Лаура Дж. Стівенс та співавт., У клінічній педіатрії, розглядають вплив деяких спеціальних дієт на синдром дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ).

СДУГ є найпоширенішим психічним розладом у дитячому віці, вражає 7,8 відсотка 4-17-річних людей у ​​Сполучених Штатах. Основними його симптомами є розлад уваги, імпульсивність та гіперактивність. Наприклад, це часто супроводжується іншими розладами тривожний розлад, розлад настрою і труднощі у навчанні. Найбільш поширеною формою лікування є використання психостимуляторів та/або поведінкової терапії. Хоча близько 70 відсотків дітей значно покращуються за допомогою ліків, деякі з них викликають а побічні ефекти. До них належать втрата апетиту, уповільнення темпів зростання, безсоння та головний біль, і протягом останніх 10 років припускають, що серцевий ефект може бути причиною надзвичайно рідкісного, несподіваного на смерть. Через ризик прийому препарату та час та енергетичні потреби поведінкової терапії деякі батьки пробують альтернативні методи лікування.

Причина СДУГ невідома, але вважається, що генетичні та екологічні фактори відіграють певну роль у його формуванні. Висловлюється припущення, хоча й досі обговорюється сьогодні, що одним із таких факторів навколишнього середовища може бути те, що діти можуть не терпіти певного харчові продукти та/або харчові добавки, гіперчутливі до них.

Дискусії з цього приводу розпочались у 1973 році, коли Бенджамін Файнгольд, головний лікар-алерголог лікарні Фонду Кайзера Перманте, повідомив про свій досвід на науковій нараді.

Дієта Кайзера-Перманте (K-P)

Фейнгольд спостерігав роками раніше, що його хворі на атопію, чутливі до аспірину, часто також чутливі до продуктів, що містять природні саліцилати, тому він розробив дієта без натуральних саліцилатів та штучних ароматизаторів, що містять саліцилатні радикали, і їм не вистачало всього харчовий барвник є. Він назвав це дієтою Кайзера-Перманте.

У результаті випадкового спостереження він також спробував дієту для різних психологічних проблем і виявив це діти, у яких діагностовано мінімальну церебральну дисфункцію або гіперкінезії, різко реагували. Як повідомляється, він лікував 260 дітей дієтою K-P, і вони є 30–50 відсотків мали позитивні зміни в поведінці Протягом 3-21 днів. У 1977 році він змінив свій раціон, пропустивши два консерванти - бутильований гідрокситолуол (BHT) і бутильований гідроксианізол (BHA), і повідомив, що від 60 до 70 відсотків дітей, яких лікували цього року, покращилися.

Дані Фейнгольда потрапили у велику пил не лише серед дослідників, а й серед непростих людей, а також були підхоплені ЗМІ. З іншого боку, кілька людей, включаючи харчову промисловість, зазнали жорсткої критики його дослідження не відповідали основним методологічним вимогам, і віднесли результати до ефекту плацебо.

модна

Дослідження на К-Р дієті

До 1983 року було проведено стільки досліджень дієти K-P, що Кавале та Форнесс опублікували мета-аналіз цих досліджень. Їх звіт базувався на 23 дослідженнях, кожне з яких включало контрольну групу. Зміни поведінки у дітей, як правило, оцінювали на основі звітів батьків та вчителів. Середній розмір ефекту (ES) становив 0,118, що є незначним. Невеликий ES (0,268) був знайдений лише на основі звітів викладачів та щодо гіперактивності (0,293), однак автори зазначили, що всі ці незначні ефекти базуються на суб'єктивних звітах, і тому в КП можуть тлумачитись лише з обережністю дієта та взаємозв’язок гіперактивності. Застосовуючи більш суворий стандарт, враховуючи лише добре контрольовані дослідження, ES зменшився до незначного (0,089). Остаточний висновок був такий результати не підтверджують ефективність дієти K-P при гіперактивності.

Ранні, добре розроблені дослідження, навіть до метааналізу, повідомляли про корисні поведінкові зміни в дієтах, які відбувались вдома та в школі не більше ніж у 11–33 відсотках випадків. Цей коефіцієнт набагато нижчий, ніж той, що відчував Фейнгольд.

Для цього необхідні подальші дослідження чи впливає вік на реакцію на дієту, чи дієта стабільна на тривалій основі (сім’ї не турбують) і чи не викликає вона дефіциту деяких важливих компонентів (наприклад, кальцію), які потребують корекції.

Тести на штучні харчові барвники

В інших дослідженнях дієтичні речовини звужувались лише до штучні харчові барвники (AFC) було проігноровано. У своєму мета-аналізі 2004 року Шаб та Трін обробили дані 15 досліджень у гіперактивних дітей та 8 досліджень у негіперактивних дітей, усі з яких були плацебо-контрольованими, подвійними сліпими дослідженнями. Для гіперактивних дітей загальне середнє значення ES становило 0,283, що не мало суттєвого ефекту. Однак, коли оцінки вчителів та лікарів не враховувались і базувались виключно на оцінках батьків, симптоми гіперактивності значно зменшувались (ES: 0,441). У дітей з негіперактивністю ES був ще нижчим - 0,117 (незначущий ефект). Автори роблять висновок, що AFC викликає симптоми гіперактивності у дітей із СДУГ.

Вплив AFC на гіперактивність намагався здійснити подібним чином у більшості досліджень. Спочатку дітей утримували на дієті без АФК, а потім випадковим чином розділили на дві групи подвійним сліпим способом: одна, яка отримувала АФК (група, що викликає АФК), а інша - плацебо. Вплив часто вимірювали не лише на основі звітів батьків, вчителів та медиків, а й також використовували нейропсихологічні тести, ЕЕГ та інші фізіологічні вимірювання. У випадку провокації AFC часто давали суміш декількох харчових барвників, яка зазвичай включала червону алюрію, еритрозин, блискучий синій, індоготин, тартразин та жовтий захід сонця. Добові дози, що використовувались, коливались від 26 до 150 мг, що приблизно еквівалентно кількості, виявленій у звичайному харчуванні.

Одне типове дослідження було проведено Goyette et al. Перша елімінація СДУГ у маленьких дітей, AВони сиділи на дієті без ФК, яка, за словами батьків, полегшила поведінкові проблеми на 57 відсотків, а вчителів - на 34 відсотки. Потім дітям давали дієту, яка змінювалася кожні два тижні протягом 8 тижнів: одна містила харчові барвники, а інша не мала харчових барвників. Батьки та вчителі повідомляли, що поведінка не залежала від дієти, однак у руховому завданні, яке діти виконували через 1-2 години після їжі, діти поступалися гірше після вживання їжі харчового кольору. Автори дійшли висновку, що вплив AFC розвивається дуже швидко і є відносно швидким, тому, якщо дітей обстежують протягом тривалого періоду часу після їжі, вони не помічають ефекту. Отже, у другому дослідженні, в якому розлади поведінки у дітей із СДУГ були зменшені в середньому на 45 відсотків в результаті елімінаційної дієти, було виявлено кілька поведінкових проблем для продуктів харчування, що містять AFC, як у режимі AFC.

Різні ефекти штучних харчових барвників також були показані на тварин, хоча прямих висновків з них для людей зробити не можна.

В результаті результатів у липні 2010 р Парламент та Рада ЄС забороняють операторам харчової промисловості додавати до продуктів певні штучні харчові барвники, або, якщо вони це роблять, вони повинні розмістити на упаковці продуктів харчування попередження про те, що їжа може шкодити увазі та діяльності дітей. У США в 2008 році Центр науки в інтересах суспільства за підтримки близько двох десятків лікарів та дослідників звернувся до Управління з контролю за продуктами та ліками (FDA) з проханням заборонити штучні харчові барвники. Було зазначено, що їх кількість зросла вп’ятеро з 1955 року, і це може бути важливим, якщо для них існує залежність доза-реакція.

Слід також зазначити, що інші дослідження показують, що деякі діти з СДУГ також чутливі до природних речовин та певної їжі - всі з чутливістю до AFC були чутливими до кількох продуктів.

Джерело: Laura J. Stevens et al. Дієтична чутливість та симптоми СДУГ: тридцять п’ять років досліджень. CLIN PEDIATR, 2011, 50: 279-293.