Останніми роками результативність у спорті переходила до вищих і вищих цілей. Спорт стає швидшим, вибагливішим, важчим, а хід спортивних результатів стає дедалі інтенсивнішим. Виступи спортсменів чи гравців кілька років тому вже сьогодні можна вважати недостатніми. Тому не дивно, що дедалі більше вимог висувається до самих спортсменів. Методи тренувань стають дедалі складнішими, тренування стає дедалі фізичнішим, але також розумовим.
Враховуючи, що тренування, перегони, турніри або матчі - це енергетично важка фізична активність, часто буває так, що недооцінка якісного харчування та достатнього режиму пиття, будь то до, під час або після тренування, призводить до зниження якості поточних результатів, або до погіршення продуктивності в довгостроковій перспективі. Наприклад, зазначено, що професійний хокеїст може спалити до 60% м’язового глікогену в квадрицепсах під час матчу. Це говорить про те, що довгострокове неправильне вживання потрібних поживних речовин може мати величезний енергетичний ефект на організм і, отже, може обмежити його у спортивних показниках.
У верхньому, але також і рекреаційному спорті, до тіла ставляться або підвищені, або надзвичайні вимоги. Це також передбачає певні конкретні рекомендації та контрольні значення споживання поживних речовин. Коротше кажучи, ми зосереджуємось на споживанні макроелементів, особливо білків та вуглеводів у раціоні для спортсменів загалом. Я вважаю їх найважливішими поживними речовинами, на вживання яких спортсмен може легко та легко впливати. Водночас вони є основою каменів, на яких повинен будуватися правильний раціон спортсмена.