Вівчарка Ерзі Він експлуатував майже 60 із 80 років угорського дубляжу, тому можна сміливо стверджувати, що це одна з найбільших легенд дубляжу сьогодні. Лауреат премії Кошут та Ясай Марі із задоволенням згадає її роботи дотепер, і, звичайно, вона має свою думку щодо поточної ситуації синхронного.

головна

Його голос може бути знайомий з «Клініки», «Кільця, милорд?», «Ангельський дотик», абатства Даунтон та багатьох інших серіалів та фільмів, і він мав можливість співпрацювати з багатьма акторськими гігантами протягом своєї кар’єри. У нашому інтерв’ю він щиро говорить про минуле і сьогодення, радість і труднощі.

- Голос Ерзі Паштора може бути знайомий з незліченних фільмів та серіалів, але що було першим твором дубляжу в його житті?

- Влітку 1959 року я отримав свою першу роль дубляжу у дво- чи трисекційній комедії чеської комедії про сім’ю. На жаль, я не пам’ятаю його звернення з 50-річної перспективи. Потім, звичайно, приїжджало все більше і більше ролей - коли я отримав контракт у Дебрецені після коледжу, я дублював лише влітку, а потім ще трохи потрапив до театру Петефі.

- Він має великий досвід у цій професії, працюючи як з ранніми, так і з сучасними методами. Які найбільш істотні відмінності між ними?

- У той час ми працювали зовсім інакше: у нас не було навушників, ми просто переглянули цей фільм і почали синхронізувати таким чином. Сьогодні ви навіть не можете про це мріяти: я заходжу в студію, надягаю навушники і навіть не знаю, про що фільм. Я моргаю одним чи кажу "cicicici" - але я не знаю заздалегідь, це лев чи кошеня. За старих часів навіть не було того, щоб актор хуя говорив у мікрофон або що головний герой м’язового колоса видавав тонкий до ниток звук.

- На їхню думку, старий та новий угорський дубляж відрізняються не лише технікою.

- Першою серією, яку я синхронізував, була «Клініка». Ви також можете побачити в ретроспективі, наскільки ідеально звуки відповідали фігурам. Ми працювали дуже елементарно, проте кінцевий результат був вимогливим. Режисер навіть не потрудився поговорити з актором - йому вже довелося.

Коли я поїхав до своєї дочки в Італію і подивився Дерріка чи будь-який інший фільм, який ходив із нами там, я виявив, що немає можливості порівняти різницю в рівні, аби ми виграли. Угорський дубляж був кращим за оригінал, піднявши твір і привівши до видимого рівня навіть те, що було менш вдалим - я цим пишався.

- А зараз?

- Тепер все про час. Молоді люди не спілкуються, у них завжди є мобільний телефон, а вони забувають нашу прекрасну рідну мову. Мова халата все ще типова, що, на жаль, не турбує деяких режисерів, повагу до винятку. Я також бачу молодих людей, які мають намір творити добро, але не можуть цього досягти, бо все пришвидшилося - кидатися, кидатися, кидатися.

І я не можу слухати багатьох своїх колег, бо вони стали манерами. Я любив їх усіх, і я люблю їх зараз, ось чому я перемикаюся, коли вони щось говорять - стає дуже погано. Через десять хвилин мені виповниться 80, думаю, я вже можу це сказати. У будь-якому випадку, якби темп був не таким швидким, можливо, директори були б більше обізнані про помилки і говорили б за них. Також зі мною трапляється, що, наприклад, я сильно переживаю, бо немає репетиції. Ось коли я кажу дітям, зупиніться, давайте це знову піднімемо, бо я не знав, що це закінчить речення, і тому я був не правий.

- Як часто ви берете на себе синхронні ролі?

- Я синхронізую лише один раз влітку, коли у мене немає іншого зайнятого - не так, як я цього не відчуваю, а через свій вік. Оскільки, слава Богу, я багато граю в театрі, було б набагато більше для синхронізації після репетиції та виступу ввечері. Я приймаю лише те, що в моєму серці.