) визначили товщину 16 мм як верхню межу серцевої гіпертрофії у висококваліфікованих спортсменів. Вони виявили, що товщина серця перевищувала 13 мм лише у 16 спортсменів (1,7%) (15 гребців та 1 велосипедист), враховуючи велику вагу, яка зазвичай спостерігається у гребців, ці значення можуть бути пов'язані з розмірами тіла, хоча це завжди буде необхідно виключити, що це гіпертрофічна кардіоміопатія; жоден із 66 атлетів-чоловіків, які оцінювали ці автори, не мав значень ≥13 мм. Фішер та співавт. (1989) повідомляли у 4 силових спортсменів (диск і вага) товщиною перегородки 17 мм і товщиною ПП 14,7 мм, вага цих спортсменів помітно перевищувала 100 кг, аспект, який слід враховувати при визначенні серцева патологія.
У цій роботі ми дотримувались критеріїв, встановлених Серра та ін. (1994), оскільки вони оцінювали пошкодження клітин міокарда у вибірці більшості атлетичних спортсменів, тоді як Pellicia et al. (1991) виявили найбільшу товщину серця у гребців.
Наші результати показали, що лише в 3 із 345 ехокардіографічних оцінок, проведених у спортсменів-чоловіків (0,87%), товщина ПП та/або SIV становила ≥13 мм; жодне з вимірювань не належало спортсменам зі швидкості. Ця частка навіть нижча, ніж спостерігається Pellicia та співавт. (1991) та Serra та співавт. (1994), 1,7 та 1,3% відповідно. Тому ми повинні враховувати, що ехокардіографічні характеристики досліджуваних спортсменів узгоджуються з фізіологічною адаптацією до тренувань.
Серед жінок найвищі значення становили 11 мм для SIV, 3,03% та 10 мм для PP, 3,64%; тому товщина 11 або 12 мм може розглядатися як фізіологічна межа серед жіночого спортивного населення. Ці результати підтверджують результати, згадані у вищезазначеному дослідженні Пелліції, який у 209 жінок, які оцінювали всі, мав товщину ≤11 мм.
Коротше кажучи, адаптації, що спостерігаються у товщі серця у спортсменів високого рівня, не слід вважати патологічними, і, як ми спостерігали в попередній статті (Legaz and Serrano, 2001), збільшення товщини серця мінімальне по траєкторії атлета.
1. - Fisher G, Adams T, Yanowitz F, Ridges D, Orsmond G, Nelson G (1989). Неінвазивне оцінювання спортсменів світового класу, які займаються різними режимами тренувань. Am J Cardiol 63 (5): 337-341.
2.- Irigoyen J (1999). Серце спортсмена. Журнал фізичного виховання та спорту. Гімнос №3: 23-28.
3.- Легаз Аррезе А. Серрано Е. Будова серця, підготовка та результати змагань. Арагонське товариство кардіологів. 2001 рік
4. - Pelliccia A, Barry J, Maron D, Spataro A, Proschan M, Spirito P (1991). Верхня межа фізіологічної гіпертрофії серця у висококваліфікованих елітних спортсменів. N Engl J Med 324: 295-301.
5. - Рост Р (1989). Серце спортсмена. Архіви спортивної медицини (VI). 23: 281-283
6. - Sahn J, DeMaria A, Kisslo J, Weyman A (1978). Рекомендації щодо визначення кількісних показників у М-режимі ехокардіографії: результати опитування ехокардіографічних вимірювань. Тираж 58: 1072-1083.
7. - Serra Grima R (1991). Діагностика та клінічна оцінка гіпертрофії лівого шлуночка у спортсменів. Архіви спортивної медицини (VIII). 32: 331-333.
8. - Serra Grima R, Ferrés P, Garrido E, Prat T, Carrió I (1994). Оцінка гіпертрофії лівого шлуночка у спортсменів з ехокардіографією та антиміозином. Архіви спортивної медицини (XI). 42: 127-131.
9.- Woythler J, Singer L, Kwan O (1983). Точність ехокардіографічної та електрокардіографічної діагностики гіпертрофії лівого шлуночка: порівняння з вимірами маси після смерті. J Am Coll Cardiol 2: 305-311.