Наша історія починається трохи старше, тому що в 2000 році у мене діагностували синдром PCO. Лікарі сказали, що у мене не буде або мені буде просто важко мати дитину. Коли я знайшов відповідне для свого життя життя, я поділився з ним новиною також.

Ми одружилися в серпні 2005 року, і через історію ми домовились одразу почати пробувати. По-перше, я перестав приймати ліки, і нам довелося почекати півроку, щоб очистити його від мого тіла. Ми намагалися спонтанно, за пропозицією мого лікаря, але це не склалося так. Тоді і мені, і моєму чоловікові довелося пройти багато випробувань. Отже, час минув з того часу, як ми знаємо, як швидко є результати.
Наприкінці лютого 2007 року ми обговорили ліки зі своїм лікарем. На моє щастя, 24 квітня я тримав у руці позитивний тест! 11 травня ми вже побачили на УЗД, що це працює! Ми були дуже раді!
Відтоді мені було заборонено що завгодно, щоб уникнути неприємностей, звичайно, я все зберігав. У мене була безпроблемна вагітність до 25 тижня. На жаль, нам теж не пощастило.

26 вересня 2007 року у мене почалися судоми, я зателефонував своєму лікарю, який порадив мені приймати Магне В6, і якщо це не пройшло до вечора, зателефонуйте мені ще раз.
На жаль, до вечора нічого не змінилося, я зателефонував і покликав мене до лікарні. На той час я трохи розширився, тож тримав його і отримував інфузію всю ніч, я не міг встати.
Він відвідав ще вранці і сказав, що якщо судоми зникнуть, вони спробують зшити шийку матки. Після великої води головний лікар також перевіряв (і, звичайно, багато кандидатів у лікарі). На той час я ще більше розширився і мені викликали швидку допомогу, оскільки недоношеної дитини в цій лікарні не можна було доглядати. Через 10 хвилин "швидка" вже була там, їх перевели до жіночої консультації на вулиці Бароса. Мені було дуже страшно, коли вони штовхали мене до пологового відділення, весь час я казав собі, що ще не маю часу.
Я отримав дуже регулярного лікаря, він мене про все інформував.

національна

Дуже скоро, 27 вересня 2007 року, о 10:20, народилася моя маленька донька Лілі.
850 грам і 37 см. 1-хвилинний APGAR становив 7, а 5-хвилинний APGAR - 8.
Ми ходили до неї щодня, я приймала грудне молоко з самого початку, навіть коли вона ще не могла його отримати, але мені потрібно було відчуття. Тоді він міг отримати грудне молоко.
Мій коханий скинув 620 грамів, і лікарі нічого не обіцяли, але ми були впевнені. Але потім він зійшов з вентилятора і почав процвітати.
Цей період був дуже важким, коли задзвонив телефон, ми вже тряслись.
Одного разу також сталося так, що ми зайшли і забули сказати, що наша дочка вже не там, і ми лише помітили, що в інкубаторі є хлопчик. Я вже починала плакати, коли медсестра заскочила і показала мені, що її штовхнули в іншому місці. Думаю, я за цей час набагато постарів ...

У листопаді вже було настільки добре, що мене перевели туди до Péterfy, і я вперше зміг це отримати. Це було чудове почуття! Я був з ним кілька разів на день, на жаль, на той час у мене закінчилося молоко, я не могла годувати грудьми, але могла годувати, могла дізнатися.

13 грудня 2007 року ми змогли принести його додому з грамом 2010 року.
Вдома ми спостерігали за кожною вібрацією, все ще були в захваті. Добре було мати пару мам із лікарні, з якими ми іноді спілкувались або зустрічались на подальшому обстеженні.
Ми ходили з ним лише на обов’язкові тести, а не на спеціальні розробки. Я займався вдома гімнастикою і ходив з ним на дитячий масаж.
Слава Богу, це розвивається в абсолютно здоровому, скоригованому віці.
У квітні 2008 року йому зробили операцію на паховій грижі, яка вже не простежується і дуже добре зношена.
Зараз йому 16 місяців, вагою 8 фунтів і 75 дюймів, і він трохи негідник