Трансплантацію печінки неможливо виконати без частково зниженої функції захисної системи організму. За звичайних обставин перенесений орган руйнується механізмами імунної системи реципієнта. Цей процес називається відмова - відмова. Після трансплантації печінки процес відторгнення зазвичай проходить м’якше, ніж при інших перенесених органах. Тим не менше може призвести до відмови трансплантата з необхідністю нової трансплантації. Називаються препарати, що застосовуються для придушення імунних механізмів, що ведуть до відторгнення імунодепресанти. За рідкісними винятками, їх використовують усі реципієнти після трансплантації печінки довічне. Імунодепресія повинна бути найсильнішою в перші місяці після трансплантації. Зазвичай це комбінація двох або більше препаратів. Пізніше дозування зменшується. У тому випадку, якщо відбувається процес загоєння, т. Зв. лікування проти відторгнення, що полягає у короткочасному значному збільшенні імуносупресії.
Імунодепресанти - це сучасні, високоефективні препарати. Але це часто пов’язано з їх використанням ряд побічних ефектів. Розрахунок цих побічних ефектів може здатися залякуючим і стримуючим при регулярному та постійному застосуванні. Але вони необхідні пацієнту. Якщо з якихось причин пацієнт хоче припинити або обмежити їх використання, він повинен проконсультуватися зі своїм лікуючим лікарем. Відміна може мати найсерйозніші наслідки для пацієнта.
Зустрічається з усіма імунодепресивними препаратами підвищений ризик зараження, оскільки імунітет, який потрібно придушити після трансплантації печінки, також забезпечує захист від інфекцій. Для мінімально можливих побічних ефектів дозу імунодепресивних препаратів слід індивідуально коригувати. У деяких випадках дозу коригують відповідно до рівня в крові, іноді шляхом контролю функції трансплантата печінки і, можливо, також за допомогою гістологічної картини печінки на основі біопсії печінки.
1.1 СТЕРОЇДИ - преднізолон (Prednison ®) метилпреднізолон (Metypred ®, Urbason ®)
Стероїди - це препарати, які найчастіше використовуються з початку трансплантації запобігання відторгненню трансплантований орган та для його лікування. Кортикостероїди - це гормони, які здоровий організм виробляє в надниркових залозах у кількості, яка порівнянна з дозою, яка зазвичай використовується для запобігання відторгненню. При лікуванні відторгнення вводяться дози у багато разів вище. Стероїди суттєво впливають на ряд систем в організмі людини. Їх основним імунодепресивним ефектом є придушення проліферації та активації лімфоцитів, однак вони також втручаються в ряд регуляторних механізмів і обмежують дію інших клітин. Вони обмежують вироблення антитіл. Стероїди використовуються не окремо, а переважно в поєднанні з циклоспорином або такролімусом, і часто лише протягом перших місяців після трансплантації. Кортикоїди постійно застосовуються при деяких захворюваннях печінки (особливо при захворюваннях аутоімунітету - пошкодження власних захисних механізмів організму). Дозування строго індивідуальне, в перші тижні вона становить близько 15-20 мг/добу, пізніше доза являє собою 5 мг/добу навіть менше.
Побічних ефектів багато, і їх інтенсивність залежить від дози. Збільшуються стероїди ризик зараження і зменшити запальну реакцію організму. Вони можуть впливати на настрій, з точки зору більшої нервозності та напруги, а також з точки зору депресії та депресії. Вони можуть спричинити плутанину і посилити психічні захворювання. Далі вони мають ціле ряд побічних ефектів до метаболізму: вони підвищують рівень цукру в крові і можуть спричинити або погіршити діабет, що призводить до підвищення артеріального тиску та збільшення концентрації жирів у крові. Вони збільшують втрату кісткової маси і тривале використання може призвести до остеопорозу та полегшити переломи кісток. Вони викликають апетит і призводять до збільшення ваги. Вони також спричиняють збільшення накопичення жиру в животі та грудях (так зване ожиріння центрального типу). Вони також можуть спричинити проблеми зі шкірою, особливо послаблення та підвищену вразливість шкіри, а також розтяжки на шкірі живота, стегон та сідниць. Вони також викликають або погіршують прищі і спричиняють надмірне зростання волосся. Стероїди не токсичні для тканин печінки.
Лікар завжди приймає рішення про їх призначення на основі ретельного врахування переваг та ризиків. Застосування стероїдів не збільшує ризик заподіяння шкоди плоду під час вагітності.
1.2 АЗАТІОПРИН (Імуран ®, Імуноприн ®)
Загалом, азатіоприн є широко застосовуваним та суб’єктивно дуже добре переносимим препаратом щонайменше 35 років. В даний час він відступає завдяки більш сучасним препаратам і застосовується переважно у пацієнтів з аутоімунними захворюваннями та запальними захворюваннями кишечника. Азатіоприн не слід застосовувати під час вагітності, тому у разі його застосування необхідно вчасно проконсультуватися з лікуючим лікарем до запланованого батьківства.
1.3 МІКОФЕНОЛАТ МОФЕТИЛ (CellCept ®)
Як і азатіоприн, мікофенолат діє проти розмноження лімфоцитів, але також втручається в процес т.зв. активація лімфоцитів. Його перевага полягає у набагато більш цілеспрямованій дії з меншим пошкодженням інших клітин крові та інших тканин. Мікофенолат можна дозувати точніше, ніж азатіоприн, оскільки рівень цього ліки можна визначати в крові. Крім того, це обмежує зміни в стінці судини, що супроводжують хронічне відторгнення трансплантованого органу.
Мікофенолат добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Виводиться нирками, тому необхідно зменшити дозу, яка зазвичай є 1-2 г/добу. Мікофенолат можна приймати під час їжі, що покращує його переносимість, як правило, у дві добові дози. Серед найпоширеніших побічні ефекти проблеми з травленням включають: нудоту та блювоту, діарею та біль у животі. Ці симптоми, як правило, стихають після зменшення дози, але зазвичай не з’являються після повторного збільшення дози. Його введення також може призвести до погіршення рівня крові - зменшення кількості лейкоцитів і тромбоцитів, рідко розвивається анемія. Як і у випадку з іншими імунодепресантами, існує більший ризик інфекцій та пухлин.
Мікофенолат - ефективний препарат з низькою токсичністю. Його використання після трансплантації печінки дозволяє зменшити дозування циклоспорину та такролімусу при нирковій недостатності, цукровому діабеті та інших побічних ефектах цих препаратів. Препарат часто суб’єктивно менш переноситься пацієнтами (проблеми з травленням), особливо незабаром після початку лікування. Як уже зазначалося, зменшення дози часто допомагає.
1.4 ЦИКЛОСПОРИН А (Сандімунний Неорал ®, Екварал ®)
Основні з них побічні ефекти, Окрім інфекції, спостерігається підвищення артеріального тиску та погіршення роботи нирок. Крім того, може спостерігатися підвищення рівня цукру в крові, погіршення метаболізму в кістковій тканині та прискорення остеопорозу (декальцинація кісток). Інші побічні ефекти включають порушення травлення, особливо нудоту та діарею. Функція печінки може бути порушена (у разі передозування), а неврологічні проблеми, особливо тремор та головний біль, рідкісні. Також є косметичні побічні ефекти: збільшення обсягу ясен і посилення росту волосся. Іноді ці побічні ефекти дуже значні.
Циклоспорин слід приймати під пильним наглядом лікаря і дозу коригувати відповідно до концентрації ліки в крові. Основою успішного лікування є бездоганне регулярне вживання призначеної дози з визначеними ранковими та вечірніми інтервалами з інтервалом у 12 годин. Капсули ковтають цілими з молоком або яблучним соком. Не рекомендується використовувати грейпфрутовий сік. Циклоспорин у розчині додають у відміряних кількостях до молока або яблучного соку, добре перемішують і негайно випивають. Точність вимірювання має важливе значення.
1,5 ТАКРОЛІМУС (Prograf®, Advagraf®)
Механізм дії такролімусу подібний до циклоспорину, але він є набагато ефективніше і тому вводять у менших дозах. Як і циклоспорин, такролімус дозують шляхом вимірювання концентрації ліків у крові через 12 годин після прийому (безпосередньо перед наступною дозою). Звичайна доза знаходиться в межах 1-6 мг двічі на день в 12-годинному інтервалі. Новіші форми такролімусу (Advagraf) дозволяє введення через 24 години. Капсули містять 1 і 5 мг (виключно також доступні таблетки 0,5 мг).
Побічні ефекти подібні до ефектів циклоспорину. В основному це погіршення функції нирок, головні болі та тремор. Існує ризик діабету та підвищення артеріального тиску, пов’язаного з лікуванням. Вплив на концентрацію жиру в крові (розвиток гіперхолестеринемії) менший, ніж при застосуванні циклоспорину. Препарат - такролімус ефективний у запобіганні відторгненню трансплантата печінки, а також при його лікуванні. Застосовується для лікування хронічного відторгнення. Такролімус має кілька лікарських взаємодій, дуже подібних до тих, про які повідомляли з циклоспорином. Тому про всі рекомендовані ліки повинен інформувати лікуючий лікар. Безпека такролімусу під час вагітності не встановлена. У разі запланованого батьківства або навіть несподіваної вагітності необхідно повідомити про це лікаря.
Капсули слід ковтати цілими, запиваючи яблучним, апельсиновим соком або водою. Препарат є вводять натщесерце, бажано за 1 годину до або принаймні за 2 години після їжі. Не рекомендується пити грейпфрутовий сік такролімусу.
1.6 СІРОЛІМУС, РАПАМІЦІН (Рапамун ®)
Сіролімус цілком новий імунодепресант, який після трансплантації печінки зазвичай дають у комбінації з іншими імунодепресивними ліками - циклоспорином, такролімусом, мікофенолатом або стероїдами. Його імунодепресивні ефекти подібні до ефектів циклоспорину або такролімусу. Головною його перевагою є незначний вплив на функцію нирок.
Сіролімус добре засвоюється з травного тракту і залишається в організмі відносно довго. Він виводиться головним чином печінкою з жовчю, а потім фекаліями. Сиролімус зазвичай дуже добре суб’єктивно переноситься. Однак можуть виникати такі побічні ефекти, як біль у животі, діарея, анемія та зменшення кількості тромбоцитів. Крім того, може спостерігатися підвищення рівня жиру в крові (гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія) та зниження рівня калію. Рідкісними є шкірні прояви (вугрі), порушення загоєння ран і, як і у випадку з іншими імунодепресивними препаратами, різні інфекційні ускладнення.
Сіролімус доступний у вигляді розчину. Звичайні добова доза сиролімусу становить 1-4 мл, дозування строго індивідуальне. Його приймають один раз на день у звичайний час, найчастіше вранці, натщесерце або під час їжі, приблизно через 4 години після прийому циклоспорину. Розмір введеної речовини регулюється досягнутим рівнем у крові та бажаним ефектом препарату. Цільовий рівень крові становить близько 6-8 нг/мл. Дозуючий шприц використовується для вимірювання встановленої кількості препарату з флакона. Випорожніть призначену кількість із дозуючого шприца у скляну або пластикову ємність, що містить мінімум 60 мл води або апельсинового соку, добре перемішайте і одразу випийте. Не можна подавати з грейпфрутовим соком. Флакон слід використовувати протягом 30 днів після першого відкриття. Ліки зберігають при кімнатній температурі до + 25 ° C.