характеристика

2.- ШВИДКІ ТЕСТИ НА ІДЕНТИФІКАЦІЮ ШІГЕЛИ

Види роду Shigella не є нормальними мешканцями навколишнього середовища, вони походять від людини та інших приматів. Для ідентифікації шигел вони розроблені

методи швидкої прокатки, які при застосуванні в їжу не є настільки надійними, як традиційні мікробіологічні методи. Його найкраще використовувати для клінічних зразків (калу та сироватки) людей, які страждають на дизентерію.

Хороша специфічність була досягнута за допомогою латексного тесту з використанням комерційного набору Bactigen (Аглютинаційне стекло від лабораторії Wampole, Cragury, NJ, США).

Метод ІФА використовується в клініках людини для дослідження деяких видів роду Shigella у зразках стільця та сироватки. Нещодавно була описана методика ІФА для виявлення шигел та ентероінвазивної кишкової палички (ECEI), імунізації кроликів інвазивним штамом E. coli 0143 з подальшим поглинанням авірулентним похідним (Pal, 1989).

Метод гібридизації ДНК використовується в епідеміологічних цілях або коли Шигела була правильно ідентифікована з контрольними сироватками.

3.- ПРОФІЛАКТИКА І КОНТРОЛЬ ШИГЕЛИ

Шигели викликають діарею у людини, яку називають бацилярною дизентерією, а останнім часом і шигельозом. Різні види цього роду є господарями, пристосованими до людини та інших приматів. Захворювання передається, як правило, контактом від людини до людини та пероральним фекальним шляхом. Ще однією дуже важливою формою зараження є зараження води та їжі калом людини від хворих людей. Мухи іноді служать транспортним засобом для передачі шигел із зараженого калу на будь-який тип їжі.

Шигели діють інвазивно після потрапляння всередину. Пройшовши через шлунок, вони досягають товстого кишечника і розмножуються, а потім проникають в епітелій товстої кишки, де виразковують його слизову. Стілець у хворих слизовий і, іноді, кров’янистий. Інфекційна доза, необхідна для виникнення шигельозу, зазвичай низька, між 10-100 мікробами.

Цей мікроорганізм можна виявити в навколишньому середовищі: водах загалом, річкових або лиманних водах, грунті та будь-якому матеріалі, забрудненому фекаліями пацієнтів, особливо там, де шигельоз людини є ендемічним. Також його можна знайти в удобрених ґрунтах та грязях.

Постійність шигел у звичайних носіїв становить 3-5 тижнів після зникнення симптомів захворювання, хоча деякі люди продовжують виводити шигели до 5-6 місяців.

Роль їжі в передачі шигельозу дуже важлива, хоча вони діють лише як неспецифічні переносники. Шигели передаються в їжу руками носіїв або хворих людей, якщо вони забруднені фекаліями, овочами, фруктами тощо, бродами із забрудненою водою та мухами, які контактували з калом пацієнтів.

Їжа, причетна до спалахів шигельозу, майже завжди була заражена фекаліями людей, які страждають на цю хворобу, одужують або є безсимптомними носіями. Забруднення відбувається через погані маніпуляції цих людей. Забруднені цим мікроорганізмом води можуть призвести до забруднення овочів та фруктів, якщо їх промити такою водою.

Види продуктів харчування, які найчастіше причетні до появи спалахів шигельозу: салати всіх видів (варена картопля, курка, тунець, морепродукти, салат), сирі устриці, фрукти (полуниця), квасоля, гамбургери, молоко, кисле молоко, сир, риба, морепродукти, варений рис, бутерброди тощо. У всіх випадках забруднення відбувається в готових продуктах, готових до вживання, погано обробляються носіями шигел в їх калі, безсимптомно або хворими.

Всі ці заходи зводяться до: дотримання особистої гігієни працівників; надавати цим людям всебічну та аргументовану медичну освіту; провести правильну обробку використаної води (хлорування); проводити адекватну санітарну обробку стічних вод і, насамперед, запобігати поводженню з продуктами харчування хворих з кишковими проявами.