На жаль, жінки, які втратили своїх родичів-чоловіків у Сребрениці і з якими я спілкувався біля меморіалу, змішалися з їхньою внутрішньою силою.
Того дня - 11 липня - близько семи автобусів із пасажирами стояли на останній великій заправній станції перед в'їздом у Сребреницю. Усі вони прямували до пам'ятника, де щороку в сусідньому комплексі Поточарі збираються сім’ї жертв різанини боснійських мусульман військами боснійських сербів.
Цього дня до Сребрениці-Поточарі прибуло 177 автобусів та 2306 пасажирських автомобілів із вижилими.
Люди сиділи на газонах перед своїми будинками, пили чай або каву та спілкувались із членами своїх сімей, які приїжджали на захід з-за кордону. Вони емігрували через війну.
Інші йшли повільним кроком по переповненій дорозі з автомобілями до меморіалу Сребрениця-Поточарі.
Тридцять п’ять сімей могли нарешті попрощатися з тими, хто втратив життя в Сребрениці та навколо неї, а також понад 8300 інших.
Залишки тіл ідентифікуються щороку, але процес ідентифікації тривалий ще й тому, що низка масових могил були переміщені з місця їх первісного знаходження у вторинні, а в деяких випадках і третинні братські могили, намагаючись знищити докази вбивства.
На сьогоднішній день не всіх жертв знайдено та встановлено.
Молитви над могилами в Сребрениці: