Журнал гастроентерології Мексики (Мексиканський журнал гастроентерології) - офіційне видання Asociación Mexicana de Gastroenterología (Мексиканська асоціація гастроентерології). Її сторінки відкриті для членів Асоціації, а також усіх членів медичної спільноти, зацікавлених у використанні цього форуму для публікації своїх статей відповідно до редакційної політики журналу. Основна мета журналу - опублікувати оригінальні роботи в широкій галузі гастроентерології, а також надати актуальну та актуальну інформацію про спеціальність та суміжні галузі. Наукові праці включають галузі клінічної, ендоскопічної, хірургічної та дитячої гастроентерології, а також суміжні дисципліни. Журнал приймає оригінальні статті, наукові листи, оглядові статті, клінічні рекомендації, консенсуси, редакційні статті, листи до редакції, короткі повідомлення та клінічні зображення з гастроентерології іспанською та англійською мовами для їх публікації.
Індексується у:
Каталог журналів з відкритим доступом (DOAJ), Індекс цитування нових джерел (ESCI) у Web of Science, Index Medicus Latinoamericano, Мексиканський індекс біомедичних журналів (IMBIOMED), Latindex, PubMed-MEDLINE, Scopus, Система класифікації мексиканських журналів CONACYT Наука і технології (CRMCyT)
Слідуй за нами:
CiteScore вимірює середні цитати, отримані за опублікований документ. Читати далі
SRJ - це престижна метрика, заснована на ідеї, що не всі цитати однакові. SJR використовує подібний алгоритм, як рейтинг сторінки Google; він надає кількісний та якісний показник впливу журналу.
SNIP вимірює вплив контекстного цитування шляхом оцінки цитат на основі загальної кількості цитат у тематичному полі.
Незважаючи на те, що було описано кілька шкал для оцінки ризику стійкої органної недостатності (ФО) при гострому панкреатиті (АП), мало досліджень порівнювали різні шкали в одній і тій самій когорті пацієнтів. Mounzer та співавт. 1 провели проспективне дослідження для оцінки дев'яти прогностичних шкал окремо або в поєднанні та з різними оцінками, з комбінаціями, що дали найвищу чутливість та специфіку. Було включено 256 пацієнтів з АП, з них 62 (24%) розвинули ФО. Найкращою була шкала в Глазго з площею нижче кривої ROC 0,84. Застосовуючи шість правил поєднання шкал у низький та високий бали при вступі, 52% пацієнтів можна було класифікувати, а при застосуванні через 48 годин 92% пацієнтів. Автори дійшли висновку, що шкали виявляють ФО помірковано ізольовано і що правила комбінування класифікують більшість осіб, яким загрожує ФО.
Bota et al. 2 провели дослідження на 422 пацієнтах з АП, щоб визначити, чи впливав індекс маси тіла (ІМТ) на їх розвиток: 60,9% відповідало легкій формі та 39,1% - важкій формі. Відповідно до ІМТ їх розділили на групу А (пацієнти з нормальною вагою та ІМТ менше 25 кг/м 2, 44,3%) та групу В (пацієнти із надмірною вагою та ожирінням з ІМТ ≥ 25 кг/м 2, 55,7%). Біліарний АТ, важкий панкреатит, С-реактивний білок (СРБ), кількість днів госпіталізації, ускладнення та необхідність хірургічного втручання були вищими у групі В, ніж у групі А, і різниці в смертності не було. Було зроблено висновок, що у осіб із АТ, які страждають ожирінням та надмірною вагою, розвивається більше ускладнень, ніж у осіб із нормальною вагою.
Петров та інші 3 провели мета-аналіз досліджень, опублікованих у базах даних Medline, Embase та Scopus, щоб визначити, чи впливають FO або інфікований панкреонекроз (IPN) на смертність від AP. Було проаналізовано чотирнадцять досліджень, які включали 1478 пацієнтів з АП: 600 суб'єктів мали ФО та 314 НПІ. З 600 з FO 30% померли, а з 314 з IPN 32% померли. Особи з FO та IPN мали більш високий ризик смерті у порівнянні з пацієнтами з FO та без IPN (RR, 1,94; p = 0,007), а також у порівнянні з тими, хто мав IPN, але не FO (RR, 2,65; p = 0,0007). На відміну від цього, люди з ФО, але без ІПН, не мали вищого ризику смерті в порівнянні з пацієнтами з ІПН без ФО (RR, 1,44; p = 0,48). Отже, автори дійшли висновку, що у суб’єктів з АП абсолютний вплив FO та NPI на смертність є порівнянним, що будь-який із них вказує на важке захворювання і що наявність як FO, так і NPI пов’язана зі збільшенням смертності вдвічі.
Той факт, що реанімація радикальною рідиною є корисною для лікування АП, добре відомий, проте ступінь його користі невідома. Warndorf et al. 4 досліджували 434 пацієнтів, з яких 340 отримували ранню інтенсивну реанімацію рідини (більше 1/3 72-годинної рідини протягом перших 24 годин, група 1) та 94 відстрочені реанімації рідини (менше 1/3 72-годинні рідини протягом перших 24 годин, група 2). Ті, хто входив до групи 1, отримували більше внутрішньовенних рідин протягом перших 24 годин (3,493 проти 2,402 мл, р проти 9,514 мл, р = 0,001) порівняно з групою 2. У групі 1 менша частота синдрому системної запальної реакції до 24 год (15 % проти 32%, p = 0,001), 48 год (14% проти 33%, p = 0,001) та 72 год (10% проти 23%, p = 0,01) відповідно. Також у групі 1 менше ФО спостерігалось через 72 год (5% проти 10%, p проти 17%, p проти 11, p = 0,01). Смертність була подібною при легкому та середньому ступені панкреатиту. Автори роблять висновок, що рання реанімація рідиною є корисною при інтерстиціальному панкреатиті.
З іншого боку, Sleeman та співавт. 8 переглянули свій досвід використання іншого альтернативного методу хірургічного втручання при інфікованому некрозі підшлункової залози (IPN): черезшкірне промивання. Вони проспективно вивчили 62 пацієнтів (між 1993 і 2009) з ІПН, яким катетери ставили через шкіру для промивання та зняття некрозу один-три рази на тиждень; потім промивання проводили амбулаторно, а катетери видаляли, коли хвороба зникала. З 62 пацієнтів 57 вижили, і смертність становила 8%. П’ятдесят лікувались лише черезшкірним промиванням, а 47 вижили, а перебування в лікарні становило 61 день (діапазон - 6–190). Середнє амбулаторне лікування становило 42 дні (діапазон, 3-180). Середня кількість прань становила 21 (діапазон, 11-75). Одинадцять людей погіршились під час програми черезшкірного лікування і потребували лапаротомії, дев’ять з них вижили. Автори дійшли висновку, що черезшкірний дренаж за допомогою катетера та серійного промивання є ефективною альтернативою відкритому хірургічному обробленню у пацієнтів з ІПН і що меншість погіршується, хоча багатьох можна врятувати відкритою хірургічною операцією.
Споффорд та співавт. 9 провели дослідження для порівняння еволюції 12 пацієнтів, які перенесли ендоскопічну некросектомію, та 15, яким зробили відкриту хірургічну некросектомію для симптоматичного некротичного скупчення. Випробовувані в ендоскопічній групі мали в середньому 1,5 процедури. Тривалість перебування в лікарні була меншою в ендоскопічній групі (6 днів; діапазон 3-8), ніж у хірургічній групі (11,5 днів; діапазон, 6-21) (р = 0,0257), і істотних відмінностей у рентгенологічній роздільній здатності та частоті не спостерігалося. рецидивів панкреатиту. Жодної з двох груп смертності не зафіксовано, але в ендоскопічній групі було визнано тенденцію до зниження рівня ускладнень порівняно з хірургічною групою (16,6% проти 53,3%, р = 0,1071). Автори дійшли висновку, що ендоскопічна некросектомія є безпечною та ефективною альтернативою хірургічній некросектомії при лікуванні симптоматичних некротичних скупчень підшлункової залози.